Сьогодні весь світ відзначає 207-му річницю від дня народження українського письменника Тараса Шевченка (1814 – 1861). Про славу українського генія свідчать:
- 1384 пам’ятники Кобзареві: 1256 — в Україні та 128 — за кордоном (загалом у 35 країнах). Це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури;
- твори українського поета перекладено на понад 100 мов світу, що також становить рекорд.
Згадуємо поета — цитуємо його твори.
Письменниця Тетяна Белімова підготувала ТОП-5 добірку уривків із творів Тараса Шевченка.
1. Із прозорливістю пророка Тарас Шевченко завважував усі чесноти і ґанджі українського народу, змальовував героїчне минуле, звитягу предків, їхнє прагнення волі й незалежності й ганив сучасників за розбрат, глупство, небажання вчитися. Шевченко, котрий сам утілював формулу новітньої людини, яка зробила себе сама, вище за все ставив науку й просвітництво, які дають мудрість, й закликав земляків учитися.
Уривок з Шевченкового україноцентричного, націєтворчого поетичного маніфесту “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє…”:
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Чужі люди проганяють,
І немає злому
На всій землі безконечній
Веселого дому. (1859)
2. Тарас Шевченко ніколи не замикав своє слово в межах національного, а часто звертався до культури народів, серед яких йому доводилося жити чи стикатися з їхніми представниками. Поет співчував усім націям, поневоленим царською Російською імперією. Шукання правди для завойованого, але нескореного Кавказу, проступає в рядках однойменної поеми:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая! (1846)
3. Шевченка можна читати як календар. У «Кобзарі» серед філософських тем і сатири бачимо замальовки простого життя, наділені, втім, глибоким сенсом вражаючої правди:
На Великдень на соломі
Против сонця діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тілько
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
— Мені мати куповала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
— А я в попа обідала. —
Сирітка сказала. (1849)
4. Поет – це завжди тонкий лірик та художник, здатний затримувати минущу красу в художніх творах. Ув’язнений Шевченко далеко від Батьківщини зміг в усіх деталях описати її красу. Розлука з Україною рівнозначна втраті особистого щастя, бо й кохана лишилася там, у далекому раї.
N. N.
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє.
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся… і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ой зоре! зоре! — і сльози кануть.
Чи ти зійшла вже і на Украйні?
Чи очі карі тебе шукають
На небі синім? Чи забувають?
Коли забули, бодай заснули,
Про мою доленьку щоб і не чули. (1847)
5. Тарас Шевченко ще за життя був свідомий того, що його слова мовлені не так для сучасників, як для майбутніх поколінь українців. Його бачення України — це сучасне розуміння суверенної держави, що випереджало свій час. Шевченків гуманізм, оспівування таких чеснот, як патріотизм, жертовність в ім’я Батьківщини, лицарський дух, піднесли поетове ім’я в один ряд із знаними філософами, назавжди обезсмертили його, забезпечили йому фаму* серед усіх наступних генерацій.
ДОЛЯ
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
— Учися, серденько, колись
З нас будуть люде, — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя. (1858)
____________________
*Фама — за визначенням Яна Ассмана, посмертна слава, яка проходить крізь віки.