Частина 3
Продовжуємо знайомити читачів біблотеки NewLib із роботою філософа Євгена Мулярчука «Філософія і педагогіка покликання», де автор через тему покликання звертається до глибин людського запитування про буття.
Потрясіння війною з сусідньою країною та вплив інших світових чинників спричиняють швидкі зміни у нашому суспільстві. Нова реальність вимагає від кожного громадянина здатності самому визначатися стосовно своїх цілей і можливостей у суспільстві, здійснювати свідомий вибір у житті. У такі переламні моменти буття «гостро постає питання про те місце у світі, яке не просто кожен собі знайде чи посяде, але створить і облаштує на свою відповідальність та ризик, і працею у власній справі слугуватиме спільноті, долучившись до благоустрою людського світу» (Є. Мулярчук, Вступ, с.15).
Про покликання, як ознаку людської гідності, її етичного вибору, цінність особистісного самовизначення, — наш третій ТОП-5 цитат Євгена Мулярчука.
***
У покликанні ми намагаємося стати людиною в якомусь більшому сенсі, ніж ми є у безпосередності свого природного та соціального буття. До цього неможливо примусити, цього потрібно бажати. Покликання є турботою особистості про істину її буття, а людяність є критерієм вірного шляху до цієї істини.
с. 93.
Покликання не заспокоюється на досягненнях, в його чутті немає неможливого. У самому його здійсненні присутня істина, загадка й розв’язок людського існування. Але вона не показується водночас вся і повністю. Навіть у завершеному життєвому шляху людини або в старечій немочі ми впізнаємо знак покликання, відкриту в нескінченність дорогу.
с. 111.
У самому здійсненні покликання вже засвідчено певну висоту і гідність людини, реальність її етичного вибору, цінність особистісного самовизначення, потребу виконання того, що приноситиме їй відчуття моральної певності, справдження у житті. Тому покликання не буває низьким чи ганебним. У цьому різниця з відданням себе потягам чи з гонитвою за хибними прагненнями. Навіть невдача у справі за покликанням має своє піднесення. Але можливо бути й негідним свого покликання, заслабким або лінивим до його здійснення, а також егоїстичним стосовно людей, які поряд.
с. 184.
Прийнявши свій шлях як покликання, людина розуміє його обмеження, але це її гідність — бути собою.
с. 282.
Перед кожною людиною, перед кожною людською спільнотою відкритий свій власний шлях у бутті; шлях кожного не пройде за нього ніхто. Відповідаючи на покликання, ми утверджуємо сенс і гідність власного існування; ланцюжок буття-у-відповідь виводить нас за межі нашої смертної долі, залучає до непроминальних досвідів людства. Хто певен свого покликання, той не втратить себе, не заблукає у чагарях повсякдення, не загрузне у дріб’язковій злості на сусіда, у якого, бач, хата біла. Покликання — якщо це справді покликання, а не темний потяг під його машкарою — не дозволить нам втратити твердий ґрунт під ногами, цілющий глузд, повітря, яким можна дихати на повні груди…
с. 315.