Музика здатна викликати в уяві слухача зорові образи. Одну з головних ролей у цій здатності відіграють звукові імітації тих явищ життя, які сприймаються нашими органами чуття: зором, слухом, дотиком, смаком, нюхом.
Усі органи чуття людини працюють на уяву. Те, що ми бачимо, ми можемо уявити (зір). Коли ми чуємо звуки життя, то одразу у свідомості виникає образ того, кому (чому) вони належать (слух). Навіть з заплющеними очима, знайомлячись на дотик з якимось предметом і, впізнавши його, ми одразу уявляємо його (дотик). Те саме стосується й оцінювання на смак і запах. Посмакувавши з замкненими очима щось їстивне, ми здатні, пізнавши, уявити цей продукт і дати йому назву (смак). Порівнявши запах декількох квіток, ми здатні їх розрізнити і також уявити (нюх). Завдяки цьому в «Затопленому соборі» Кл. Дебюссі досвід запаху, смаку, дотику, слуху, зору працює на уяву музичного образу. Цей самий принцип діє не тільки у творах з візуальними образами, але, асоціативно, він проявляє себе і у творах душевної і духовної сфери.
Звернімо увагу, що у візуалізації образів «Затопленого собору» бере участь не тільки досвід органів чуття, а й інші види досвіду: духовний /інтуїтивний/ (дух образів), душевний (настрій, інтелект образів), мовний (імітації співу хору) та досвід руху (рух образів). Всі вони одночасно взаємно доповнюють один одного, завдяки чому ми отримуємо уявний тривимірний образ (тіло-дух-душа). Це свідчить про те, що в творах фізичного виміру різні види досвіду, без винятку, працюють на уяву.
Кл. Дебюссі. «Затоплений собор» (тіло-дух-душа).
Досвід зору. Графічні зображення в музиці
Музику можна порівняти з графікою. Рухом мелодії (пощаблевим вгору та вниз, стрибкоподібним, візерунчастим та ін.) можна зобразити як образи фізичної сфери, так і виразити переживання духовної і душевної сфер.
Принципова відмінність між візуальною та музичною графікою полягає в тому, що графіка візуальна (станкова, книжкова тощо) виражає лиш застиглу мить життя, а музична графіка має здатність передати весь процес зародження, розвитку, руху музичних образів; йти за мовною інтонацією, почуттями, думками.
Т. Петриненко. «Україна».
Слово Україна на початку приспіву звучить двічі. Графіка мелодичної лініїдугоподібна – за першим разом знизу-догори (із затримкою на вершині), за другим разом – плавно-донизу. Мелодія ніби хоче охопити певний географічний та духовний простір, який ми іменуємо словом Україна.
Ф. Шуберт. «Ave Maria».
Графіка першої музичної фрази ніби відтворює контур плечей і голови Діви Марії (Ave – плече, Mari… – голова, … а – друге плече). Окрім мелодико-зорового начерку ми відчуваємо в музиці духовну висоту образу, ніжність, шанобливе ставлення до оспіваного образу.
Якби ми запитали Т. Петриненка та Ф. Шуберта, чи насправді вони намагались намалювати контури цих образів, вони б, скоріш за все, здивувалися б нашим припущенням. Це доводить те, що мелодична графіка віддзеркалює кожне слово, думку, емоційний імпульс незалежно від волі автора. Музика не має самоцілі створювати графічні зображення. Та попри це зв’язок душевно-духовних переживань та уявних образів у графіці ми можемо прослідкувати.
Підтвердженням цьому є також наступний приклад. Перша фраза української народної пісні «Стоїть гора високая» графічно відтворює обриси гори з її вершиною.
В інструментальній душевно-духовній музиці графічні зображення теж мають місце. Ф. Шопен своєму етюдові ор. 25, № 12 не давав програмної назви. Не дивлячись на це, до твору пристала назва етюд ор. 25, № 12 «Океан». З таким присвоєнням назви умовно можна погодитись, хоч не з океаном, як природним явищем, пов’язаний зміст твору, а, радше, з океаном духа і душі. Це ще один унікальний автопортрет композитора. Фактура (графіка) етюду нагадує бурхливу стихію океану.
Однозначно графічні зображення сприймаються у програмній музиці, де вони випливають з назви твору, коментарів автора та змісту музики.
М. Римський-Корсаков. «Море і Синдбадів корабель» із симфонічної сюїти «Шехерезада».
В гармонічних фігураціях віолончельного супроводу бачимо лінію руху великих хвиль моря (фізична сфера).
Відчуваємо величавість, суворість, потугу морської поверхні (сфера духу).
На початку мелодії (до трелі) звучить голос автора, він ніби підспівує стихії (душевно-духовна сфера). Графіка трелі в мелодії служить засобом нагромадження енергії хвиль, а графіка останніх двох акцентованих звуків – є вираженням зіткнення цих хвиль з бортом корабля (фізична сфера).
Шторм, який наступає дещо пізніше, супроводжується сильним дощем, вітром. Хвилі б’ються в борт корабля і, зустрівши спротив, розлітаються мілкими бризками, щоб за мить знову повторити спробу. Все це знаходить графічне зображення і вираження в музичній фактурі.
П. Чайковський. Сцена № 9 з балету «Лебедине озеро» (до 3-ї хв.).
У фактурі (на початку) є три елементи, графіка яких достатньо чітко виявлена.
- Мелодія гобоя. Її лінія передає стремління вгору як образ мрії лебедів, прагнення волі, висоти(душевно-духовна сфера).
- Акордові тремоло струнних. Графіка тремтіння поверхні води, шелесту прибережного листя породжує емоційний стан тривоги (емоційно-чуттєва сфера) і є фоном для мелодії гобоя (образу зачарованого лебедя).
- Фігураційні пасажі арфи передають графіку сплесків, бурління осяяної місячним промінням прозорої води під час купання в лісовому озері лебедів (фізична сфера).
Ми відчуваємо дух романтичності, казковості, високий рівень духовності цієї музики.
Таким чином, музична графіка служить не тільки візуалізації уявного образу (фізична сфера), а й вираженню переживань (душевно-духовна сфера).
Нотна графіка (нотний запис) є великим досягненням музичної практики, але вона, у порівнянні з багатством звукової музичної графіки, по суті є тільки її тінню.
Орнаментальні зображення в музиці
У вступі «Моря і Синдбадова корабля» М. Римського-Корсакова образ Шахріяра поданий графічно (унісонними ходами низьких мідних духових і струнних). На противагу йому, образ Шехерезади виражений скрипкою-соло орнаментально.
Звернімо увагу: музика не змальовує зовнішній вигляд (зовнішні контури) цих персонажів, а лише, в одному випадку, грубими графічними лініями, в іншому, лагідною орнаментикою створює характер поведінки персонажів. Знаючи програму творів, основою якої є «Казки тисяча і однієї ночі», наша уява легко домальовує образи Шахріяра та Шехерезади.
У творах для бандури Оксани Герасименко (використання імпровізаційності, арпеджованих акордів, фігураційних послідовностей), у творах багатьох інших авторів можемо знайти безліч мелодичнихліній розквітчаних орнаментикою.
Промовистою є назва циклу п’єс для флейти-соло Лесі Дичко – «Писанки».
Орнаментальними називають варіації класицистів, бо це вказує на їхню характерну особливість – широке використання засобів орнаментики.
В. Моцарт. Соната № 11 ля мажор, К. 331 (І ч. до 7-ї хв.).
З вище наведених прикладів ми бачимо, що орнаментика застосовується як в творах фізичного виміру з ціллю зображення, так і в творах душевно-духовного виміру з ціллю вираження.