Тупість – у жодному разі не недорозвиненість думок, чи брак розуму, це духовні лінощі, добровільна відмова від мислення.
Мислити означає не просто мати справу з мислимим – розумним, зрозумілим, – мислити означає відвойовувати глузд у безглуздя, що у ніщо.
Метою праці над собою є запровадження ладу в любові. Любов – це сестра мудрості. У дурного недостатньо матеріалу для доброти. Це якраз мудрість запроваджує порядок у світі любові. Завдяки мудрості любов знає, кому, що і коли винна.
Що робить мудрець? Скоряється потребі їсти, бачити… приймає знехотя цю «рану з дев’ятьма отворами», що нею за Бгаґавад-Ґітою є плоть. – Мудрість? Гідно зносити приниження, якого завдають нам наші діри.
Невідання є вибором на користь заперечення реальності; йому надають вигляду сократичної мудрості, щоб приховати той факт, що його надихає зловмисність.
