Виразником мовного досвіду в музиці є вокальна мелодика, яка є продовженням мовного інтонування, інакше кажучи, вокалізованим промовлянням. Вокальна мелодика будується з мотивів, фраз, речень, складніших будов, подібно як і мова зі слів, фраз, речень, абзаців і тд. Вона збагачує мовне інтонування, беручи від нього імпульс. При цьому в повноті зберігає здатність, подібно як і в мові, виражати (інтонувати) думки і почуття згідно розділових знаків (. , … : ; ! ? – тощо), передавати їх разом з жестами і мімікою.
Вокальна мелодика має два різновиди – декламаційний та розспівний.
Декламаційність проявляється в мелодиці через інтонації та моторику, що виходять із спокійного спілкування, бесіди, суперечки, розповіді, промови серйозного, схвильованого, драматичного, радісного, жартівливого характеру тощо. Для неї характерним є відповідність кожного звуку мелодії кожному складові тексту.
Розспівність проявляється у подовженні, збільшенні тривалості окремих звуків; у розспівуванні слова або складу слова на декілька нот; у прикрашанні утворених мелодій музичною мелізматикою. Розспівна мелодика додає особливого чару, краси, щирості музичній мові твору, бо йде від серця.
Однак для того, щоб ефективніше пізнати можливості кожного з двох різновидів, розділимо їх ще на два види: декламаційну – на декламаційну і декламаційно-розспівну, а розспівну – на розспівну і розспівно-декламаційну.
Якщо ми розгорнемо їх в наступному порядку – декламаційна мелодика, декламаційно-розспівна, розспівно-декламаційна, розспівна, то отримаємо уяву про те, як заповнюється інтонаційний простір вокальної мелодики:
- декламаційна мелодика є найближчою до мовної інтонації;
- в декламаційно-розспівній переважає декламаційність (розповідальність) над розспівністю;
- в розспівно-декламаційній мелодиці переважає розспівність над декламаційністю;
- розспівна мелодика максимально віддалена від мовної інтонації.
Українська народна дума – жанр, вокальна драматургія якого містить у собі увесь спектр мелодик від декламаційної до розспівної. В цілому ж у кобзарському співі, у представлених нижче зразках, домінує декламаційно-розспівна мелодика (розповідальність).
Кобзар Георгій Ткаченко. Фрагмент пісні «Нема в світі правди» (від 2 хв. 30 сек.). Фрагмент думи «Про Марусю Богуславку» (від 3-ї хв.)
Кобзар Микола Будник. «Нема в світі правди»
У зв’язку з наступними трьома піснями мені хотілося б віддати шану нашому вчителеві, викладачу предмету народна творчість у Київській консерваторії у 1962-1984 роках, фольклористу і феноменальній людині Матвієнку Володимиру Олександровичу (більш докладна інформація про нього є у вікіпедії), який, будучи керівником щорічних студентських експедицій, здійснив записи декількох тисяч українських (та інших народів на території України) народних пісень. Те, що ми можемо чути народні пісні у виконанні гурту «Древо», маємо завдячувати записам з експедицій, зроблених В. О. Матвієнком, а також його учневі і послідовнику Євгену Єфремову (нині професору Національної музичної академії), який створив гурт «Древо» у 1979 році. Ціллю гурту є вивчення і відтворення автентичного народного співу певних регіонів України. До речі, назва гурту походить від пісні «Ой у полі древо», записаної В. О. Матвієнком у селі Крячківка Пирятинського району Полтавської обл..
Пісні «Ой, у полі древо» та «Спився козак, спився» мають розспівно-декламаційну мелодику.
У заспіві української народної пісні «Та косив батько, косив я» мелодика розспівно-декламаційна, а у приспіві переходить на декламаційно-розспівну жартівливу моторику.
Протяжний спів, розспівність (розспівну декламаційність) ми чуємо у виконанні Ніною Матвієнко української народної пісні «Ой, глибокий колодязю».
С. Рахманінов. «Вокаліз» – мелодика розспівна.
У пісні «Пустельник» у виконанні «Піккардійської терції» поєднання мелодики розспівно-декламаційної у соліста та, переважно, розспівної в ансамблі.
Е. Вілла-Лобос (1887-1959). «Бразильська Бахіана № 5».
Мелодика розспівна у крайніх розділах. У середньому розділі – декламаційно-розспівна.
В пісні «Rocky Raccoon» з Білого альбому гурту «The Beatles» на початку ми чуємо декламаційну мелодію, близьку до мови (нагадує звичайну «балаканину»), після чого з’являється декламаційно-розспівна мелодія.
В пісні «Because» з альбому «ABBY ROAD» цього ж гурту мелодика розспівно-декламаційна, а в кінці пісні (у співі без слів) мелодика переходить у розспівну.
В Григоріанському хоралі (Середньовіччя) ми чуємо, в окремих зразках, використання мелодики декламаційної (декламаційно-розспівної), а також розспівної (розспівно-декламаційної).
В Месі папи Марчелло Дж. П. да Палестрини (Відродження) ми чуємо розспівну мелодику.
У хорі Віктора Степурка «Хвалитиму Господа» ( Пс. 9) – декламаційно-розспівна, розспівно-декламаційна мелодика.
Леся Дичко. «На човні» (на вірші Л. Українки).
Мелодика – розспівно-декламаційна, розспівна.
На прикладі опери Дж. Россіні «Севільський цирульник» є можливість насолодитись виконанням різновидів мелодики від речитативів – розмовних діалогів з декламаційною мелодикою (зокрема, з 24 хв. до 31-ї хв.) до сольних номерів з розспівно-декламаційною і розспівною мелодикою (зокрема, каватиною графа Альмавіви /під балконом Розіни/ від 31-ї до 33 хв.).
Своєрідно трактував співвідношення мелодики сольних номерів і розмовних діалогів в оперній творчості П. Чайковський. Завдяки мелодично розвиненим речитативам мелодика сольних номерів і розмовних діалогів між собою зблизилась. Наприклад, в аріозо Германа «Я імені її не знаю» (з 1-ї дії опери «Пікова дама») він використовує розспівно-декламаційну мелодику, а в діалогах Германа і Томського, що звучать перед і після аріозо, ми чуємо, близьку до вище названої, декламаційно-розспівну мелодику.
З вище наведених прикладів можемо зробити висновок, що декламаційний різновид вокальної мелодики служить здебільшого для вираження думок; розспівний різновид – для вираження почуттів.
Думки і почуття співіснують в людині нероздільно. Думки завжди мають емоційну забарвленість, а почуття мають у собі міру розумності. Тому кожна думка є поєднанням думки і почуття, а кожне почуття – поєднанням почуття і думки.
Якщо перекласти це на музичну мову, то при вираженні думки проявить себе мелодика декламаційна або декламаційна з елементами розспівності (декламаційно-розспівна). При вираженні почуттів проявить себе мелодика розспівна або розспівна з елементами декламаційності (розспівно-декламаційна).
Коли у творі переважає декламаційний різновид мелодики, розповідальність (вираження думки) посилюється. При цьому розповідальність не позбавлена емоційності. Коли ж домінує розспівний різновид, на перший план виходять почуття, їх вираження. Та розповідальність при цьому ми теж відчуваємо.
Варто усвідомити ці особливості вокальної мелодики не тільки на зразках вокальної, але й інструментальної музики, в тих творах, де інструментальна мелодика походить від вокальної (мовної) інтонації.
На початку інтродукції (короткого оркестрового вступу) до опери П. Чайковського «Пікова дама» в унісоні дерев’яних духових звучить мелодична фраза з майбутньої розповіді графа Томського про графиню (мелодика декламаційно-розспівна). Одночасно, у струнно-смичкових, звучать фрази-зітхання (мелодика розспівно-декламаційна). Про них ми можемо узагальнено сказати, що вони не тільки виражають, а й промовляють. Дві драматично загрозливі емоційні хвилі (на 1-й хв.) є вираженням переживань, як передвісників майбутніх трагічних подій, пов’язаних з магічною таємницею трьох карт. Вони теж і виражають, і промовляють. Як драматичне продовження цих переживань, на пунктирному фоні, у мідних духових, звучить тема (на 1 хв. 20 сек.), яка виражає цілеспрямовану волю у вирі пристрастей подій. В темі ніби звучить нав’язливе проголошення мети пристрастей. Про тему кохання, що слідує за нею (від 2-ї хв.) у своїй розспівній і, одночасно, трагічній красі, ми можемо сказати, що вона теж виражає і промовляє. Всі теми інтродукції у стислій формі виражають і розповідають нам про майбутні події в опері.
Подібні співвідношення ми чуємо і в арії Каварадоссі з 3-ї дії опери Дж. Пуччіні «Тоска». Спочатку мелодію арії (мелодика розспівно-декламаційна) виконує кларнет у супроводі оркестру. Вона сповнена смутку і задуми. На її фоні звучить речитатив Каварадоссі (тенор). Речитатив є вираженням його думок вголос (мелодика декламаційно-розспівна). Після цього розспівно-декламаційна тема арії переходить до соліста. В цілому арію Каварадоссі ми сприймаємо як вираження і, одночасно, розповідь.
Розгляньмо також приклад із Симфонії № 9 (ІV ч.) Л. Бетховена – тему радості, – яка проводиться то в інструментальному, то у вокальному виконанні. Те, що мелодика цієї теми є декламаційно-розспівна, схиляє до висновку, що мелодія є скоріш не темою «радості», а темою «радісної думки». Тобто, вона промовляє і виражає. Інакше – промовляючи, виражає.
Таким чином, наведені зразки переконливо доводять, що інструментальна мелодика (як і вокальна) також має здатність передавати мовний досвід, тобто «розповідати» та «співати» (декламувати та розспівувати).
Досягати ефекту мовлення нібито кількома особами одночасно допомагає композиторам володіння прийомами контрапункту. Техніка контрапункту (від лат. punktum contra punktum, букв. – точка навпроти точки) відкриває унікальні можливості для найрізноманітніших поєднань-розмов-спілкувань мелодичних ліній твору. Одним з прикладів можуть служити твори майстра поліфонії Йоганна Себастьяна Баха, зокрема, фуги з циклів прелюдій і фуг ДТК.
Й. С. Бах. Прелюдія і фуга мі-бемоль (ре-дієз) мінор з І т. ДТК (фуга – з 5-ї хв.).