Я ж, той, хто вірить у те, що Бог є любов, що я міг відповісти моєму молодому співрозмовникові, чиї сині очі все ще тримали вираз ангельської печалі, що виник колись на обличчі повішеної дитини? Що я сказав йому? Чи говорив я йому про того ізраїльтянина, його брата, який, можливо, був на нього схожий, про того Розіп’ятого, чий Хрест скорив світ? Чи сказав я йому щось, що виявилося каменем спотикання для нього, стало наріжним каменем для моєї віри, і що для мене зв’язок між Хрестом і людським стражданням і є ключем до тієї непроникної таємниці, яка згубила його дитячу віру? Адже Сіон повстав із крематоріїв і масових поховань.
Єврейський народ відродився з мільйонів своїх загиблих, і саме завдяки їм він знову живий. Ми не знаємо ціни жодній краплині крові, жодній сльозі. Все є благодать. Якщо Вічний — насправді Вічний, то останнє слово для кожного з нас залишається за Ним. Ось що я повинен був сказати цьому єврейському хлопчикові. Але я зміг лише обійняти його в сльозах…
Елі Візель, Ніч
Рекомендує Тарас Дятлик