Що говорить про віру, любов та мудрість класика християнського богослів’я. Добірка від Вячеслава Горшкова

Науковець та дослідник релігійних текстів Вячеслав Горшков створив добірку цитат про чесноти — віру, любов та мудрість. Це уривки з Біблії та класиків християнської літератури — митрополита Антонія Сурозького та Клайва Стейплза Льюїса. Митрополит Антоній та Клайв Льюїс начебто з різних боків підходять до осмислення феномену любові, проте результат їхніх підходів той самий ‒ дієва любов, що є проявом справжньої віри й вищої мудрості, про які йдеться в наведених текстах Біблії.

Любов — дивовижне почуття, але воно не лише почуття, воно — стан всього єства. Любов починається в той момент, коли я бачу перед собою людину і прозріваю її глибини, коли раптом бачу її сутність. Звичайно, коли я кажу «бачу», я не хочу сказати «осягаю розумом» або «бачу очима», але «осягаю всім своїм єством». Якщо можна дати порівняння, то так само я осягаю красу, наприклад, красу музики, красу природи, красу витворів мистецтва, коли стою перед ними в подиві, в мовчанні, лише сприймаючи те, що переді мною знаходиться, не будучи в змозі висловити це ніяким словом, крім як вигукнути: «Боже мій! До чого це є прекрасним!»
Таємниця любові до людини починається в той момент, коли ми дивимося на людину без бажання нею володіти, без бажання володарювати, без бажання яким би то не було чином скористатися її дарами або її особистістю — лише дивимося й захоплюємося тією красою, що нам відкрилася.

***

Коли я перебуваю лицем до лиця з людиною, яку бачу очима любові, не очима байдужості або ненависті, а саме любові, то я прилучаюся до цієї людини, у нас з’являється дещо спільне — спільне життя.

Митрополит Антоній Сурозький «Таїнство любові»

Любов — не стан почуттів, а швидше — стан волі, який ми сприймаємо як природний щодо самих себе і який повинні навчитися поширювати на інших.

***

Любов до себе не свідчить про те, що ми собі подобаємося. Вона означає, що ми бажаємо собі добра. Так само християнська любов до ближніх не зобов’язує нас захоплюватися ними. Одні люди можуть нам подобатися, а інші – ні. Важливо зрозуміти, що наші симпатії й антипатії не гріх й не чеснота, як ставлення, скажімо, до їжі. Це просто факт. А ось як ми втілюємо наші схильності або неприязнь в життя, може стати або гріхом, або чеснотою.
Проте, хоча природну симпатію до інших і слід заохочувати в собі, це не означає, що для розвитку у своїй душі любові ми повинні всіляко розпалювати в собі симпатію. Деякі люди наділені холодним темпераментом. Можливо, в цьому їх нещастя; але це не більший гріх, ніж погане травлення. Однак такий темперамент не звільняє їх від обов’язку вчитися любові. Правило, яке існує для всіх нас, дуже ясне: не гайте часу в роздумах над тим, чи любите ви ближнього; чиніть так, якби ви його любили. Як тільки ми починаємо робити це, ми відкриваємо один з великих секретів: коли ми ставимось до людини так, якби ми її любили, ми поступово починаємо любити її.

Всякий раз, коли ми робимо добро комусь іншому лише тому, що цей інший — теж людина, створена (як і ми з вами) Богом, і тому, що бажаємо їй щастя, як бажаємо його собі, ми навчаємося любити цю людину трошки більше.

Клайв Стейплз Льюїс «Просто християнство»

Бо в Христі Ісусі нічого не важить ні обрізання, ні необрізання, а тільки віра, що діє через любов.

Галатам 5:6

Бо мудрий дух є любителем людей і не зробить безвинним того, що проклинає своїми губами. Бо Бог свідок його нирок і праведний наглядач його серця і слухач язика.

Премудрість Соломона 1:6

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *