Ми так звикли жити в мороці невір’я та недовіри, що навіть коли хороше відбувається поруч, переконуємо себе й всіх навколо, що це не з нами. Ми однаково затято шукаємо чорних кішок і у світлих, і в темних кімнатах. Ми натягуємо на себе морок, як дитина натягує на голову ковдру. Так спокійніше. Так не пошиєшся в дурні. Ми не чекаємо добра за межами свого найвужчого кола. А де добра не чекають — там його й немає. Довіра — це цемент, який скріплює суспільство.
Олександр Щерба. Щеплення від мороку. — с. 53-54.