Про феномен покликання від Євгена Мулярчука

Частина 3

Продовжуємо знайомити читачів біблотеки NewLib із роботою філософа Євгена Мулярчука «Філософія і педагогіка покликання», де автор через тему покликання звертається до глибин людського запитування про буття.

Потрясіння війною з сусідньою країною та вплив інших світових чинників спричиняють швидкі зміни у нашому суспільстві. Нова реальність вимагає від кожного громадянина здатності самому визначатися стосовно своїх цілей і можливостей у суспільстві, здійснювати свідомий вибір у житті. У такі переламні моменти буття «гостро постає питання про те місце у світі, яке не просто кожен собі знайде чи посяде, але створить і облаштує на свою відповідальність та ризик, і працею у власній справі слугуватиме спільноті, долучившись до благоустрою людського світу» (Є. Мулярчук, Вступ, с.15).

Про покликання, як ознаку людської гідності, її етичного вибору, цінність особистісного самовизначення,  — наш третій ТОП-5 цитат Євгена Мулярчука.

***

У покликанні ми намагаємося стати людиною в якомусь більшому сенсі, ніж ми є у безпосередності свого природного та соціального буття. До цього неможливо примусити, цього потрібно бажати. Покликання є турботою особистості про істину її буття, а людяність є критерієм вірного шляху до цієї істини.

с. 93.

Покликання не заспокоюється на досягненнях, в його чутті немає неможливого. У самому його здійсненні присутня істина, загадка й розв’язок людського існування. Але вона не показується водночас вся і повністю. Навіть у завершеному життєвому шляху людини або в старечій немочі ми впізнаємо знак покликання, відкриту в нескінченність дорогу.

с. 111.

У самому здійсненні покликання вже засвідчено певну висоту і гідність людини, реальність її етичного вибору, цінність особистісного самовизначення, потребу виконання того, що приноситиме їй відчуття моральної певності, справдження у житті. Тому покликання не буває низьким чи ганебним. У цьому різниця з відданням себе потягам чи з гонитвою за хибними прагненнями. Навіть невдача у справі за покликанням має своє піднесення. Але можливо бути й негідним свого покликання, заслабким або лінивим до його здійснення, а також егоїстичним стосовно людей, які поряд.

с. 184.

Прийнявши свій шлях як покликання, людина розуміє його обмеження, але це її гідність — бути собою.

с. 282.

Перед кожною людиною, перед кожною людською спільнотою відкритий свій власний шлях у бутті; шлях кожного не пройде за нього ніхто. Відповідаючи на покликання, ми утверджуємо сенс і гідність власного існування; ланцюжок буття-у-відповідь виводить нас за межі нашої смертної долі, залучає до непроминальних досвідів людства. Хто певен свого покликання, той не втратить себе, не заблукає у чагарях повсякдення, не загрузне у дріб’язковій злості на сусіда, у якого, бач, хата біла. Покликання — якщо це справді покликання, а не темний потяг під його машкарою — не дозволить нам втратити твердий ґрунт під ногами, цілющий глузд, повітря, яким можна дихати на повні груди…

с. 315.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *