Ми цей наступ мусимо витримати: актуальність Івана Багряного в наративі сучасної війни

Постать Івана Багряного (справжнє ім’я: Іван Лозов’ягін) напрочуд дивно збігається з його псевднімом, який було обрано, як припускають дослідники, під впливом захоплення творами Миколи Хвильового – в текстах його улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання.

Публіцистика Івана Багряного була засобом боротьби за національну гідність і волю свого народу, за незалежність України. Гострим словом він критикував сталінський тоталітарний режим, викривав російський шовінізм, відгукувався на події в СРСР, аналізував світове політичне життя.

Полум’яні слова Івана Багряного про єдність та «велику людську солідарність» українського народу в боротьбі за незалежність провісницьки проєктуються на реалії сьогочасної російсько-української війни. У ці дні вислів незламного борця за волю Укаїни відлунює в серцях мільйонів українців: «Ми мусимо довести, що все, що постало з наших сердець, з нашого болю й нашої віри, ворогові ніколи не вдасться знищити. Ніколи. Це пункт нашої честі й нашої амбіції у великому й нерівному змаганні».

Пропонуємо декілька уривків із книги «Багряний І. Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе».

***

Спаяність колись розчленованого організму України в єдину цілість, приведення цілих її частин до одного знаменника, однаковість долі й однаковість інтересів — це є першою й великою передумовою для успішної боротьби українського народу. Цим самим Україна поставлена на новий, вищий етап своєї боротьби за незалежність.

с. 128.

Україна або повстане волею й енергією реально існуючих творчо-продуктивних та бойових сил нації, або її ніколи не буде. Але для нас цього другого «або» не існує.

с. 166.

Щоб здобути незалежність великій чисельно нації, треба, щоб вона того хотіла і треба, щоб за ту незалежність боролися не маленькі політичні гуртки, а великі мільйони народу, нації, свідомої себе й своїх національних інтересів.

с. 243.

Там, де злоба і ницість, там моральна безодня і взагалі безодня. Там вічна неволя, бо духовна покруч ніколи не зможе піднестися вище повзання; там рабство і поневолення, бо раби духовні ніколи не досягнуть свободи ані для себе, ані для народу. Бо свобода їсти одне одного й розпинати та обпльовувати — це не свобода, це найстрашніше рабство, яке й є першою причиною рабства національного й соціального. Бо духовний раб завжди на службі у ворога.

с. 388.

Смішно думати, що хтось допомагатиме тому, хто сам не бореться, сам не прагне свободи, сам не заявляє своєї волі, як організований і до свободи дозрілий народ, хто не шкодує всіх своїх «власних сил». Тобто перш ніж претендувати й надіятися на допомогу світу, треба, змобілізувати, треба організувати свій народ для боротьби, треба довести світові його рішимість і волю словом і ділом, тоді світ почує, зреагує й може й допоможе.

с. 395.

Коли навіть до найподатливіших ворог говорить не мовою нашої батьківщини-матері, а мовою «родіни-мачухи», — то з цього треба робити правильний висновок: ворогові найменше йдеться про твоє людське серце, про твої національні прагнення, про твою любов до батьківщини й тугу за нею. Йому йдеться лише про використання тебе й твоїх надій на повернення у своїх цілях. Йому йдеться про те, щоб зламати тебе, зламати нас за всяку ціну… Ми цей наступ мусимо витримати. Не розгубитись. Не дати себе залякати. Не дати себе обдурити й розчахнути, не дати себе одурманити підсолодженим димом чужого «отечества».

с. 416.

У відповідь ворогові на його заходи нас зломити й здискредитувати, ми мусимо протиставити велику людську солідарність, щоб не переламав нас ворог по одинці. У відповідь ворогові на його намагання зломити нашу зброю, нашу пресу, трибуну нашої правди ми мусимо її ще більше гартувати, кріпити й розбудовувати. Ми мусимо довести, що все, що постало з наших сердець, з нашого болю й нашої віри, ворогові ніколи не вдасться знищити. Ніколи. Це пункт нашої честі й нашої амбіції у великому й нерівному змаганні.

с. 546.

Наше завдання — ці мури, цю чорну скелю, що відтинає нам шлях до свободи, ламати всіма середниками — довбати її невтомно в спосіб налагодження доброї інформації у всьому світі та в спосіб рішучих протестів проти всяких спроб наш народ закреслити, сфальшувати його історію, навіки закріпити його за Москвою.

с. 733.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *