У цій добірці від студентів Київської Трьохсвятительської духовної семінарії зібрано вислови з творів греко-католицьких авторів з України та діаспори, з якими варто познайомитися православним: Андрея Шептицького, Йосипа Сліпого, Мирослава Татарина, Юрія Аввакумова та Блаженнішого Святослава.
У творах «Як будувати рідну хату?», «Заповіт», «Віднайти Тройцю у неповносправності», «Витоки унійного богослов’я» та низці публічних виступів піднімаються питаннязавдань влади та церкви, проблеми індивідуалізму, важливості науки, збереження і плекання духовності та об’єднання християн.
Про спільне між грецькою та латинською традиціями
Останніми десятиліттями в ділянці богослов’я таїнств були спроби перекласти відповідальність за конфлікти й суперечки на схоластичний спосіб мислення Заходу. Однак результати проведеного дослідження засвідчують: попри беззаперечні духовні й методологічні відмінності між візантійським і латинським богослов’ям саме ранньосхоластичні богослови зробили вирішальний внесок у формування позиції толерування і визнання грецької сакраментальної своєрідності.
Юрій Аввакумов. Витоки унійного богослов’я.
Проблема церковної єдності в обрядових дискусіях між Римом та Константинополем в XI-XIII століттях, с. 373.
Про проблему індивідуалізму
Людство і кожна його частина в його [Руссо] очах не мала нічого органічного, була неначе купою піску, в якій кожне зеренце незалежне, не злучене органічно з іншими.
Митрополит Андрей Шептицький. «Як будувати рідну хату?», с. 14
Про завдання та якості влади
Ця вимога, з природи речі конечна, щоб усі «власть імущі“ виконували її тільки за приписами чесноти, є найважчою до виконання.
Там само, с. 16
Цими двома чеснотами [справедливості та любові до ближнього] мусить громадянин, беручи участь у провідництві, відзначатися від громадянина, що не виходить із границь приватного життя.
Там само, с. 18.
Влада зобов’язує до служби. Хто має владу, мусить дбати про добро тих, кому служить: дбати про своє добро перед добром загалу – це надужиття кожної влади.
Там само, с. 17.
Про завдання церкви в Українській державі
В християнських народах немає більшої виховної сили, ніж сила Церкви. То вона виховує народи, вона прищеплює вже в душу дитини ті християнські чесноти, які зроблять із неї доброго патріота і мудрого громадянина.
Там само, с. 27
Три аспекти «Заповіту» Йосипа Сліпого:
- наука
- збереження і плекання східної духовності
- ідея Патріархату та об’єднання християн
Полюбіть науку, плекайте і збагачуйте її своєю працею та своїм знанням, будьте її служителями! Споруджуйте храми науки, вогнища духовної сили Церкви та Народу, пам’ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу без рідної науки. Наука – це їхнє дихання життя!
Будьмо собою!: Життя і заповіт патріарха Йосифа Сліпого, с. 37.
Тому благаю всіх монахів і монахинь: не соромтеся свого рідного, дорожіть своєю духовною спадщиною! Яка ж вона, ця наша духовна спадщина, цінна і багата! Нехай наша духовна спадщина пройме ваші душі, запалить вогонь у ваших серцях, щоб її зберігати і плекати!
Там само, с. 51.
Патріярхат Церкви – це видимий знак зрілости і самобутности помісної Церкви та могутній чинник в церковному і народному житті.
Там само, с. 53.
Завершення Церков патріяршим вінцем було завжди овочем дозрілої християнської свідомости у Божому люді, у всіх його складових частинах, в свідомості духівництва і пастирів, причому свідомість мирян, отого духовного стада, довіреного їхньому пастирському служінню, відігравала неабияку роль. Бо тільки дозріле усвідомлення своїх власних церковних і національних скарбів, своїх культурних і історичних надбань і цінностей, своїх трудів і жертв, що входили в скарбницю цілої Вселенської Христової Церкви, створювали тверду основу для Патріярхату!
Там само, с. 55.
Найближчими нам за вірою і кров’ю є наші православні брати. Нас єднає традиція рідного християнства, спільні церковні і народні звичаї, спільна двотисячолітня культура! Нас єднає спільне змагання за самобутність рідної Церкви, за її Повноту, якої видимим знаком буде єдиний Патріярхат Української Церкви!
Там само, с. 61.
Христова кеноза – цілковита й вирішальна для його місії: понівеченість, неповносправність нічого не віднімає від цілісності. По суті, «понівеченість не є применшувальною; вона — спасенна та підставова для новоутвореного сопричастя (койнонії). …Тому перебувати у сопричасті з Богом означає визнати чиюсь понівеченість і таким чином брати участь у спільноті солідарності, що її створив хрест Христовий.
Мирослав Татарин. Віднайти Тройцю у неповносправності: Богослов’я, що розкриває обійми іншості, с. 60.
У суголоссі з іронією хреста, саме найвідчуженіша через засилля нормальності частина населення — особи, що їх таврують як неповносправних, — це та частина населення, котра тримає у руках ключ до звільнення наших парафій із кайданів жорстокої суспільної споживацької ментальності для пульсуючих обіймів животворної Тройці.
Там само, с. 84.
Інституціоналізована благочинність виробляє «недощасливість», неначе товари широко вжитку для підвищення статусу. Благодійні телемарафони, як і вся благочинність та волонтерство, на якомусь рівні відіграють роль корегувальної складової корозійних впливів індивідуалістичного споживацтва на мораль і спільнотність.
Там само, с. 90
Засадничі візії Блаженнішого Святослава Шевчука:
1.Наша Церква — державотворча.
2.Наша Церква — культуротворча.
3. Наша Церква відкрита до всього світу.
4. Наша мати — Константинополь.
5. Український Патріархат як досягнення церковної зрілості
Київська Церква не була заручницею політичних інтересів державної влади чи слугинею могутніх світу цього, бо не грішила обожненням світського правління. Вона залишалася душею і сумлінням свого народу, навчаючи його оцінювати земну владу відповідно до того, наскільки ця влада служить Божій правді та вічному закону Творця.
Блаженніший Святослав Шевчук.
Наша свята Софія: Послання Блаженнішого Святослава
з нагоди століття відновлення соборності українського народу та його держави, 6 // news.ugcc.ua (26.03.2021).
Справжня культура — вона у своїй природі буде духоносна. Саме слово “культура” походить від слова “культивувати”, тобто “розвивати”. Та культура, яка не плекає, не створює необхідних обставин, необхідного середовища для цвітіння людини, є насправді антикультурою – культурою смерті. Але кожна культура для того, щоб бути собою, щоб не перетворюватися на антикультуру, щоб бути середовищем життя, а не смерті, має в найвищім ступені свого розвитку відкритися в культ. Культивувати – культура – культ. Чому? Тому що вона буде вести людину до народження, до розвитку життєво важливих органів, потрібних для того, щоб дихати Духом Святим, бачити Бога в обличчя, лицем в лице, щоб бути причасником – вічного життя!
Шевчук С. – Забужко О. Апокриф: чотири розмови про Лесю Українку, Київ, 2020, 64.
Небезпекою для нашої Церкви є ототожнення Церкви з одним народом, тобто те, що називається філетизмом, або церковним націоналізмом. Як я вже казав, наша Церква є українською, але не тільки для українців. Мусимо ділитися нашою традицією з усіма.
Шевчук С. Діялог лікує рани. Блаженніший Святослав Шевчук у розмові з Кшиштофом Томасиком, Львів 2018, 157.
Київська митрополія, її унійна частина і частина, яка не підтримала Берестейського єднання, матірньої своєю церквою вважає древню церкву Константинополя.
Наукова конференція ”Львівський собор” 1946 року: історичні обставини та сучасні оцінки”.
Частина 4, 2:46:42 // www.youtube.com (26.03.2021).
Патріярхат — це найвищий ступінь зрілости Церкви східного обряду. Це означає, що кожна Східна Церква за своєю суттю прагне мати патріярхат. Для нас це не питання титулу, чести чи визнання, а питання зрілости, адже Східна Церква, яку також називають Церквою власного права, мусить це право не лише мати, а й використовувати.
Шевчук С. Діялог лікує рани, 144.