Фізичний досвід (досвід тіла) в музиці (ч. 2)

Живописання в музиці
Про живопис в музиці найчастіше чуємо, коли мова йде про її картинність – про звукове відтворення образів природи, образів фантастики, казки та ін. А як бути з музичним живописом, наприклад, у сфері духовних та душевних переживань? Спробуймо з’ясувати.

Для художника-портретиста «вищим пілотажем» є уміння відтворити внутрішній світ людини, а не просто «сфотографувати» її у профіль чи анфас. 

Справжні цінителі портретного живопису отримують велику втіху від розгадки таємниць погляду, думок, емоційного стану зображених людей. Сприймаючи твори інших жанрів, вони (на полотнах давніх і сучасних майстрів) теж шукають настрої, вияви емоцій, збагачуються духовно. Чи не про те ж йде мова і у музичному мистецтві з однією принциповою різницею:  якщо у візуальному сприйманні образів живопису ми йдемо від зовнішнього до внутрішнього, то в музиці навпаки – від внутрішнього до зовнішнього.

Світ музичних звуків не тільки заохочує нас до співпереживання, але й викликає в нашій уяві образ-портрет автора, образи інших людей (персонажів), картин природи, життя суспільства та ін.

Візьмімо для прикладу портрети з «Карнавалу» Р. Шумана.

Як визнавав сам Шуман, Флорестан і Евзебій у «Карнавалі» виражають його власну суперечливу натуру. Ці два образи є, фактично, душевно-духовними автопортретами самого Р. Шумана.

Ліричний (поетичний) портрет Шопена Р. Шуман створює, використовуючи властиві музиці Шопена інтонації та прийоми фортепіанної гри (ніби стилізуючи його). Так само він чинить з портретом Н. Паганіні, використовуючи характерні віртуозні прийоми гри на скрипці.

Нерозлучні карнавальні персонажі П’єро та Арлекін виражені згідно з темпераментом і рухами, які їм властиві. П’єро – філософ, меланхолік. Арлекін – повна протилежність П’єро, він увесь в русі.

Обмежимось, для стислості, в аналізі «Карнавалу» лише цими образами. Р. Шуман музикою створює їх душевно-духовний портрет. Крапку ж у визначенні візуальних образів-портретів ставить програма твору, дана самим композитором, а також наше з ними попереднє знайомство.

У живописі будь-яка картина – це застигла мить життя. В музиці ж ця мить оживає, розгортається в часі.

К. Сен-Санс. «Лебідь».

На перший погляд, жодного засобу візуалізації композитор у цьому образі не використовує. Однак, ми віримо в те, що візуальний образ твору відповідає назві «Лебідь». Можливо тому, що образ лебедя персоніфікований, ми відчуваємо його граційні рухи і їх душевно-духовну красу.

Ідея створення циклу «Картинки з виставки» виникла у композитора М. Мусоргського, коли той перебував на виставці художника В. Гартмана. Одна з п’єс цього циклу –  «Тюльєрійський сад»картинка гри дітей.

У І-й та IV-й частинах Симфонії № 6 П. Чайковського – світ переживань автора, душевно-духовний автопортрет. У ІІ-й та ІІІ-й частинах – розгорнуті картини суспільних подій. У ІІ-й частині – вальс стає провідником святкової атмосфери (свята-балу), спогаду щасливої миті життя. У IІІ-й – марш символізує суєтний перебіг суспільних подій. 

У Симфонії № 2 «Героїчній» Є. Станковича у середньому розділі розгортається картина військових дій (від 7.15 до 12.30).

Важливою складовою живопису є використання художником фарб. Фарбою в музиці є тембр. Варта уваги така особливість музичного мистецтва, яка полягає в тому, що музиці кожного композитора властивий свій колір. Наприклад, В. А. Моцарт – переважно світлий, сонячний; Л. Бетховен – кольори характерно-похмурого неба; Ф. Шопен – м’які кольори. Різняться барвами Кл. Дебюссі, М. Римський-Корсаков, І. Стравінський, М. Равель, С. Прокоф’єв, Л. Ревуцький, О. Мессіан. Музику Д. Шостаковича дехто бачить в кольорах ночі, освітленої електричним світлом, музику Б. Лятошинського в кольорах сльотавої осені.  За кольором музики різняться наші сучасники М. Скорик, Є. Станкович, В. Сильвестров. Музики без кольору не існує.

Важливим джерелом кольору музики може бути її зміст. 

У Симфонії № 6 та у «Піковій дамі» П. Чайковського тотожні кольори.Вони, однак, хоч і є продовженням, уже відчутно різняться від кольорів попереднього Чайковського.

Колір традиційно-світлого Моцарта у «Реквіємі», безумовно, мусив змінитися (відповідно до жанру): він потьм’янів, посірів, змеркнув. Звідси висновок – колір має настрій.

На колір музики впливає також, погодьмося, вибір композитором інструментів.

Ф. Шопен, як знаємо, писав переважно для фортепіано. Незважаючи на це, його музика тембрально багата; його фортепіано звучить живописно.

Кожен оркестровий інструмент має свою індивідуальну палітру барв.

Сумарні тембрально-колористичні можливості поєднань оркестрових інструментів незмірно зростають, коли партитуру зінструментовано добрим фахівцем. 

Е.Ґріґ.  «Ранок».

У головній поспівці чуються переливи барв перших промінчиків (досвід зору), які перемінюються у світло дня, а ще пізніше – у сонячне сяйво. Поспівка нагадує пастуші награвання (досвід слуху) на сопілці(флейта), на ріжку (гобой), на лісовому розі (валторна).

Награвання, доповнені спочатку сонними, періодично зітхаючими акордами, народжують в уяві картини скандинавської природи, яка поступово просинається, дихає все ширше й глибше і, нарешті, зустрічається з сонцем, сяйво якого струменить (зоровий досвід) розлогими гармонічними фігураціями струнних.

Музика уміє передавати характерні кольори пір року та пов’язані з ними настрої (П. Чайковський, фортепіанний цикл «Пори року»; А.Вівальді, 4 концерти для скрипки, струнних і органа (або чембало) «Пори року».

Ю. Іщенко. «Осіння ідилія», «Зимова ідилія», «Весняна ідилія», «Літня ідилія».

Відповідно порам року мають кольори ідилій Ю. Іщенка. Разом з тим ми відчуваємо різницю. Якщо зображеннявираження пір року у А. Вівальді та П. Чайковського є емоційно-чуттєве (чуттєво-емоційне), то в «Осінній» та «Зимовій» ідиліях Ю. Іщенка воно переважно інтуїтивно-чуттєве (чуттєво-інтуїтивне), а у весняній та літній – дещо більш емоційно-чуттєве, настроєво-чуттєве.

Е.Ґріґ.  Ноктюрн ор. 54 № 4.

Кольори, настрої вечора і ночі витончено змальовують і виражають твори у жанрі ноктюрну.

Для порівняння: у М. Римського-Корсакова море в сюїті «Шехерезада» романтичне духовно-душевне і душевно-духовне (тіло-дух-душа, тіло-душа-дух). Одночасно з уявним образом моря ми відчуваємо дух і настрої форм рухів водяної стихії.

У Кл. Дебюссі у «Грі хвиль» море імпресіоністичне – настроєво-інтуїтивне (душевно-інтуїтивне)(тіло – душа – дух-інтуїція). Уявний образ вимальовується оркестровими фарбами, формами руху, настроями і духом морських хвиль.

Згадаймо також мальовничий «Гуцульський триптих» М. Скорика, в якому ми бачимо живописну картину життя: природу Карпат, етнічне середовище, образи головних персонажів.

З прикладів наведених вище можна стверджувати, що живописання в музиці стосується усіх творів без винятку, в тому числі і творів, що виражають духовні і душевні переживання.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *