Костянтин Сігов: «Скарб українського опору має розбудити Європу»

Серія «Свідки війни»

У великому інтерв’ю Le Figaro Костянтин Сігов розповідає про трагедію, через яку зараз проходить наша країна, описує феномен національного пробудження і опір українців російській агресії.

Філософ пояснює, що «існує реальний шанс стати свідком агонії путінської влади та появи реальних змін у європейському етосі», якщо солідарність Європи зростатиме. Саме «союз українського опору та європейської солідарності» подолає російську «імперську одержимість», але цей шанс може бути втрачений, якщо гальмувати на півдорозі до перемоги над путінським злочинним режимом. Захід був введений в оману, маючи хибну думку, що Росія порвала зі сталінізмом у 1991 році. Злочини путінізму та комунізму мають бути засуджені, аби вибратися з «радянської трагедії, яка продовжується з 1917 року».

Інтерв’ю записала французька журналістка Лора Мандевіль. Повний текст українського перекладу – нижче.

***

Ви присвятили своє життя ідеям. Ви народилися в Києві. І сьогодні з України свідчите Європі та світові про спротив свого народу. Розкажіть нам про це.

Ми знаходимось тут з моєю 93-річною мамою, братом та сином. Щовечора ми спускаємось у підвал. І щоразу я питаю у свого сина Романа, який працює з журналістами-міжнародниками у прифронтовій зоні, де він збирається ночувати. Вчора він ночував серед книг у коридорі, подалі від вікон. Ця будівля розташована біля телевежі, між Бабиним Яром, куди вдарила ракета, та станцією метро “Лук’янівська”. Я зауважив, що, можливо, краще спати в метро, ​​станція якого знаходиться на великій глибині. 24 лютого ми встановили на вікна зовні мішки з піском, а всередині склали книжки. Сподіваюся, що в Парижі мішки з піском не знадобляться, але тут вони рятують життя. Неподалік знаходиться Софійський собор, який на століття старший за Собор Паризької Богоматері: в 1930-ті роки його хотів знести Сталін.

Щодня ми запитуємо себе: чи впаде бомба на собор Святої Софії та його мозаїки ХІ століття? На моїй сторінці у фейсбуці є мозаїка Оранти: образ Богородиці, що простягає руки до неба. Чудовий український філософ культури Сергій Кримський звернув увагу на те, що жест Оранти – це жест Мойсея, який простягає руки, щоб Ізраїль не програв битву з амалікитянами; при цьому Арон і Гур допомагали йому тримати руки піднятими вгору… Європейцям разом із українцями треба тримати руки піднятими вгору. Наші руки втомлюються, але ми маємо триматися. Тому що наразі розв’язується фундаментальне питання. Або завершиться «радянська трагедія», що почалася в 1917 році, і ми поставимо заслін імперській неорадянській люті, що зараз прокинулася, або знову поринемо в неї на десятиліття. Розрив із радянським минулим у 90-х не відбувся.

Ми, європейці, були надто наївними. Ми думали, що зможемо обійтися без Нюрнберзького процесу над комунізмом, незважаючи на застереження таких дисидентів як Володимир Буковський та Мустафа Джемілєв. Відсутність суду підготувала підґрунтя для повернення до сталінізму та путінізму. Єдиний вихід із цього глухого кута — судовий процес, активну роль у якому покликана грати Франція, батьківщина захисту прав людини. Тільки так справа не скотиться у форму емоційного реваншизму. Ми вимагаємо справедливості та правосуддя.

Путін попереджає внутрішніх «націонал-зрадників», що їх буде зачищено. Це повернення до суті сталінізму.

Цей рух до насильства і минулого відбувається тому, що путінський режим не зустрічав реальних перешкод. Щоб судити про злочини путінізму, необхідно дати чітку оцінку сталінізму, чим займалася організація «Меморіал». Офіційне закриття «Меморіалу» в грудні стало сигналом наближення війни. Але навіть сама путінська термінологія про зрадників видає те, чого боїться Путін. Адже саме він зрадив свій народ та людство!

В Україні минулого року не пройшла непоміченою подія: 700-річчя від дня смерті Данте. Ольга Сєдакова звернула увагу на 33 пісні «Божественної комедії», у якій Данте описує сцену з пекла, де люди під час бенкету їдять, п’ють, носять одяг. Але їхні душі вже в пеклі! Отже, вони скоїли такий жахливий злочин, що в них не залишилося нічого людського. Це те, що ми спостерігаємо у Путіна. Колись він постане перед судом, і суд доведе його особисту відповідальність, яку він несе за підірвані будівлі в Москві в 1999 році, що спровокували другу війну в Чечні, за те, як велися Кавказькі війни, за вбивство Ганни Політковської та інших опозиціонерів і конкурентів, а згодом за вторгнення в Україну. Цей суд покаже світові серійного злочинця. Питання в тому, коли буде покладено край цьому Злу?

Президент Байден називає Путіна військовим злочинцем. Однак він, як і раніше, при владі.

Ніхто не може передбачити, як довго триватиме цей режим. Але й у 2014 році, під час революції на Майдані, ніхто не знав, що певної миті диктатор втече. Це сталося тому, що диктатори не всемогутні, навіть якщо вони хочуть нас у цьому переконати! Коли станеться самознищення Зла, ми не знаємо. Але цей час настане. Як і у випадку з мобільним телефоном, батарейка має свою межу заряду. Розуміння того, що ця межа існує, допомагає нам поставити бар’єр страху, який призводить до невірних рішень.

У Росії є люди, які також мріють покінчити з цією владою. Чи бачите Ви у них братів по зброї, незважаючи на війну проти України?

Ми не повинні відмовлятися від ключової тези про те, що ця боротьба не лише наша, а й інших. Тому що ця теза мобілізує дух розуму і ті людські якості, які путінський режим хоче знищити. Будь-хто, хто відкрито заявляє, що він проти війни, є союзником вільного світу. Я знаю, що в Росії є люди, які зробили це 2014 року, коли більшість росіян скандували «Крим наш». Вони заявили, що це злочин проти міжнародного права та анексія. Так, мій рідний університет Києво-Могилянська академія надав почесне звання доктора Honoris Causa історику Андрію Зубову, який засудив війну, а також лауреату Нобелівської премії з літератури Світлані Алексійович.

Але є й інший бік вашого питання, який не можна залишати за дужками. Це інтелектуальна пастка, куди часто потрапляє російська інтелігенція, яка поділяє культуру та політику. Актуальним є жест Томаса Манна, який залишив нацистську Німеччину на знак протесту проти Зла. Адже ми ще не здобули перемогу. З цієї точки зору, якщо диригент відмовляється засуджувати війну, я вважаю, що не можна дозволяти організовувати свої концерти.

Ви говорите тут про ключову роль моральної позиції кожної людини?

Цей ключовий момент для пострадянського і, ширше, європейського простору полягатиме у переході до нового етосу, який змусить нас не відокремлювати необхідність розрізнення добра та зла від будь-якої культурної дії. Відома письменниця Надія Мандельштам свого часу вразила багатьох радянських інтелігентів категоричним тоном, з яким вона говорила про «людожерів», «злочинців» сталінського режиму, які вбили її чоловіка. Вона казала, що неможливо уникнути етичного суду, як би віртуозно не виконувалася пісня. Надія Мандельштам розуміла, що спокуса російської інтелігенції полягала в тому, щоб сказати: так, ми вбили Осипа Мандельштама, але ми можемо й похвалити заслуги режиму прийняти оруеллівське двомислення.

Чи є ми свідками останнього помаху хвоста Російського Імперського Дракона?

Так, імперська парадигма тут, в Україні, руйнується. Але мало хто з росіян готовий це визнати. У книзі Веркора “Мовчання моря” німецький офіцер з повагою ставиться до французької культури. Він вважає, що культура Гете вище французької. Це те, чого не вистачає росіянам через імперську зарозумілість, властиву навіть багатьом з тих, хто проти війни і підтримує нас. Рідко трапляються російські інтелектуали, які намагаються вивчати історію української культури, знати нашу літературу, почути голоси народів, які постраждали від імперії, крім власного голосу. Кінець імперії може наступити лише в тому випадку, якщо вони виявлять інтерес до інших народів, як це зробили дисидент Андрій Сахаров чи генерал Петро Григоренко. Ми повинні вимагати, щоб вони засудили війну і оцінили допущені помилки. Але перше, що необхідно зробити, це насамперед закінчити війну, а потім піддати суду тих, хто винний у скоєних злочинах. Поки відбуваються злочини, нам доведеться відмовлятися від спільних культурних проектів, зробити історичну перерву, якщо ми хочемо сподіватися на покаяння.

Якщо ми зупинимо війну, цей режим шукатиме вихід.

Ми маємо зберегти демократичну Україну, і тому має припинитися бомбардування її міст. Але це перший етап. Потім нам доведеться перемогти путінізм. Тому що реальна безпека Парижа та Києва настане лише тоді, коли цей злочинний режим впаде. Звичайно, щоб зупинити війну, нам доведеться вести переговори без фетишизму та остерігатися помилкових позицій. Всім демократичним країнам доведеться вдатися до жертв, щоб демократія перемогла. Доведеться жити скромніше, без російського газу. Але ми більше поважатимемо власні країни, якщо станемо на цей нелегкий шлях. Напередодні революції на Майдані Київ справляв враження аморфного суспільства, що всіх дратувало. Ми були навіть більш невдоволені, ніж сьогодні французи незадоволені своєю країною. Тому національне пробудження стало величезним сюрпризом для всіх. Воно показало, що у своїх надрах кожне вільне суспільство, навіть коли воно перебуває під гіпнозом, таїть у собі ресурси, що довгий час залишаються на глибині, подібно до підземних річок, а потім раптово з’являються серед білого дня і дивують усіх, а не лише диктаторів типу Віктора Януковича та Володимира Путіна.

У 2014 році ми раптом усвідомили, що ми республіка, що ми можемо бути єдиними, як ніколи раніше, ми ближче познайомилися зі своїми сусідами по доуі, відбулася повна трансформація перспективи. І сьогодні це повторюється. Колись «проросійських» мерів Харкова та Одеси зневажливо критикували, але тепер вони разом із найкращими патріотами, вони непорушні, як скелі.

Що Ханна Арендт називає «прихованим скарбом опору»? У Франції цей скарб також існував під час Опору, і він може повернутися. Ми бачили, як він з’явився в Празі у 1968 році та в Будапешті у 1956 році. Ця якість, характерна для кожної європейської країни, проявляється, коли йдеться про життя та смерть! Ви знаєте, що у Києві під бомбами народилося понад 800 дітей, у тому числі 12 пар близнюків? Сьогодні я фізично відчуваю неймовірну силу життя, опору, який неможливо зупинити. Це життєвий імпульс – elan vital Бергсона. Кожен може стати Черчіллем. Європейці забули смак свободи, вони мали ілюзію, що це даність. Але з цією війною вони мають зрозуміти, що свобода безцінна.

Питання правди є ключовим. На Заході, де існує вільний доступ до інформації, багато хто, тим не менше, дозволив обдурити себе путінською пропагандою.

Це ключове питання. Путінська пропагандистська машина справді мала намір убити будь-яку потяг до правди у себе вдома і в Європі. Ми чуємо про те, що пропаганда є і з того, і з іншого боку: це типовий путінський метод демонстрації того, що немає правди. Але нагадаю, що є радикальна асиметрія: цивільні особи Росії не зазнавали нападу. Гинуть громадяни України, жінки, діти, люди похилого віку. Правда дуже вразлива, бо було зроблено все, щоб її зруйнувати, щоб жити в «постправді». Виразом цього є феномен Шредера (екс-канцлер Німеччини, який увійшов до правління “Газпрому”) або феномен продовження діяльності французьких компаній у Росії, незважаючи на війну. Але в слов’янських мовах «правда», «істина» – це також закон. Коли Путін та його команда відкидають правду, вони роблять це тому, що хочуть жити за умов свавілля. На Заході думають, що це не настільки серйозно, що це не загрожує самим основам закону. Вони не розуміють, що руйнування правди є ураган, що змітає все, тому що дозволяє встановити свавілля та беззаконня як норму. Правда протистоїть тому, що вас будуть бити або катувати.

Нещодавно я розмовляв із філософом, відомим своєю активною громадянською позицією, Ігорем Козловським, який провів 700 днів ув’язнення на Донбасі і якого катували сепаратисти. У такій ситуації сьогодні може опинитися кожен у Маріуполі чи Херсоні.

Ми, українці, стали тим фізичним тілом, яке свідчить про духовний зв’язок між правдою та законом. Втрачаючи правду, ми втрачаємо право на життя, на гідність. Нас поневолюють.

Все це повертає мене до Європи як до «останньої утопії», яка є темою книги Домініка Волтона. Вразлива частина цієї утопії пов’язана з її глибокою двозначністю. Оскільки ЄС, безумовно, діяв як магніт, що притягає Угорщину, Чехію, Польщу та інші країни. Але то був нарцисичний момент. Існувала сліпа пляма, бо європейці погодилися з тим, що колишній СРСР живе за іншими правилами. Вони вважали, що живуть у ту саму епоху, як і колишній СРСР, але у різних просторах, а насправді все навпаки. Ми живемо в одному просторі, але в різні епохи, тому що на відстані трьох годин польоту літаком від Парижа можна бомбардувати і катувати. Історичний час інший. Але це наш європейський простір! На цьому просторі частина країн не пройшла тест на демократію і не змогла позбутися тиранії Путіна та Лукашенка. Той факт, що ми допустили цей анахронізм, призводить до того, що ми несемо за це відповідальність.

Але чи це зрозуміли європейці? Ми бачили, як вони інтерпретували 1989 як початок пост-Історії, вони почали роззброюватися!

Це правда, але мені здається, що від 24 лютого ми спостерігаємо радикальну переоцінку цієї європейської утопії. Приходить розуміння того, що Чорнобильська та Запорізька атомні станції, але також Київ та Харків – це Європа, і ми маємо взяти бика за роги, зрозуміти, що лише разом ми можемо зупинити цю трагедію. Нам потрібно переглянути наші пріоритети. Головний виклик полягає в тому, що біля наших кордонів знаходиться кримінальна держава, яка почала вбивати за три години польоту з Парижа. Все пов’язано у нашому єдиному просторі.

Але як подолати цей режим? Наскільки інформація здатна розхитувати цей режим? Чи гратиме Україна ключову роль у поширенні правди в Росії?

Найвільніші російські ЗМІ вже давно у Києві. Один із основних елементів має полягати в тому, щоб сказати, що є межа та ворог: режим, який хоче нас знищити. Необхідно визнати, що кордон європейської демократії де-факто проходить східним кордоном демократичної України. Тільки так можна позбавити Росію імперської спокуси, дати зрозуміти гарячим головам російської влади, що тут закінчується кордон Росії.

Тому що без України Росія буде змушена попрощатися з імперією. Тоді цей кордон стане тим, який дозволить Росії, своєю чергою, звільнитися від того, що створив путінізм. Ми не мали волі до ізоляціонізму. Але ми відмовляємося від добровільної сліпоти перед Злом. Наприклад, продаж військових оптичних засобів Росії, яку допускала Франція, відтепер має припинитися. Тому що ми живемо у темні часи, як сказала Ханна Арендт. Нам доведеться переорієнтуватися, щоб ми разом йшли до свободи: і ми, і ви, і вони. Свобода неподільна, але обманюватися більше не можна.

Як пояснити підтримку мільйонами росіян путінської війни?

Один із найшанованіших російських філософів Анатолій Ахутін нещодавно написав, що головною рушійною силою путінської машини влади є розтління умів. Вона своїм давно промиває мозок телевізійною пропагандою, а сьогодні це розтління націлене на європейців. Якщо це спрацює, то вона їх залякає, купить… Це означає, що не можна займатися політикою без включення етичної складової, бо йдеться про кримінальну владу, нескінченно небезпечнішу, ніж мафія, з досвідом трьох поколінь використання всіх репресивних важелів влади ФСБ та армії .

Звідси абсолютне нерозуміння «реалістів», які закликають до реальної політики…

Вони використовують цей «реалізм», бо виходять із того, що вони захищені, тоді як європейська сцена – це вже Титанік. Це оманливе почуття безпеки, яке змушує європейців думати, що Сполучені Штати гарантують їхню безпеку, ненавидячи їх за це, більше не діє. Якщо ми продовжуватимемо жити в цій ілюзії, гарантію безпеки дасть диктатор, якому доведеться рабськи служити. Прірва поруч. Розуміння того, як захищатись разом, стає ключовим. Є реальний шанс, що в Європі можуть народитися зміни і ми станемо свідками агонії нинішньої російської влади, бо політично та цивільно Путін вже програв цю війну. Але це дається авансом. Існує також реальний ризик того, що боягузтво, інерція та нерозуміння позбавлять європейців шансу, запропонованого українським опором. Український опір та європейська солідарність можуть разом покласти край російській імперській одержимості.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *