Музика, що охороняє тишу: про музику Сильвестрова від її поціновувачів

Бібліотека NewLib вже знайомила наших читачів із видатною постаттю сучасності — Валентином Сильвестровим. Пропонуємо добірку висловів про особливу музику маестро від його шанованих прихильників.

Валентин Сильвестров – всесвітньо відомий композитор. Про його дивовижну, непересічну музику пишуть багато і з захопленням.

Якби мені було загадано назвати ім’я сучасного композитора, то першим я промовив би ім’я Сильвестрова. Валентин є, безумовно, найцікавішим композитором сучасності, навіть якщо більшість буде здатна збагнути це набагато пізніше… 

Арво Пярт*

Ми підібрали для вас декілька яскравих висловів про творчість Валентина Сильвестрова, що увійшли до передмови до книги «Дочекатися музики. Лекції – бесіди. За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим». Отже, ТОП-9 цитат від Ніни Герасимової-Персидської та Костянтина Сігова.

***

Ніна Герасимова-Персидська:

Музика Валентина Сильвестрова звертається до нас напрямý, без усіляких перекладів. Не тільки тому, що це людина особливого таланту. А тому, що як композитор він постійно прагне дістатися до нас. На відміну від музики, в якій є приховані шари, вона нічого не приховує.

с. 6.

Музика Сильвестрова чудова тим, що вона може нас супроводжувати. А супроводжувати нас здатна тільки та музика, котру можна навіть наспівати, тому що вона володіє не тільки мелодією, а й інтонацією. У музиці Сильвестрова є інтонація, причому вона виявляється в тій сфері, яку неможливо не любити. Тому вона запам’ятовується.

с. 6.

… Ніхто не може так зіграти його музику, як він сам. Усі інші – видатні музиканти – намагаються її зобразити, підійти до неї якомога ближче. Йому не треба підходити ближче. Він уже там. Особлива м’яка пластика його рук. Звук, який ніби тягнеться за його довгими пальцями. Його особливе ставлення до фортепіано: він торкається клавіш настільки обережно і трепетно, що ти одразу налаштовуєшся на сторожке слухання, а потім його руки ведуть нас за собою. Він піднімає руку, прислуховується – і ми чекаємо наступного акорду разом із ним. Він змушує нас прислуховуватися так само, як дослухається він сам, ми дослухаємося разом із ним – у цьому є найбільша насолода.

с. 8.

Сильвестрова неможливо виконувати у палаці “Україна”. Він потребує близького контакту… Як людина особливого дару і дару відкритого, Сильвестров впливає на людей, абсолютно не збираючись на них впливати – хоча він говорить дуже просто, не намагаючись надати сказаному особливо красивої форми. В нього є рідкісний талант: він створює, певніше – навкруг нього сам по собі створюється простір, наповнений якимись хвилями.

с. 8.

Коли починає звучати його музика, ми вже готові почути там те, про що він тільки-но сказав. Він щось скаже між іншим, – і це одразу відкриє для нас двері… Ми відсторонимося від швидкоплинного, гамірного життя і перебуватимемо там. Це ще одна чудова властивість його музики: вона творить час і місце перебування. Ідеальне, тому що зараз таких місць немає, і воно нічим не відгороджене. Він створює його тепер, у цьому часі, а не сто років тому.

с. 8-9.

Костянтин Сігов:

Нова музика раптово відкриває можливість нового народження вірша, неначе він виник не в ХІХ ст. (до чи після Р.Х.), а написаний сьогодні. Він – наш сучасник, а ми – його. Сильвестров дає нам набагато більше від свіжого відчитування “знакового тексту”. У термінах Поля Рикера, він заступає колишню конфігурацію класики новими обріями її творчої рефігурації.

с. 11.

Сильвестрівська мелодія не “прикипає” до слуху, а допомагає йому стати уважнішим, відкритішим, чути по-справжньому. Її не насвистуватимеш, як арію з опери, однак вона звучить у мені, змінюючи сприйняття себе та світу. У ній ледь чутне пригадування тієї тиші, з якої й нині лунає живий голос, що відкрив Августинові світ слова й увесь світ безпосереднім зверненням: “Tolle! Lege!” – “Візьми і прочитай!”

с. 11.

Кенотичний голос Сильвестрова, що поволі стихає у зіянні пауз, віддає все новому життю слова, якому не збутися без кореня безмовності. Структура нечутного прозирає з його інтонації: обережно, без найменшого тиску свавілля, він артикулює не звуки, а прозору тканину тиші (яка все тримає). І найлюдянішу форму тиші, її екзистенціал – очікування.

с. 11-12.

Кількома лініями на чистому полотні майстер створює сад. Не зникла (не розмінялася на дрібняки попси, не перевелася від прагнення сподобатися) ще музика, сповнена свого найпершого призначення – охороняти тишу. І ми свідки того, як посеред нас живе її Дарохранитель.

с. 12.

*Сильвестров В. «Музика — це спів світу про самого себе …». Сокровенні розмови і погляди з боку. Бесіди, статті, листи. — К., 2004, — с. 4.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *