Краса визначає новий осередок духовного життя: виміри людської краси з точки зору священника і філософа

Продовжуємо знайомити читача бібліотеки NewLib з ключовою книгою польського філософа і священника Юзефа Тішнера «Філософія драми». Цього разу пропонуємо звернути увагу на міркування автора про людську красу, що проявляється при зустрічі з людиною.

Тішнер зазначає, що людська краса має різні виміри: людина прекрасна в погляді, свободі рухів, чутливості до світу, в мові, смутку, радості, плачеві, задумі, зверхності, покорі й погорді. Він зауважує: «лише з переживанням досвіду краси починається глибше зацікавлення всією фактичністю іншого, хоча б тим, як його звати, де він живе, що робить».

Чому і як саме краса визначає новий осередок нашого духовного життя – про це наш ТОП-8 цитат Юзефа Тішнера.

***

Краса підхоплює людину й підносить її вгору невидимими щаблями ієрархії цінностей. Злетіти вгору означає не лише бачити ширше та глибше, а й насамперед бачити те, що найважливіше. Злет угору дає можливість участі в мудрості, яка знає місце явищ. На жаль, цей злет пов’язаний із небезпекою. Будь-хто, хто наблизиться до сонця, спалить крила. Символіка світла включає символіку пожертви. Щоб побачити справжній порядок речей, потрібно брати участь у світлі, але щоб брати участь у світлі, потрібно щось пожертвувати від себе.

с. 106.

Зустрічна людина тільки цього разу є такою прекрасною, якою вона є. Завтра вона буде прекрасною інакше. Неповторність краси щоразу більше зміцнює її цінність. Уводить альтернативу: зараз або ніколи. Пробуджує болісне прагнення, щоб те, що переживається зараз, замінити на вічність. Бо ж увічнити красу — означає, отже, увічнити власне захоплення, власне зачарування, власне щастя.

с. 106.

Краса дається задарма. Краса постає перед нами як дар, як милість, дана задарма. Не лише ніщо не передбачає краси, а й ніщо не в стані зупинити красу біля того, хто нею захопився. Красу не можна купити, мати її, поневолити. Вона не має ціни. Її право — це право на примху. Ніхто не є володарем краси. Якщо вона з’являється, то з’являється — бо вона так хоче; і відходить теж — бо хоче.

с. 106-107.

Краса — це ані гармонія, ані пропорція, ані ритм, це щось інше і щось більше. Краса виявляє нам новий, небуденний рівень буття й переносить нас туди, іноді кажуть — пориває. За нами залишається вся проза життя. Перед нами — вже лише поезія буття. Краса визначає новий осередок нашого духовного життя. Це особливо виразно видно, коли ми зачаровані іншим. Лише з переживанням досвіду краси починається глибше зацікавлення всією фактичністю іншого, хоча б тим, як його звати, де він живе, що робить.

с. 107.

Людська краса позначена особливою, драматичною глибиною, завдяки якій набувають голосу і промовляють усі жести, слова та дії людини. Людська краса наказує думати про драму, передбачати драму. Навіть більше: вона сама бере участь у драмі, має в ній визначене завдання, яке повинна виконати. Вона щомиті може стати трагічною красою чи красою переможною, спричинити розпач чи щастя, може врятувати чи погубити. Часом кажуть, що краса призводить до безуму. Немає в цьому жодного перебільшення. Безум завжди з’являється там, де пізнання є більшим і глибшим, ніж ємність людського духу. А краса — і саме краса зустрічної людини — буває більшою, ніж людські можливості сприйняття.

с. 108.

Утілена в людині краса вже від самого початку з’являється як цінність, яка виправдовує її існування. Коли ми бачимо іншого в його красі, ми не лише знаємо, що інший існує, а й те, навіщо він існує. Існує, бо він прекрасний; існує, щоб у ньому існувала краса.

с. 109.

Краса перевищує людину, відкриває перед нею інший, неосяжний світ, а потім — ніби мимохідь — відштовхує її і тримає на відстані. Будь-яке наближення до краси означало б її профанацію. Краса не дозволяє доторкнутися до себе — якщо навіть і ділиться собою, то завжди вимагає якоїсь жертви… Краса є не лише красою для себе, а й для того, щоб хтось її бачив, дивувався, захоплювався. У самій своїй природі вона вимагає визнання. Вона не може бути світлом, яке ні для кого не світить, криком волаючого в пустелі, мовою ні до кого. Відкриття краси та зачарування нею означає здійснення її смислу.

с. 111.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *