Постать Євгена Сверстюка стала променем правди серед пітьми тоталітарної доби. Голос відомого українського дисидента почав лунати тоді, коли мільйони байдужих або заляканих мовчали. Його громадянська відвага коштувала йому 12 років концтаборів і сибірського заслання.
Євген Сверстюк, колись викладач полтавського педінститу, намагався достукатися до своїх учнів, розповідаючи їм речі, що виходили далеко за межі офіційної освіти. Він наполегливо стукав у всі двері та намагався достукатися до людського розуму й душі. Після падіння цензури в 1989 р. стали з’являтися в газетах і журналах його виступи і есеї на теми, раніше заборонені.
«Блудні сини України» – це збірка есеїв, літературно-критичних статтей і виступів автора, присвячених відродженню духовности й морально-етичним проблемам. В 1995 р. книга відзначена премією імені Тараса Шевченка.
Пропонуємо нашим читачам декілька афористичних думок із цієї книги.
***
Людина найближча до християнського ідеалу любови і добра тоді, коли вона вірна традиції і заповітам батьків. Людина і нація найкраща тоді, коли вона робить добро ближньому. Поневолені нації завжди малопривабливі: вони не мають розкоші повного самовиявлення.
с. 3.
Єдина ідея, яка бродить у болоті апатії – імперська ідея: вона відповідає своєю гігантоманією на голод невиробленої душі. Вона ніби звільняється від конкретної любови, від конкретного піклування, від культури, що живиться конкретною працею століть, в поті чола…
с. 9.
В добу великого сум’яття, відчуження і порізнення, в добу великого духовного і морального виснаження народу легко вкидається ворожнеча.
с. 74.
Людина схильна скочуватись від справжности служіння Богові до мізерного прислужування ідолові. Попри щоденні нагадування людина схильна забувати, що ілюзорні матеріяльні цінності лопають, як мильні бульбашки… Але духовні цінності здатна нести тільки міцна, вироблена індивідуальність. Та самий інстинкт життя повинен навертати кожного до джерела любови, бо любов – то є сутність світу.
с. 131.
Без Бога – правда, честь і сама особа непотрібні… Моральні цінності – недійсні. Там починається інша, свавільна гра, гра без правил. Дай нам, Боже, здобутися ще на один урок: відживлення змученої занедбаної душі. І дожити до свята духовного єднання з усім світом.
с. 132.
Тип людини без Бога, без святинь, без національної гідности, без народніх традицій і великих принципів, які ставляться вище за вигоди, – це на практиці тип корисливого споживача, наперед згодного з лінією партії, але не згодного ступити один крок задля громадського добра коштом власної вигоди.
с. 112.
Особа – це вицвіт історії. Немає в культурі вищої мети, як вироблення особи. Нема більшої місії державних установ, як забезпечити появу особи. І нема жахливішого режиму, як той, що знеособлює, вилучає і скошує осіб, на їх місце ставить посаду – посадову легко змінювану людину. Особа несе в собі живий дух – відбиток Духу. В реальному житті особа різною мірою світить. Німб – це далеко не абстрактний символ. Будь-який колектив без видатної особи тьмяніє. У ньому бракує вершини.
с. 113.