Метою праці над собою є запровадження ладу в любові. Любов – це сестра мудрості. У дурного недостатньо матеріалу для доброти. Це якраз мудрість запроваджує порядок у світі любові. Завдяки мудрості любов знає, кому, що і коли винна.
Коли мовиш про любов, мусиш пам’ятати, що вона існує між різними, а не тотожними. Ми любимо в інших не те, що маємо в собі, а те, чого нам бракує в нас самих.
Чим більше позбавлена сенсу якась любов між людьми, тим сильніше вона розвивається. Безглуздість не гасить кохання, а навпаки – розпалює.
Вміння любити розвивається внаслідок позбавлення залежності, самолюбування, схильності до маніпулювання іншими, внаслідок вироблення великої внутрішньої сили і віри в себе.
