Десять думок Леонідаса Донскіса про ідентичність

У своєму дослідженні «Сучасність у кризі. Діалог про культуру причетності» литовський філософ Леонідас Донскіс задається питаннями: «Чи не втрачаємо ми, європейці, нашу спільну історичну і цивілізаційну ідентичність? Чи не загрожує Європі втрата її головних цінностей та її культурної ідентичності?..»

Останнім часом питання ідентичності – індивідуальної, національної, колективної – в умовах полікультурності набуває все більшої ваги. На думку автора криза сучасної цивілізації значною мірою визначається проблемною ідентичністю, яку філософ пояснює двоїстістю людської природи, одна частина якої є поза межами нашої досяжності та контролю, а інша створена нами самими.

Деякі думки автора можуть здатися полемічними. Разом із тим, це створює ширший простір для мислення, спонукає до плідної дикусії та обміну думками. Про ідентичність у різних сенсах і вимірах – наша добірка цитат від Леонідаса Донскіса.

***

Двозначність ідентичності підтверджує той факт, що ми ніколи не знаємо, що і коли змушує людей пишатися своєю ідентичністю. З одного боку, це може бути мрія про приналежність до держави, що здобула міжнародне визнання завдяки своїм економічним успіхам або своїй боротьбі за незалежність; з іншого – ідентичність можна з успіхом використовувати для підкреслення унікальності конкретної людини, яка не бажає бути асоційованою чи пов’язаною з будь-чим. Отже, ідентичність однаково добре може слугувати як привідним пасом, так і аварійним виходом.

с. 21.

Активний пошук ідентичності є симптомом кризи. Сама потреба в ідентичності – це криза традиції. Гарячковий пошук ідентичності замість спроби самоусвідомлення, самовираження чи самоаналізу означає не більше й не менше, як кризу конкретної людини та її особистості або соціальної групи, або ж суспільства загалом. Наш пошук ідентичності, як і наша схильність до її зміни, є ознакою непевності, ненадійності та незахищеності. Пошук ідентичності – це кінець життєвого циклу, ознака виснаження, смертельний удар по традиції та симптом нашої нездатності прийняти світ таким, як він є.

с. 21-22.

Ідентичність – це також режим пам’яті, бо в людей надзвичайно вибірковий підхід до історії, і одні дорожать тим, що зневажають інші.

с. 22.

Ідентичність може слугувати знаряддям для соціального самогубства або принаймні для liaisons dangereuses (небезпечних зв’язків) та імпровізацій з нашим бажанням прожити більше одного життя й виконати більше однієї соціальної ролі.

Там само.

Ідентичність і захищає, і завдає шкоди. Через процес створення та змінення ідентичності ми можемо рухатися від політичної більшості до культурної меншості або навпаки.

с. 23.

Сутність ідентичності – в ефекті дзеркала, яким слугує нам та чи інша людина й яке дозволяє нам кинути погляд на раптові зміни, розчарування, пристрасті та бажання, що їх можна передати чи збагнути лише через це дзеркало. Ідентичність – це спроба відновити чи пригадати самих себе через розірвані зв’язки в нашому довкіллі чи поміж нами самими, коли люди діють, намагаючись затвердитися через дзеркало, а не через ці зв’язки.

с. 26.

Нам не варто знати про іншу людину геть усе. В нашому бажанні дізнатися, а отже, отримати контроль над чиїмось таємним життям і особистістю, приховується диявол. Саме так двоїста ідентичність починає об’єднувати й роз’єднувати, запрошувати й відганяти, шепотіти й кричати.

с. 27.

Пошук ідентичності – це процес внутрішньої міграції, який завершується вибуттям людини зі сучасного життя. Зазвичай це трапляється, коли людина обирає якусь войовничу релігію, антисучасну ідеологію чи групу ненависті.

с. 29.

Традиція – це те, що вважається самозрозумілим, що створює світ і дозволяє нам малювати, складати музику, писати й молитися без сакраментальних запитань на кшталт «хто я?» і «чому я  тут, а не там?». Традиція – це творчість, а ідентичність – інтерпретація.

с. 31.

Ми повинні пам’ятати, щоб залишатися відкритими для наших численних ідентичностей і поступового відкриття світу довкола нас. Без devoir de mémoire, тобто обов’язку пам’ятати, ми істотно скоротимо свою здатність до встановлення зв’язків, не кажучи вже про здатність співчувати чужому болю. Без здатності пам’ятати світ перетвориться на темну безодню сучасного варварства з його спокусами навмисного забуття морального вибору.

с. 55-56.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *