Душевний досвід людини в музиці

Зазвичай, більшість з нас ототожнює себе зі своїм  душевним «я». Це можна пояснити тим, що душевному «я» властиві особистісні переживання, які є більш близькими і зрозумілими кожній людині. Вважати дух (духовність) вищим проявом душі, що характерно для дихотомічного світосприйняття, легше, ніж дійти до усвідомлення у собі самодостатнього духа, усвідомлення, яке пов’язане з трихотомією світосприйняття. Те, що душевне у нашому житті переважає, свідчить і той факт, як людина виборює себе, свою душевну правду в бурхливому потоці  щоденного життя, а також як більшість знімає з себе емоційно-інтелектуальну напругуа або стрес, вмикаючи відповідну, зазвичай легку розважальну (душевну) музику.

Про особливості душевної музики ми вже частково говорили у розділі «Музика душевної сфери». Зупинимось на питаннях, які ще не були розглянуті.

Коли ми говоримо про душевне, не можемо оминути духовне. І навпаки. Говорячи про духовне, не можемо оминути душевне. Вони є продовженням одне одного. Разом з тим їх взаємне продовження потребує усвідомлення  їх відмінності:

Я відчуваю дух любові – мене переповнює почуття любові.

Я відчуваю дух радості – мене переповнює почуття радості.

Дух (відчуття) страждання – почуття страждання.

Дух злоби – почуття злоби. 

Дух насолоди – почуття насолоди.

Дух спокою – спокійний настрій

Дух хвилювання – схвильований настрій. І т.д.

Коли дух домінує, він регламентує почуття (настрої). Такий духовно-душевний зв’язок стисло ми можемо сформулювати співвідношенням дух-почуття, дух-настрій, дух-емоції. Цей зв’язок ми бачимо, переважно, у релігійній духовно-душевній музиці.

Дж. П. да Палестрина. Меса Папи Марчелло.

Коли домінують почуття, вони віддзеркалюються у духовному вимірі. Такий душевно-духовний зв’язок ми можемо характеризувати співвідношенням почуття-дух, настрій-дух, емоції-дух. Цей зв’язок більш властивий душевно-духовній світській музиці.

В. А. Моцарт. «Маленька нічна серенада», Allegro (І ч.).

В цих двох творах доля духовного і душевного явно різна, тому це спрощує визначення. Проте, є твори, в яких важко визначити, яким є це співвідношення – духовно-душевним (дух-почуття) чи душевно-духовним (почуття-дух).

Наприклад: «Арія» Й. С. Баха з сюїти № 3, І ч. «Місячної сонати» Л. Бетховена, ІІ ч. Концерту № 1 для ф-но з оркестром Ф. Шопена.

Щоб уникнути дискусійності у цьому питанні, пропоную дотримуватись наступного правила.

Хоч діапазон змісту творів жанру духовної музики великий – від найаскетичніших хоралів та піснеспівів Середньовіччя (дух-душа-тіло) до більш емоційно-інтелектуальних (душевних) творів (душа-дух-тіло) – ми маємо підстави зарахувати їх до духовного виміру, надати їм духовний статус, бо об’єднує їх релігійна ідея – присвята Богу, погляд, насамперед, духовного «я» людини (з відповідною інтенцією), регламентуючий дух жанру (з певними емоційними обмеженнями), відповідно усталені традиції жанру. Таку позицію підтверджує сам факт існування історично сформованої назви жанру – жанр духовної (сакральної) музики, що полегшує нам визначення правила.

Так само серед світських творів душевно-духовного виміру є твори душевного змісту переживань (душа-дух-тіло), а також твори (або їх фрагменти), які виражають дух душевних переживань (дух-душа-тіло). І перші, і другі ми маємо підстави зарахувати до творів душевного виміру тому, що дух цих переживань стосується душевного і суспільного (світського) життя людини, яке є, переважно, душевно-духовним за своєю суттю. Ці твори виражають, насамперед, погляд душевного «я» людини, який передбачає як духовні прагнення людини через одуховлення душі, так і її бездуховні прояви, що ведуть до душевно-духовної руйнації.

Саме в такий спосіб (найменш дискусійний) буде слушно провести межу між музикою духовно-душевного і душевно-духовного виміру. Хоча вона є дещо умовна, але найбільш проста і практична для використання.

Серед музичних жанрів пісенний жанр найшвидше відгукується на музичні запити суспільства. У ньому в найбільш доступній формі виражені душевні переживання. При чому, музика пісень, зазвичай, відповідає структурі душа-дух-тіло, а слова, як про це говорилось у розділі «Музика душевної сфери», структурі душа-тіло-дух. Це пов’язано з тим, що тексти пісень, які об’єднані з музикою єдиним задумом, виражають не тільки почуття, але й викликають в нашій уяві образи візуальні, з якими пов’язані ці душевні переживання. Таким чином, у поєднанні з текстом ці пісні виражають одночасно душевно-духовний (душа-дух-тіло) і душевно-фізичний зміст (душа-тіло-дух).

Душевна сфера своїм змістом здатна охопити земне і небесне (душа-дух-тіло).

Т. Петриненко. «Господи, помилуй нас».

Душа людини прагне небесного ідеалу.

Ф. Шуберт. «Ave Maria».

На перший погляд, звичайні, а одночасно, близькі і дорогі кожній людині образи матері, родини, рідного краю, Батьківщини набувають небуденного (душевно-духовного) змісту.    

Муз. І. Шамо, сл. Д. Луценка «Києве мій».

Т. Петриненко. «Україна».

Анатолій Горчинський. «Росте черешня в мами на городі».

Душа людини прагне того, що б піднесло її над буденністю – висоти, мрії, чогось надзвичайного, а у вищому сенсі – щастя, ідеалу. Душа потребує розради у тому, щоб виразити те, що їй наболіло.

«Океан Ельзи» і «Один в каное». «Місто весни».

Душевна сфера багата на твори, присвячені темі кохання. По сьогоднішній день у нашій пам’яті залишаються жіночі образи різних епох, серед яких образ Лаури з сонетів Ф. Петрарки, оспіваний багатьма поетами і композиторами, образ кохання Ромео і Джульєтти з п’єси В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта».

Ніно Рота. Пісня з фільму «Ромео і Джульєтта».

Образи кохання виражені в численних піснях та романсах, у народній творчості.

Муз. В. Безкоровайного, сл. О. Олеся. «Сміються, плачуть солов’ї».

Українська народна пісня «Місяць на небі».

Тема кохання домінує в естрадній вітчизняній та світовій популярній музиці.

В. Івасюк. «Я піду в далекі гори» (у виконанні Квітки Цісик).  

О. Пономарьов. «Я знайду тебе, кохана».

Шарль Азнавур та Мірей Матьє. «Вічна любов».

The Beatles. “Girl” («Бітлз». «Дівчина»).

Любовна лінія займає почесне місце в різних за змістом (жанром) сюжетах опер, балетів та творах інших жанрів.

Дж. Россіні. Каватина графа Альмавіви (під балконом Розіни) з опери «Севільський цирульник».

Гумор, жарт – не витає в небесах, радше ходить по землі, створює хороший настрій. Слухач любить сценічні комічні ситуації. Однією з таких є популярний дует Одарки і Карася з опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».

Гумор, жарт розсіює хмари сумних переживань. При цьому, як ми можемо помітити, гумористичні емоції пов’язані з побутом. Особливо це відчувається у піснях, у яких застосовується суржикова мова, а іноді нецензурна лексика. З одного боку – це може бути талановито і смішно, з іншого – можливо, занадто брутально. Незалежно від нашої оцінки і те і друге належить до душевної сфери. Прикладом таких смішних пісень можуть бути, зокрема,  пісні у виконанні М. Хоми (Дзідзьо). Визнаймо, без його творчості чогось би бракувало.

Традиція використання суржикової мови, як гумористичного засобу, існує здавна. Одним з прикладів є образ Возного з опери М. Лисенка «Наталка-Полтавка» (слухати від 5-ої хв.).

При тому, що твори великих форм в класичній музиці заслуговують найвищої поваги, будьмо свідомі того, що їх інтонаційним джерелом є малі пісенні, танцювальні, маршові жанри. Зокрема, маршові інтонації характерні для музики героїчної тематики.

М. Лисенко.  Увертюра до опери «Тарас Бульба».

Л. Бетховен. Увертюра «Егмонт» (з 1 хв. 30 сек.).

Ф. Шопен. «Революційний етюд».

Філософська тема душевно-духовного (інтелектуально-емоційного) осмислення життя хвилює багатьох видатних композиторів. Філософська думка в одних творах, зокрема, сягає космічних масштабів, в інших стосується проблем суспільного життя.

Й. С. Бах. Токата і фуга ре-мінор.

Б. Лятошинський. Симфонія № 3.

(Продовження в наступному розділі).

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *