Про любов вже сказано багато. Але існують у світі особливі пірнальники у магнетичні глибини слів, які виносять звідти дивовижні перли дум, що торкаються сердець: це філософи.
Втім, авторка книги «У пошуках Людини. Homo emoticus» Віра Валлє не лише докторка філософії. Коло її інтересів виходить за межі філософії: правозахисниця, авторка наукових і науково-публіцистичних статей, есеїв і книг у галузі права, економіки, політології, соціології… Широкий спектр інтересів дає змогу дивитися на звичні речі під незвичним кутом, бачити глибше і мислити розкутіше.
Існують мільйони людей, які ніколи не розглядали нічні зірки, не спали просто неба, не плавали в морі під час шторму, не гуляли в темному лісі з місяцем наодинці. Більшість з них не пізнали справжньої любові. Страх безмежності й відчайдушності, щирості й справжності, самотності й темряви, себе і своєї свободи позбавив їх щастя пізнання.
Віра Валлє. “У пошуках Людини. Homo emoticus”. Передмова. — с. 11-12.
Пропонуємо нашим читачам роздивитися барвисте розмаїття думок Віри Валлє про емоційний стан, переживаючи який людина здобуває важливий життєвий досвід: мова піде про любов. Сама авторка вважає цей досвід безцінним у процесі становлення особистості.
***
Любов — філософія самовіддачі, до якої приходять болісним шляхом: тортурами зречення своїх страхів і комплексів власної свідомості, позбавленням ілюзій привласнення собі об’єкта своєї любові. Вміння любити розвивається внаслідок відмови від самолюбування, маніпулювання іншими — через вироблення великої внутрішньої сили і віри в себе. У результаті складної, виснажливої праці над собою. Через усвідомлення величі своєї самотності й позбавлення страху любити.
с. 61.
Любов — це спосіб спонтанного зв’язку, що єднає людину зі світом, зберігаючи її індивідуальність. Любов — це сила, що руйнує перепони між людиною та іншими людьми, допомагаючи долати біль самотності й утверджувати власну індивідуальність. Парадокс любові полягає в тому, що дві істоти становлять собою єдине ціле і все ж залишаються двома особистостями. Любов є відчуттям єдності духу, злиття індивідуальностей в одне ціле, досягнення міжособистісного єднання за умови збереження власної цілісності й оригінальності.
Там само.
Любов — це шлях до ствердження власної індивідуальності шляхом піднесення найкращих якостей того, кого любиш. Це здатність зрозуміти людину в її сутності, конкретності, унікальності й неповторності. Це можливість для того, кого ви любите, реалізувати ту цінність, яку ви полюбили. Інакше кажучи, любов бачить і розкриває можливу ціннісну перспективу в коханому або коханій. Тільки любов здатна побачити людину в усій її неповторності — як абсолютну індивідуальність.
с. 61-62.
Любов є шляхом до порятунку від страхів безпорадності, безсилля й усвідомлення нікчемності існування людини. Любов мотивує і наділяє сенсом життя. Піклування про безпорадну людину, увага до бідного і чужого, повага до незнайомця — це любов. Злиття в одне духовне ціле з однією-єдиною людиною — це любов. Ця любов різна, але вона однаково неможлива без почуття любові до людини взагалі.
с. 62.
Любов передбачає інтерес до іншої людини і піклування про неї, духовну спорідненість. Любов — це бажання розділяти відповідальність. Любов не допускає примусу і не може бути корисливою. У неї відсутня жага владарювати, вимагати і правити. Любов — це свобода від прив’язаності, а не прив’язаність. Людина, поневолена любов’ю іншої людини, не знає свободи.
с. 62-63.
Любити — це мистецтво, у якому рушійною силою є внутрішня свобода, що проявляє себе готовністю до вчинку, і жива душа. Людина боїться любові так само, як вона боїться свободи, адже любов — це ризик, напруга, рух, зростання і постійний пошук рівноваги. І саме тому любов не є щастям у буденному значенні цього слова. Але коли людина любить, вона усвідомлює, що лише любов наповнює її життя сенсом, відриваючи від монотонної, рутинної повторюваності повсякденності.
с. 63.
Любов — це спосіб буття і жодним чином не форма володіння чимось. Щойно це почуття переходить у матеріалізований вимір, коли добровільні, щирі прояви чуттєвого піклування стають примусовим виконанням взаємних обов’язків, любов трансформується в матеріальні, засновані на розрахунку й корисливості, стосунки. Саме тому істинна любов — це завжди свобода, не сумісна з примусом, диктатом і відчуттям боргу.
Там само.
Любов рятує загублені душі й дарує сенс життя. Кількох слів іноді достатньо для запалення серця людини любов’ю. А це так багато, коли йдеться про життя іншої людини в хвилини відчаю. І так мало для того, хто ці слова — з великою радістю, в ім’я сенсу свого життя — промовляє тим, хто потребує любові.
с. 64.
Любов до інших починається з любові до себе. Культивована до себе любов стає джерелом, з якого живиться донорство любові іншим. Якщо це джерело порожнє, віддача любові іншій людині стає неможливою. Людина, яка любить себе, насолоджується любов’ю так, що починає любити все навколо. Любов переповнює її силою і викликає бажання ділитися з іншими. Любіть себе — і ви зруйнуєте кайдани стереотипів, у які вас закуло суспільство, здобудете свободу.
Там само.