До дня рідної мови: ТОП-5 цитат про мовну політику від Володимира Кулика

Генеральна конференція ЮНЕСКО в листопаді 1999р. проголосила 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. Датою свята обрали день протестів у Бангладеші 1952 року, коли влада жорстоко придушила акцію проти заборони бенгальської мови в країні.

Це всесвітнє свято було засноване з метою сприяння багатому культурному та мовному різноманіттю. З 2000 року День рідної мови щорічно відзначають в Україні.

Цікаві факти про українську мову від волонтерського руху «Мова – ДНК нації».

  • сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.
  • за лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики. Далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно), потім – російська (62%).
  • в українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.
  • у 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова «мед» і «страва». Це була перша згадка українських слів.
  • в українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П».
  • найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «Ф».
  • в українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
  • назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
  • українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово «вороги» – «вороженьки».

Пропонуємо добірку цитат українського політолога Володимира Кулика про мовну політику із його книги «Мовна політика в багатомовних країнах. Закордонний досвід та його придатність для України».

***

Мовна політика має орієнтуватися не так на забезпечення колективних прав або інтересів мовних груп, як на задоволення індивідуальних прав і потреб носіїв різних мов та на підтримання статусів і/або обсягів уживання самих мов, із якими громадяни себе ідентифікують.

с. 42.

Досягнення суспільної єдності й стабільності можна вважати не лише реальною метою мовної політики багатьох держав, а й нормативним орієнтиром такої політики – оскільки вона не суперечить підставовій вартості прав людини. Тому це досягнення може правити за критерій успішності мовної політики з погляду й ефективності, й прийнятності.

с. 48.

Українці воліють, аби мову більшості громадян було приведено у відповідність до ролі української як національної мови, а не навпаки: правовий статус мов – у відповідність до чинної практики. Можемо зробити висновок, що більшість українців не бажають, щоб ексклюзивний державний статус української мови мав лише символічне значення, й хочуть наповнити цей статус також комунікативним змістом.

с. 246.

Державна підтримка національної мови має поширюватися на всю територію України. Проте з огляду на величезні відмінності в мовних практиках і преференціях мешканців різних частин країни, мовна політика держави все-таки має бути територіально диференційованою.

с. 264-265.

Закордонний досвід демонструє важливість уваги держави не тільки до мови більшості та однієї чи кількох найчисельніших і політично найважливіших меншостей. Окрім задоволення мовних потреб найбільших і найактивніших мовних груп, влада має дбати й про потреби менших, які зазвичай не набувають гостроти в загальнонаціональній політиці, але можуть бути важливими на місцевому рівні або мати не політичне, а культурне значення.

с. 268-269.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *