Про феномен покликання від Євгена Мулярчука

Частина 2

Продовжуємо знайомити читачів біблотеки NewLib із дослідженнями Євгена Мулярчука в царині людського покликання, яке належить до засадничих феноменів культури та соціального життя.

Існують різні виміри покликання: покликання до праці, до творчості, до служіння певній справі в суспільстві, релігійне покликання тощо. Як зазначає автор монографії «Філософія і педагогіка покликання», «без покликання складно зрозуміти мотивацію до діяльності, яка спрямована передовсім на досягнення нематеріальних благ, коли йдеться про вільний вибір або внутрішню потребу людини жити і діяти так, а не інакше, про її служіння іншим людям, про здійснення моральних, суспільних або релігійних ідеалів, а також про потребу особистого розвитку та самореалізації».

До вашої уваги —  другий ТОП-5 цитат про людське покликання від Євгена Мулярчука.

***

Покликання є часто тим поняттям, котре слугує для позитивної моральної оцінки особистості іншими людьми. Покликання людини визнають, маючи на увазі сенс того, що вона робить для спільноти, мотивацію та цілісність її буття у світі. Та передовсім покликання дає самій особистості відчуття сенсу і повноти її власного існування. Навіть коли людина про своє покликання не заявляє вголос, за неї свідчить любов до її справи, задоволення від того, чим вона живе і що робить.

с. 204.

Покликання — це той скарб осмисленого існування, який ми вільні вберегти й примножити або втратити. Як таке, покликання не може руйнувати і є способом брати участь у творенні, творити добро у цьому світі. Протилежне покликанню не зло, а людські лінощі, страхи, пасивність, які можуть бути подолані вірою, любов’ю, мудрістю.

с. 309.

Світло покликання сходить на нас завжди несподівано, як дарунок небес, як обіцянка тривалої радості, як кохання. Здається, його вже годі чекати, та звідки б йому й узятися — а ось воно є, воно, це звичайне чудо, трапляється з тобою, трапляється раз і назавжди, як любов, як усе чудесне в цьому великому і щедрому світі. Наче яструб, падає воно на грішну людину, проймає її душу крізь усі оболонки, усі поточні обставини соціального буття, особистих стосунків, віку, здоров’я, крізь усі її сумніви і страхи.

с. 315.

Людина перед лицем покликання — завжди початківець, першопроходець; як у любові, тут усякий раз усе починається наново… Щоразу, як ми відчуємо його присутність, воно мобілізує всі наші душевні сили, інспірує нас до автентичності, до справжнього буття.

с. 316.

У покликанні усвідомлюється, що будь-яка самореалізація людини і втілення її прагнень не вичерпує його сенс. Дійсність не є у цьому сенсі критерієм можливого. У покликанні відчувається трансцендентне. Даючи чуття визначеного місця й «дому», воно водночас веде у далечінь, перебуває у більшому, ніж те, що може осягнути людське око і збагнути думка.

с. 151.

З першим ТОПом цитат із цієї книги можна ознайомитись тут.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *