Мир у Біблії й ранньому християнстві

Юрій Вестель

I. СТАРИЙ ЗАВІТ

I.1. Термінологія [1]

I.1.1. Концепт «миру» в давньогебрейській мові (біблійному івриті) передається переважно іменником šālōm [шалом]. В корені цього слова в семітських мовах (šlm) відображається ідея цілісності, здоров’я, неушкодженості, також добробуту, успіху, процвітання, загалом — завершеності, повноти, досконалості. Рідше значення миру передають однокореневі слова: дієслово šālēm [шалем] = «бути закінченим, завершеним, досягати повноти; бути здоровим, неушкодженим; бути в мирі» (в івритській граматичній формі — «породі» — каль); «доповнювати; платити, оплачувати, віддавати, відшкодовувати, повертати (борг)» (в породі піель); «виконувати, здійснювати; мирити, пропонувати мир, укладати мир» (порода гіфіль); «бути в мирі» (порода гофаль); прикметник šālēm [шалем] = «цілий, неушкоджений; повний, весь; точний; чесний, відданий; мирний».[2]

Насамперед треба зазначити, що семітський концепт šālōm [шалом], хоча зазвичай і перекладається як «мир» всіма європейськими мовами (англ. «peace», фр. «paix», нім. «Friede» тощо), не є негативним концептом на позначення відсутності війни, конфлікту й ворожнечі, як у наших мовах, а навпаки, має цілком позитивне значення благополуччя, добробуту, успіху, зрештою — повноти досконалого життя.

I.1.2. Септуагінта, давньогрецький переклад Старого Завіту (III–I ст. до н. е.), зазвичай передає šālōm [шалом] як eirēnē [ейрене], а Вульгата, латинський переклад Біблії (IV ст. н. е.), — як pax. Хоча грецький і латинський терміни переважно означають відсутність війни й ворожнечі, але в перекладах Старого Завіту і в так званих девтероканонічних книгах Септуагінти й Вульгати, написаних еллінізованими юдеями грецькою і латиною (або, принаймні частково, перекладених з давньогеберейської чи арамейської), ці слова набувають нової, набагато ширшої та глибшої семантики відповідно до значень šālōm [шалом].

I.2. Головні біблійні сенси šālōm [шалом]

I.2.1. Віддавна, аж до сьогодення, євреї вітають одне одного при зустрічі: «Шалом!». [3] Широковідоме вітання «Шалом алейхем» = «Мир вам» є близьким за змістом до українського «Здоровенькі були»: бути здоровим — це бути цілим, неушкодженим, досконалим. У біблійні часи привітання у листах могло бути таким: «Нехай ваш мир помножується!»,[4] але в усній мові воно переважно полягало в запитуванні про «мир», тобто про загальний стан здоров’я й добробуту: «Мойсей вийшов назустріч своєму тестеві, долілиць вклонився і поцілував його, і запитали вони один одного про мир, й увійшли до намету».[5] Або можна було спитати про третю особу: «Чи мир йому (їй, їм)?».[6] Також і при розставанні бажали «йти «в мирі»», тобто — успіху в справах.[7] Звернення «мир тобі» (твоєму дому, маєтку тощо) чи «з тобою (вами)» означало прихильність, доброзичливість, волю допомогти й забезпечити всім необхідним і в цілому побажання всіх земних благ, головно — Божої допомоги.[8]

Отже, мир є станом, що дозволяє нормально й успішно жити — діяти й перебувати «в мирі», особливо через те, що Бог перебуває з тим, про кого йдеться,[9] але також і вмирати «в мирі».[10] Значення успіху в семантиці цього слова призводить навіть до парадоксального сполучення «мир війни», тобто «успіх» воєнних дій.[11]

I.2.2. Втім, зазвичай «мир» означає стан, протилежний війні[12] чи буденним чварам.[13] У період повернення Ізраїлю з Єгипту і завоювання Обітованої Землі поняття «мир» набуває іноді значення «примусу до миру», «пацифікації»,[14] а також може означати воєнну перемогу.[15] Проте все ж таки природний сенс «миру» — припинення чи запобігання військових дій,[16] мирні часи,[17] неворожі стосунки, що наближаються до дружби, між родинами, кланами, містами й народами[18] і між окремими людьми,[19] навіть між людьми і тваринами[20] і врешті-решт — між Богом і людьми.[21] «Прийти з миром» чи «вийти назустріч з миром» або «розмовляти з миром» (чи «казати мир») — це прийти (чи вийти) або розмовляти не ворожо й навіть дружньо.[22]

I.2.3. «Мир» означає також всебічну безпеку, процвітання й щастя.[23] Безпеку і мирний стан в державі гарантує цар, тож історія плекає пам’ять царя Соломона, сина Давидового: Господь обіцяє мир Ізраїлю під час його царювання, що виражено в самому його імені (Шломо), яке означає «його (Давида? Соломона?) мир» чи просто «мирний».[24] Через таку багату семантику «миру» цілком зрозумілим є зближення (через паралельне вживання) «життя» й «миру»,[25] «радості» й «миру».[26]

I.2.4. У Псалмах і «літературі мудрості» «мир» навіть узагальнюється до «добра», коли протиставляється злу,[27] особливо в напученні, яке стане вельми популярним в рабинській і християнській літературі: «Відвертайся від зла і чини добро, шукай миру і невтомно поривайся до нього».[28]

«Мир» може позначати душевний спокій,[29] а в пізній поезії з’являється вже експліцитне поняття «миру душі».[30] Нарешті, прозріння пророка, що померлий праведник «мирно йде»,[31] підхоплює пізніший автор, який сховався під іменем Соломона: душі померлих праведників «у руці Божій», а відтак — «у мирі».[32]

I.3. «Господь — це мир»: мир як благословення й спасіння від Бога

I.3.1. Звісно, мир — життя у здоров’ї, безпеці й добробуті, — як і життя в цілому, походить від Бога і є його благословенням: «Нехай Господь поверне Своє обличчя на тебе і хай дасть тобі мир!».[33] Господь встановлює мир і на своїх висотах,[34] обіцяє народу мир за умови дотримання його заповідей,[35] благословляє свій народ миром,[36] бажає миру своїм вірним і надсилає його їм,[37] примирює (чи змушує миритися) ворогів того, хто йому до вподоби.[38] Вже в архаїчну добу тісний зв’язок миру із самим «характером» Бога усвідомлено настільки, що ізраїльський суддя-правитель Гедеон, коли ангел Господній з’явився йому зі звісткою миру, найменував створений ним жертовник: «Господь — це мир».[39] Мир Господа є рівнозначним з його милістю й співчуттям,[40] тож аби вічно жити в мирі, треба ходити шляхом Божим.[41] У цьому особливому значенні «мир» стає майже синонімом благословення й спасіння від Бога.

I.3.2. Важливим є сполучення «миру» з ключовим біблійним поняттям «завіту» (bǝrît [беріт]), яке має близький до «миру» зміст. «Завіт» — це союз чи угода, що передбачає взаємозобов’язання між людьми,[42] це саме мирна угода,[43] ба більше — братерська чи дружня угода і навіть шлюб.[44] «Завіт» може укладатися і між нерівними (за силою, владою, статусом тощо) партнерами, але все одно це домовленість із взаємозобов’язаннями.[45] Синайській Завіт між Богом та Ізраїлем поклав початок буття останнього саме як вибраного народу Божого, ставши головною подією, навколо якої оберталося все його життя, а надія на майбутній «новий завіт» визначала месіянсько-есхатологічні уявлення пророків.[46] Словосполучення «завіт миру» звучить кілька разів у вустах Бога з його ініціативи, коли він проголошує себе «партнером» цього «завіту»,[47] і набуває особливого значення у пророцтві Єзекіїля про майбутнє об’єднання розколотого на дві половини ізраїльського народу: «Я укладу з ними Заповіт миру, і цей Заповіт з ними буде вічним».[48]

Автор «Притч Соломона» оголошує мир одним із наслідків божественної Мудрості,[49] і йому наслідує Ісус, син Сираха: «Вінець мудрости — острах Господній, від нього квітне мир і здоров’я благодайне».[50]

I.4. «Правда і мир поцілуються»: мир, правда й істина

Важливо, що біблійний «мир» передбачає загальнолюдські цінності високої моральності, правосуддя й соціальної справедливості, як бачимо у кількох знаменних уривках, де слова «мир», «правда-справедливість-праведність»,[51] «правда-істина»[52] і «суд-правосуддя»[53] вжито паралельно у глибоко змістовній єдності.

Так, вислів «людина миру», за якою, як обіцяє псалміст, — майбутнє,[54] є підсумком високоморальної поведінки праведника: «Лише лагідні успадкують землю і будуть насолоджуватись великим миром».[55] Для нечестивих же немає миру:[56] ні вони самі не знають шляху миру, ані всі, хто з ними, не знають миру, і тому від них є далекими правосуддя й справедливість, вони ходять у темряві,[57] адже мир тісно пов’язаний з правдою-справедливістю.[58] Ось чому псалміст і праведний Йов спокушаються, побачивши мир нечестивих.[59] Проте, благаючи Господа вибачити свій народ і почувши у відповідь обіцянку надати милість, мир і спасіння Ізраїлю, псалміст малює радісну картинку зустрічі персоніфікованих божественних властивостей, ніби ангелів-вісників: «Милосердя та істина зустрінуться, правда і мир поцілуються».[60] Умовою повернення свого благовоління Ізраїлю та Юді, зокрема «мирного сіяння», яке спричинить рясноту земних плодів, Господь кладе: «Нехай кожен говорить правду своєму ближньому, — творіть справедливе судочинство у ваших брамах, яке провадить до миру. […] Тож полюбіть істину і мир!».[61] Отже, «справедливе судочинство» має своєю передумовою говоріння правди, а своїм наслідком — мир.[62] Відновлюючи свій завіт (союз, угоду) зі священниками, нащадками Левія, Господь згадує, як колись священник поєднував у собі істину, справедливість і мир: «Наука правди була на вустах у нього, несправедливости не було на губах у нього; він у мирі й правоті ходив передо мною, і багатьох він відвернув від беззаконня».[63]

Глибоку внутрішню єдність між миром і справедливістю підтверджує автор Книги пророка Варуха, коли провіщає Єрусалиму його майбутнє ім’я від Бога: «Мир справедливости і слава побожности».[64]

I.5. «Мир, мир далеким і близьким»: месіянський есхатологічний мир

I.5.1. Ці пророчі прозріння про зв’язок миру з мораллю та справедливістю набувають всієї повноти у видіннях месіянської доби. Псалміст пророкує, що за володарювання царя Месії, прообразом якого був «цар миру» Соломон (тому цей псалом надписано: «Щодо Соломона»), «принесуть гори народові мир […], процвітатиме справедливість і тривалий мир, доки триває світло місяця».[65] Ісая проголошує, що коли, після кари Господньої, «зіллється на нас Дух з висоти», тоді повернеться правосуддя й справедливість, а «ділом справедливості буде мир»;[66] тоді, каже Господь, «встановлю в твоїх володіннях мир, — праведність владарюватиме тобою!».[67] Тут уже знайомий нам тісний зв’язок між миром і правдою-справедливістю стає характерною рисою есхатологічного Божого царювання.

I.5.2. На противагу лжепророкам, які обіцяють: «Мир! Мир! — Тоді як миру немає»[68] — бо намагаються провадити суто земний, політичний мир, ігноруючи гріх народу, — справжні пророки звіщають мир від Бога в месіянську добу, коли «мир» пролунає як радісна звістка: «Ось на горах вже видно ноги благовісника, котрий звіщає мир»,[69] як добра новина, що рівнозначна спасінню: «Які ж гарні на горах ноги благовісника, що проголошує мир, — котрий звіщає Добру Новину, і котрий проголошує спасіння, сповіщаючи Сіонові: Твій Бог царює!».[70] Тоді Господь укладе зі своїм народом вже згаданий «завіт миру»,[71] простягне над Єрусалимом «мир, як ріку»[72] і відтак «потрясе небеса й землю» та «всі народи», прославить «останній Храм» більше за попередній, бо «це місце Я сповню миром».[73] Все це відбудеться тому, що з’явиться Той довгоочікуваний, про відкупительні страждання якого каже Ісая: «Він же був зранений за наші гріхи, був катований за наші провини. Завдяки перенесеному Ним стражданню, нам подаровано мир, — Його ранами ми оздоровлені!».[74] Тоді Господь сповнить свою універсалістську обіцянку: «Мир, мир далеким і близьким, — сказав Господь, — Я зцілю всіх!»,[75] адже Месія, Цар «праведний, спасаючий і лагідний […] проголосить мир усім народам».[76] За його царювання настане справжній глибокий мир серед тварин, між людьми і тваринами та серед людей[77] і всіх народів, які «перекують свої мечі на плуги, а списи свої — на серпи […] і не вчитимуться більше воювати»,[78] бо «Справедливість буде поясом на Його крижах, — Він підпережеться правдою»[79] і принесе «нескінчений мир на престолі Давида і в усьому царстві, оскільки влада буде закріплена й утверджена на правді і правосудді — відтепер і на віки вічні!».[80] І знову звернімо увагу на дивовижну єдність справедливості, правди-істини й миру в цих месіянсько-есхатологічних уривках.[81] Мир, який несе Месія, мислиться настільки характерною його ознакою, що входить до складу одного з його імен: «Владика миру».[82] І навіть він сам буде миром, як звіщає вельми темне, але важливе месіянське пророцтво.[83]

II. НОВИЙ ЗАВІТ

II.1. Термінологія

II.1.1.Грецький іменник eirēnē [ейрене] і латинський pax не мають такої багатої змістовної насиченості, як šālōm [шалом], радше позначаючи «мир» як відсутність війни й ворожнечі, стан порозуміння, співробітництва та злагоди в суспільстві. Тому природним чином в Новому Завіті, написаному хоч і грецькою мовою, але євреями, eirēnē [ейрене] і pax часто запозичує у šālōm [шалом] його значно ширшу і глибшу семантику (як це має місце вже в Септуагінті), як-от коли говориться про майно, що воно перебуває «в мирі»,[84] про смерть «у мирі»,[85] про те, щоби прийняти «з миром»,[86] відпустити «з миром»,[87] проводити «в мирі».[88] Зустрічається давнє привітання і прощання «миром», але цей вітально-прощальний «мир» набуває нового сенсу в Євангеліях і в апостольських листах.[89] Лише декілька разів знаходимо «мир» у звичному значенні припинення чи запобігання війни або свари і в соціально-політичному сенсі імперського «миру», Pax Romana.[90]

II.1.2. Відіменне дієслово eirēneuō [ейренево] = «жити (чи перебувати) в мирі; зберігати мир; примирювати», яке трапляється в Септуагінті,[91] зокрема у значенні «укладати мир»,[92] Новий Завіт уживає в кількох уривках напучувального характеру: перебувайте в мирі.[93] Прикметник eirēnikos [ейренікос] = «мирний» вжито у сполученні з «праведністю-справедливістю»: «мирний плід праведності»[94] і в характеристиці «небесної» мудрості серед інших її властивостей.[95] По одному разу вжито в Новому Завіті іменник eirēnopoios [ейренопойос] = «миротворець» (складене слово з eirēnē [ейрене] = «мир» + poieō [пойео] = «робити, творити»)і відіменне дієслово eirēnopoieō [ейренопойео] = «мирити, примирювати, встановлювати мир».[96]

II.1.3. До словника миру треба додати слова, що виражають примирення. Зрідка це вищезгадані eirēneuō [ейренево][97] і eirēnopoieō [ейренопойео]. Але частіше грецька і, зокрема, Новий Завіт, висловлює примирення словами іншого кореня — alassō [алассо] = «міняти, змінювати»: дієслова diallassomai [діаллассомай] = «миритися, примирюватися»; katallassō [каталлассо] = «мирити, примирювати»; apokatallassō [апокаталлассо] = «мирити, примирювати»; нарешті, іменник katallagē [каталлаге] = «примирення». Вульгата перекладає всі ці дієслова дієсловом reconcilio = «мирити, примирювати», а іменник — відповідним іменником reconciliatio.

II.1.4. Два близьких за сенсом іменники — galēnē [ґалене] = «тиша, спокій» (лат. tranquillitas) і homonoia [гомонойа] (лат. concordia) = «однодумність, одностайність, згода». Перший у Новому Завіті трапляється лише у значенні «тиша» на озері,[98] але грає певну роль у рефлексіях стоїків і Філона Александрійського про безпристрасність і спокій душі. Другий не зустрічається в Новому Завіті, але є важливим для ранніх отців Церкви.

II.2. Мир у греко-римському світові

Греки й римляни обожнювали мир серед інших явищ природи й бажаних людських властивостей. Ейрена — одна з трьох Гор, богинь пір року, а саме богиня мирного життя й родючості, дочка Зевса й Феміди, сестра Евномії (благозаконня) й Діке (справедливості).[99] Аргонавти спорудили храм Гомоної — Злагоди.[100] Римляни, досить пізно запозичивши культ Ейрени, найменували богиню Пакс і вважали її донькою Юпітера й богині справедливості Юстиції. Культ богині Пакс став популярним за часів імператора Августа, який скористався ним, аби стабілізувати імперію після років смути й громадянської війни. Август ініціював культ обожненої абстракції Pax Augusta = «Мир Августа», разом із Salus Publica, «Благополуччям народу», і Concordia, «Злагодою». У 13 р. до н. е. римський сенат на честь тріумфального повернення Августа з Іспанії та Галлії спорудив у Римі Ara Pacis Augustae, «Вівтар Миру Августа», освячення якого 30 січня 9 р. до н. е. ознаменувало собою настання доби Pax Romana, «Римського миру».

На противагу гомерівському звеличенню героїв війни Гесіод описує мирну працю як ідеал суспільного життя в мирі та справедливості. Грецький поліс успадкував обидва ідеали: хоча мир і вважався вищою цінністю, війна залишалася необхідним засобом досягнення миру, що відбилося у відомому прислів’ї давнини: Si vis pacem, para bellum = «Якщо бажаєш миру, готуйся до війни». Поети трагіки (Еврипід) і комедіографи (Аристофан) протестували проти війни, а Сократ запевняв афінян, що погано платити злом за зло.[101] Успадковуючи Сократову інтенцію, Платон оголошує найкращим станом «не війну, не (внутрішні) чвари, […] але мир одного з одним і ще дружелюбність»,[102] кініки підносять космополітизм і засуджують війни, а стоїки розробляють концепцію внутрішнього миру як спокою-тиші у незворушності (ataraxia [атараксія]).

На початку нашої ери в суспільно-політичному житті Римської імперії запанувала імперська ідеологічна програма Pax Romana, в якій переважало поняття примусового примирення (пор. сучасний «примус до миру»). Стоїки відкрито протиставляли цій політиці внутрішній мир-незворушність: «Якщо хтось має цей мир, проголошений не кесарем […], але богом проголошений через розум, хіба не задовольняється у самотності власним спогляданням і міркуванням: “Тепер зі мною не може статися жодного зла, для мене не існує розбійника, для мене не існує землетрусу, все сповнене миру, все сповнене незворушності”».[103] Подібно цій самій імперській ідеології євангелісти й апостоли протиставляють істинний мир від Бога й Ісуса Христа. Мудрець може «вийти на середину і проголосити, що живе зо всіма в мирі, хай би що вони робили…».[104] Сенека серед найвищих благ (summum bonum) називає радість, мир і процвітання вітчизни.[105]

II.3. Мир в юдейсько-елліністичній літературі міжзавітного періоду

II.3.1.У різномовній літературі, переважно псевдоепіграфічного та апокаліптичного характеру, створеній еллінізованими євреями або неєвреями, які були під впливом Біблії та юдаїзму, «мир» є ознакою месіянської есхатологічної доби: «І тоді великий Бог, що живе в етері, всіх благочестивих мужів Спасителем у всьому стане. І тоді мир глибокий і розуміння буде, і земля плодоносна плоди знову рясні принесе…».[106] У дні Месії-Священника настане «мир на всій землі»,[107] месіянська фігура на ім’я «Спасіння Господнє» «дасть тим, хто закликає його, мир вічний».[108] Тоді, «у ті дні», «істина й мир з’єднаються разом на всі дні світу й на всі людські роди».[109] Для нечестивих людей і грішних ангелів немає миру й милості,[110] а буде лише Божий суд, бо мир, разом із милістю, прощенням і добротою, призначено для праведних, як каже ангел праведному Єноху: Бог «проголошує тобі мир в ім’я майбутнього світу, бо звідти походить мир від створення світу».[111] Перед пришестям Месії біди й нещастя досягнуть свого апогею, але коли він прийде, «звергне все, що у світі, й сяде в мирі для своєї доби на троні свого царства».[112] Тим євреям, які навернуться після порушення Закону, Господь відкриє «великий мир із правдою»,[113] Божі служителі «будуть насолоджуватися глибоким миром».[114] Мир є також ознакою Божого Раю.[115] Новою порівняно з біблійними уявленнями є постать ангела миру, посередника між Богом і людьми,[116] і вираз «Бог миру», який зустрінемо в апостола Павла: «Істину кажіть кожен ближньому своєму, щоб не впасти вам у насолоду й сум’яття, але перебувайте в мирі, маючи Бога миру, і не здолає вас війна».[117] У моральних напученнях часто звучить заклик мати й зберігати мир: «Отже, любіть одне одного від серця. І якщо хтось згрішить проти тебе, поговори з ним у мирі, виганяючи отруту ненависті, і в душі своїй не тримай підступності. І якщо він, сповідавшись, покається, відпусти йому».[118] Високо цінується не сам лише мир, а й миротворчість: «Блаженним є той, хто встановлює мир і любов! Проклятим є той, хто турбує того, хто в мирі! Блаженним є той, хто не говорить про мир своїм язиком, але в його серці мир зо всіма!».[119]

II.3.2. Філон Александрійський (бл. 25 до н. е. — бл. 50 н. е.), грекомовний юдейський філософ, учив, що війни походять від внутрішнього заколоту всередині людини, тож якби перемогти його в собі, то «людський рід отримав би насолоду глибиною миру, тоді як закон природи, а саме чеснота, вчив би його шанувати Бога й дотримуватися служіння Йому, адже вона є джерелом щастя й довголіття».[120] Чеснота, яку Бог милостиво подарував людям «як помічницю й захисницю від хвороб душі», тісно пов’язана з миром: «Чеснота фігурально називається раєм, а власне місце раю — Едем, тобто “насолода”, чесноті же личить мир, блаженство й радість, в чому й полягає справжня насолода».[121] «Розум мудреця, звільнений від усіх бурь і воєн, насолоджуючись безтурботним спокоєм і глибоким миром, є вищим за людський, хоч і нижчим від Бога».[122] Одному лише Богу є властивим перебувати в мирі, незмішаним з війною.[123] Бог є Миротворцем, коли захищає людей від ворогів і стихійних лих,[124]  Мирохранителем Всесвіту, коли піклується про його загальну безпеку й подає всі блага миру всім усюди завжди щедро й незаздрісно, бо воістину він є Володарем миру.[125] Також і «правильний Логос» — син, посланець, представник і речник Бога на землі — є «провідником миру».[126] Ба більше: Бог сам є непричетним до війни вічним миром,[127] справжнім миром: «Лише один Бог є найдостеменнішим і справжнім миром, а будь-яка сутність, що виникла і є тлінною, — це безперервна війна. Тому що Бог є вільним, а (смертна) сутність — це необхідність. Отже, про того, хто здатен полишити війну, необхідність, виникнення й тління та перебігти до непосталої, нетлінної, вільної (сутності), до миру, можна справедливо сказати, що він є оселею й містом Бога. Тож хай не буде різниці для тебе йменувати одне й те саме “баченням миру”[128] чи “баченням Бога”, бо серед багатойменних сил Сущого мир є не лише учасником, а й очільником».[129]

II.4. Мир у ранньому юдаїзмі

В юдаїзмі зламу ер і в подальшу добу збереглися й посилилися головні біблійні сенси «миру»: як привітання й прощання, як здоров’я й добробуту, як досконалого життя, а насамперед — як дару й благословення від Бога. Мудреці-рабини найвище, крім тільки справедливості, підносили мир, благали народ шукати миру й утверджувати його.

II.4.1. Гіллель (кінець I ст. до н. е. — початок Ι ст. н. е.) повчав: «Будь із учнів Аарона, люби мир і домагайся миру, люби людей і наближай їх до Тори».[130] Раббан Шимон бен Ґамліель (бл. 15 р. — бл. 114 р. н. е.) підсумував: «На трьох речах стоїть світ: на правосудді й на істині й на мирі»,[131] і всі три тісно пов’язані одне з одним: «Якщо виконується правосуддя, істина підтверджується і мир перемагає».[132] Тлумачення благословення Ізраїлю миром у Чис. 6:26 являє собою цілий гімн миру: 20 разів, починаючи фразою «Великим є мир…», наводяться сентенції рабинів, які цитують біблійні вірші, що стосуються миру, зі своїми коментарями. Останні два вислови такі: «Великим є мир, бо переважує всі діла творіння, як сказано: “Той, хто формує світло і творить темряву, робить мир (Іс. 45:7)”»; «Великим є мир, бо ті, що живуть на висотах, потребують миру, як сказано: “Влада і страх у Нього, Він творить мир на своїх висотах” (Йов 25:2)».[133] Вислів «Великим є мир…» взагалі часто трапляється в рабинів, коли вони хочуть звеличити мир на окремих прикладах, скажімо, у коментарі до епізоду Бут. 18, де Господь, за рабинським тлумаченням, навіть змінює слова Писання, аби зберегти мир між Авраамом і Саррою.[134] Рабинська традиція неодноразово підтверджує, що Шалом — одне з імен Божих.[135] У стародавній молитві, яка вважається однією з найголовніших в юдаїзмі, «Вісімнадцять благословень», останнє благословення стосується миру:[136] «Встанови мир, благо й благословення, […] бо у світлі обличчя Твого Ти дав нам […] і життя, і мир. […] І благом є в очах Твоїх благословляти народ Твій, Ізраїль, […] миром Твоїм…». Проте мир має бути не лише серед євреїв, а й між євреями і неєвреями і взагалі серед усіх людей, як любив казати раббі Аббає: «Людина повинна завжди бути кмітливою щодо страху [Божого], м’якою відповіддю відвертати гнів[137] і примножувати мир із братами своїми, з рідними і з кожною людиною, навіть з язичником на ринку, аби бути любленим нагорі, бажаним унизу і приємним [усім] створінням».[138] Йоханан бен Заккай (16–80 рр. н. е.) тлумачив камені з настанови збудувати вівтар із суцільних каменів, без застосування заліза,[139] як «камені, що приносять мир»[140] — адже вівтар призначено для продовження життя, а залізо, яким обтесують каміння і яке використовують на війні, скорочує життя, — і висновував звідси, що той, хто приносить мир, тобто миротворець, поготів має бути захищеним від усілякого зла.[141]

Але під час повстання Бар-Кохби проти римської влади (132–136 р. н. е.) раббі Аківа, який схвалив повстання й навіть оголосив Бар-Кохбу Месією, відкинув тлумачення Йоханана бен Заккая: для Аківи миротворці, «діти миру», перетворились на «дітей Тори».

II.4.2. Автори сувоїв Мертвого моря, відомі як кумраніти або члени Кумранської спільноти, вживають «мир» досить часто, переважно у звичайному біблійному значенні благополуччя і процвітання,[142] але також і в найвищому розумінні благословіння-спасіння від Бога. Мир — це насамперед мир Бога: «…Ми потішимося спасінням Твоїм і миром Твоїм».[143] Сувій «Статут спільноти» перетворює «мир» у благословенні Чис. 6:26 («Нехай Господь поверне Своє обличчя на тебе і хай дасть тобі мир!») на «мир навіки»: «І хай поверне обличчя Своєї милості заради миру навіки!».[144] «Вічний мир» з’являється також у «Подячних гімнах»: «…Істина Твоя засяє славою назавжди і миром вічним».[145] Сувій «Війна синів світла проти синів темряви» повідомляє, що на сурмах таборів буде написано: «Мир Божий в таборах святих Його», а на сурмах зворотного шляху з битви: «Радість Божа під час мирного повернення»,[146] що можна розуміти як повернення «в мирі» з битви у значенні перемоги[147] або ширше — як спасіння, яке несе священна війна «синів світла» (одна із самоназв членів Кумранської спільноти). У тому самому войовничому сувої у пророцтві про кінець воєн читаємо: «Через помазаників Твоїх, які угледіли строки, Ти повідомив нам кінець воєн руки Твоєї, аби прославитися над ворогами нашими, скинути орди Веліала,[148] сім племен марноти[149] рукою бідаків,[150] що викуплені Тобою в силі та в мирі для дивної могутності, а також ті, хто ослабів серцем — для воріт надії».[151] У цей есхатологічний «Божий строк» «освітлить височина Його величі всі кінці землі […] для мира і благословення, слави й радості та довголіття всіх синів світла».[152] У сувої «Час праведності» описується есхатологічна доба, коли «прийшов час справедливості, а земля наповнилася знанням і хвалою Бога», і тоді «прийшла доба миру, й закони істини, і свідчення справедливості, щоб навчити Божим шляхам і могутності Його діянь навіки».[153] Зустрічаємо і вираз «завіт миру»: «Твій завіт миру вирізьбив Ти різцем життя, щоб зацарювати…».[154] У «Подячних гімнах» Учитель Праведності каже, що він є «чоловіком миру», тобто другом чи союзником всім, «хто бачить те, що пряме».[155]

II.5. «Мир залишаю вам»: Ісусів «мир» у Євангеліях і Діях Апостолів

II.5.1. Вже при народженні Івана Хрестителя його батько священник Захарія у своїй натхненній пророчій пісні закінчує перелік великих завдань свого сина призначенням «…освітити тих, які перебувають у темряві та в смертній тіні, й спрямувати наші ноги на дорогу миру!».[156] Коли ж народився Ісус, ангели у Вифлеємі співали: «Слава Богові на висоті, а на землі — мир в людях доброї волі!»:[157] месіянський шалом, мир-спасіння нарешті з’явився на землі. А під час славного в’їзду Ісуса в Єрусалим учні, визнавши його обіцяним Месією, суголосно з вифлеємськими ангелами і водночас в антитетичному паралелізмі з ними, вигукували: «Мир на небі і слава на висотах!».[158] Вже сама символіка в’їзду на осляті, а не на коні, означала мир на противагу війні: тріумфальний в’їзд полководців і царів відбувався на коні або колісниці. Крім того, цим в’їздом Ісус здійснив пророцтво Захарії про Того, хто «проголосить мир усім народам».[159] Свою розповідь про різдво Лука починає зі згадування указу кесаря Августа, чия політика тривалого миру надовго прославила його серед народів імперії, тож імовірно, що початкове ангельське проголошення «миру на землі», а можливо, і прикінцевий вигук про «мир на небі»[160] мали на меті протиставити справжній небесний мир Месії від Бога — «Миру Августа», Pax Augusta.

II.5.2. Під час свого служіння Ісус відпускає з миром зцілених ним від тілесних недугів і гріхів: «Йди в мирі!»[161] та наказує апостолам вітати миром оселю, до якої прийшли проповідувати: «До якого тільки дому ввійдете, спочатку кажіть: Мир цьому дому! І коли буде там син миру, спочине на ньому мир ваш; коли ж ні, — до вас повернеться».[162] Але «мир» тут — не просто прощальне чи вітальне слово. Контекст зцілення й відпущення гріхів у перших двох випадках, як і в останньому типовий семітський зворот «син миру», що позначає тісний зв’язок людини з «миром», та образ «миру» наче дару, який можна прийняти чи відкинути (він «спочине» або повернеться назад), підказують, що значення цього Ісусового «миру» можна сповна осягнути знов-таки лише в сенсі біблійного шалом як благословення й спасіння доби месіянського Царства, яку звіщають Ісус і його посланці.[163]

II.5.3. Проповідь Ісуса впродовж усього його земного служіння, особливо ж Нагірна проповідь, пронизана прагненням вкоренити глибоко мирний стан у своїх слухачів: він оголошує «блаженними», тобто «щасливими» духовно, в очах Божих, лагідних, милосердних і миротворців; забороняє не лише гніватися, а й ображати братів під загрозою навіть вогняної геєни;[164] наказує миритися до принесення жертовного дару;[165] закликає не противитися насиллю у приголомшливо радикальній формі;[166] безумовно прощати[167] і не судити людей;[168] нарешті, безмежно й абсолютно безпрецедентно поглиблює мирне ставлення до ворогів і гонителів, заповідуючи любити їх.[169] Однаковий статус синів Божих, обіцяний і миротворцям, і тим, хто любить своїх ворогів, може вказувати на те, що Ісусові йдеться про миротворчість не лише всередині спільноти вірних, а й за її межами — у світі. Уявлення про зв’язок між «творенням миру» і статусом «синів Божих» сягає обіцянки Господа подарувати мир за царювання Соломона разом із найменуванням його своїм сином[170] і розвинуто апостолом Павлом в учення про примирення кров’ю Сина Божого Ісуса Христа.[171]

II.5.4. Євангеліст Марко зберіг загадкову Ісусову настанову щодо миру, яка, мабуть, була значущою для ранньохристиянської спільноти Марка: «Бо кожний вогнем буде посолений, [і всяка жертва посолиться сіллю]. Сіль — добра річ; якщо ж сіль стане несолоною, то чим посолите її? Майте сіль у собі та зберігайте мир між собою».[172] Отже, мир є не лише даром чи побажанням, а тим, що потребує наших зусиль. Хай би як розуміти тут «вогонь», «сіль» і особливо дивне «посолення вогнем», ясно, що останні слова мають на меті берегти мир в учнівській спільноті. Якщо слова про мир натякають на нещодавню суперечку між учнями, хто з них більший,[173] то можна вбачати тут попередження майбутнім спільнотним провідникам проти суперництва і взаємних чвар — заклик, актуальність якого виявилася дуже скоро в ранній Церкві.[174]

II.5.5. Але Ісус розуміє «мир» не просто як тишу і спокій. Проти такого зовнішнього поняття миру, безвідносного до віри й гріха, він сказав різкі слова, які часто вважають одним із «жорстоких» євангельських висловів: «Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч».[175] Що тут не йдеться про війну чи насильство, ясно із наступних слів і з того, що Лука замінює «меч» євангеліста Матвія на «поділ»:[176] Ісус внесе смуток і розкол у найсвятіші в давнині стосунки — родинні, що відбилося в добре відомому досвіді ранніх християн, коли вірні Христу мимоволі викликали ненависть до себе, ворожнечу й навіть насильство з боку рідних. Те, що  Ісус категорично проти насильства, ясно з іншого широко відомого вислову з «мечем»: «…всі, хто бере меч, від меча загинуть».[177]

II.5.6. Лише Лука розповідає про плач Ісуса над Єрусалимом: «Якби ти зрозуміло хоч у цей день, що потрібне для [твого] миру! Тепер же це сховано від очей твоїх».[178] Виходячи з наступних слів про облогу, знищення жителів і руйнацію столиці, можна було би вважати, що «мир» тут означає порятунок під час майбутньої Юдейської війни з Римом. Але загальний контекст Євангелії та безпосередньо попередній епізод, де лунали вигуки про «мир на небі», підказують глибший і трагічніший сенс: Єрусалим, «місто миру»,[179] не впізнає Того, хто несе небесний мир  — свого «Владику миру».[180]

II.5.7. Нарешті, Євангелія від Івана дає найглибший сенс Ісусового «миру». У прощальній бесіді на Таємній вечері Ісус обіцяє: «Мир залишаю вам, Мій мир Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не лякається».[181] І в заключних словах цієї безмежно глибокої, хоча й вельми таємничої бесіди, в яких Ісус ніби підсумовує все сказане в ній, знову звучить «мир»: «Це Я сказав вам, щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!».[182] Це — прощальний шалом Ісуса, його він «залишає» учням як спадок.[183] Обидва рази підкреслено, що це саме його, Ісусів, мир, а не будь-чий; обидва рази «мир» протиставлено «світові»; обидва вірші містять підбадьорювання, яке розкриває сенс миру з емоційного боку: не тривожитися, не лякатися, бути відважними, звідки ясно, що Ісусів «мир» не виключає страждань за Христа (і тому мало схожий на звичайний «світський» мир), але має долати їх. «Світ» у контексті цієї прощальної бесіди — це ті, хто ненавидить Ісуса та його Отця і тому не може прийняти Духа[184] і хто стане гонителями апостолів.[185] Екзегети тлумачили Ісусів «мир» тут як есхатологічне спасіння в дусі пророчого шалом й ототожнювали його зі Святим Духом, адже в 14:27 слова про мир ідуть безпосередньо після обіцянки про Дух;[186] проводили паралель з іншим важливим есхатологічним поняттям євангеліста Івана — «радістю», про яку Ісус також підкреслює, що вона — «його»;[187] нарешті, прощальна атмосфера цієї останньої бесіди має характер заповіту,[188] що нагадує пророчий «завіт миру».[189] Загалом можна сказати, що своєрідні Іванові поняття «мир», «правда», «світло», «життя» і «радість» — це образні терміни, що віддзеркалюють різні грані великого дару, який Ісус приніс людям від Отця — дару вічного життя. Після свого воскресіння Ісус подає цей дар, який виглядає знову-таки ніби звичайним привітанням, але контексти дарування Святого Духа і запевнення Хоми у реальності воскресіння істотно поглиблюють сенс цього «привітання».[190]

II.5.8. Розповідаючи нам первісну історію Церкви, Лука, автор Дій Апостолів, зазначає, що «Церква по всій Юдеї, Галилеї та Самарії мала мир»:[191] перші християни виконували наказ Ісуса мати між собою мир,[192] і до того ж зовнішні гоніння тоді ще не торкнулися Церкви. Також, після розповіді про рішення Єрусалимського собору про статус навернених язичників, читаємо про мандрівних пророків Юду й Силу, яких брати з Антіохійської церкви «відпустили з миром до тих, хто їх послав»,[193] тобто до вірних в Єрусалимі; тут звичайний біблійний вираз «відпустити (чи йти) з миром» висловлює стан гармонії між церквами.

II.5.9. В одній із перших християнських проповідей апостол Петро, з нагоди навернення римського офіцера Корнилія, проголошує, що Бог «послав синам Ізраїля слово, звіщаючи мир через Ісуса Христа. Він — Господь для всіх».[194] Несподіване навернення язичника могло нагадати Петру пророцтва про месіянсько-есхатологічний «мир» для всіх народів,[195] дарування якого означає примирення між Богом і людством і водночас між євреями та язичниками — тема, глибоко розвинута апостолом Павлом.[196]

II.6. «Він — наш мир»: мир і примирення з Богом в апостола Павла і в Посланні до Євреїв[197]

II.6.1. Для Павла як юдея і римського громадянина мир є цінністю обох цих світів і традицій, але, звісно, Божий мир переважає імперський і тому іноді протиставляється йому. Останнє особливо спадає в очі в апокаліптичному фрагменті, коли Павло, всупереч уславленню його сучасниками й навіть обожненню імперського «миру» й самого імператора, попереджає про тих, хто обіцяє неправдивий «мир і безпеку».[198] Це нагадує суворе Ісусове «не мир, але меч»[199] і старозавітні попередження пророків про фальшивий мир.[200]

II.6.2. Але справжній мир, звісно, насамперед глибоко пов’язаний із Богом і Христом. Бог є Богом миру[201] і Господом миру,[202] любові та миру,[203] навіть із підкресленням: «Бог не є Богом безладдя, але миру».[204] У цих словосполученнях «мир» стосується спільноти вірних, хоч одного разу з несподівано есхатологічним забарвленням: «Бог миру незабаром зітре сатану під ваші ноги».[205] Для Павла Сатана — причина всякого безладу, розбрату та спокус між братами й сестрами,[206] тож Сатані протистоїть «Бог миру»; натяк тут, мабуть, — на давнє пророцтво про те, що Месія зітре голову змія.[207] Подібно автор Другого Послання Петра в есхатологічному контексті вмовляє адресатів очікувати другого пришестя Христа так, щоб він знайшов їх «у мирі, чистими і незаплямованими».[208]

II.6.3. Павло також каже і навпаки, про «мир Бога»: «мир Божий, який перевищує всяке розуміння, нехай береже ваші серця і ваші думки в Христі Ісусі».[209] Хоча ці слова часто тлумачили в ірраціональному дусі (мовляв, люди не здатні осягнути Божий мир), контекст підказує, що вони радше мають на меті запевнити адресатів, що Божий мир, тобто мир від Бога, який він дає у відповідь на молитву (див. попередній вірш), перевершує все, що людський розум здатен вигадати для усунення тривог і негараздів у спільноті — і внутрішніх, і зовнішніх.[210] Так само як «мир Бога», і «мир Христа» має панувати у серцях вірних разом із любов’ю — «зв’язком досконалості».[211]

II.6.4. Як Ісус і багато хто з рабинів, Павло спонукає своїх адресатів дбати про мир,[212] мати мир між собою і з усіма людьми.[213] Для Павла мир навіть є покликанням Божим, як він нагадує з приводу налагодження стосунків між сімейною парою, яким у першому випадку (коли обидва у шлюбі є вірними і хтось із них хоче розлучитися) іменем Господа наказує миритися, а у другому (коли хтось у подружжі є невіруючим і хоче розлучитися) від свого вже імені радить погодитися: «…для миру покликав вас Бог».[214] Умовляючи ефесян «поводитися гідно звання, до якого були покликані», з переліком чеснот, Павло завершує цей перелік побажанням «зберігати єдність духа[215] зв’язком миру»:[216] мир тут є «зв’язком», що тримає церковну єдність. У своїх духовно-моральних напученнях і молитвах про вірних він часто закликає до миру разом із славою і честю,[217] радістю у вірі,[218] милістю,[219] праведністю, вірою і любов’ю,[220] любов’ю, радістю й іншими чеснотами.[221] Зрештою, Царство Боже — це «праведність, мир і радість у Святому Дусі».[222] Звісно, що заклики Павла до мирного устрою не обмежені фразами, де вжито «мир» чи «миритися»: в багатьох напученнях — любити одне одного, перемагати зло добром, коритися владі, не осуджувати і не судитися, не бути спокусою для ближніх, а навпаки, служити одне одному тощо — він непрямо каже про мирний стан, як от у відомій настанові: «Гніваючись, — не грішіть; сонце хай не заходить у вашому гніві»,[223] тобто намагайтеся примиритися в той самий день. Як підсумок багаторазових Павлових закликів до миру й умовлянь звучить його молитва: «…сам Господь миру нехай завжди й усякими способами дасть вам мир».[224]

II.6.5. Найглибші теологічні прозріння Павла у природу миру як спасіння від Бога і досконалого життя маємо в його вченні про примирення між Богом і людством. У листі до коринтської спільноти, після слів про любов Христа, яка привела його на смерть за всіх і має наслідком нове творіння, Павло пише: «Все — від Бога, Який примирив нас із Собою через Христа і дав нам служіння примирення. Адже Бог у Христі примирив світ із Собою,[225] не зараховуючи їм їхні переступи, і доручив нам слово примирення. Отже, ми — посли від імені Христа, і тому наче Сам Бог просить через нас. Від Імені Христа благаємо: примиріться з Богом! Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю».[226] Отже, ініціатором, натхненником і водночас метою примирення є Бог через Христа. Він примирив нас із собою через смерть Христову: саме це означає «через Христа» і «у Христі», як це ясно з попередніх віршів 14–15.[227] Хоча тут прямо не сказано про ворожнечу людей з Богом, на неї натякає згадка про «переступи», які Бог тепер уже, після Христової смерті, не зараховує, і попередній вірш 15, де сказано, що Христос «помер за всіх, щоб ті, які живуть, більше не жили для самих себе, але для Того, Хто за них помер і воскрес». Звідси бачимо, що життя для себе — це і є ворожий до Бога стан, що потребує примирення, а саме примирення є прощенням переступів, які є наслідком життя для себе. Примиренням тут названо головне діяння Бога у Христі, яке в інших місцях Павло називає спасінням і виправданням. Об’єднуючи себе з іншими християнами коринтської спільноти (тому «ми», хоча, за поглядами інших, це може бути й епістолярне «ми» у сенсі «я»), Павло благає ще непримирених з Богом примиритися — і це вмовляння є суттю всієї його проповіді, його апостольської справи, «служіння примирення», «слова примирення». Для цього він використовує разючий аргумент: Бог зробив безгрішного Христа гріхом, аби ми в ньому стали Божою праведністю! Отже, ціною примирення стало перетворення безгрішного Божого Сина на гріх, тобто прийняття їм на себе гріха всього світу, що зробило його ніби уособленням гріха, з невідворотним наслідком цього — фізичною смертю, але також і смертю духовною — відокремленням від Бога.[228]

II.6.6. У листі до римських християн, після викладення вчення про виправдання вірою, Павло заключає: «Отже, виправдавшись вірою, маємо мир з Богом через нашого Господа Ісуса Христа…». Тут «мир», як видається спершу, має своє загальне значення відсутності ворожості, адже нижче сказано, що ми були «ворогами» Бога. Далі, нагадавши адресатам про значення Христової смерті за нас, Павло продовжує: «Бо Христос, коли ми ще були безсилі, у відповідний час помер за нечестивих. Навряд чи хто помре за праведника; хіба, може, хтось за доброчинця наважиться померти. Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками. Тим більше тепер, оправдані Його кров’ю, ми завдяки Йому спасемося від гніву. Коли, ще будучи ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, тим більше, примирившись, спасемося Його життям. І не тільки це, але й хвалимося в Бозі через нашого Господа Ісуса Христа, через Якого ми тепер одержали примирення».[229] Тут знову «виправдання», «спасіння» й «примирення» — майже синоніми. Бог, каже Павло, полюбив нас ще тоді, коли ми були вкрай непривабливі для любові («безсилі», «нечестиві», «грішники», «вороги»), тож тепер, «оправдані Його кров’ю», будемо врятовані від гніву, тобто від обвинувального вироку Бога на останньому Суді. Отже, примирення, що з’явилося плодом незбагненної любові Бога до своїх ворогів, несе мир, який є не лише негативним станом відсутності ворожнечі, а глибоко позитивним станом єдності з Богом через життя Сина Божого. Це життя у Святому Дусі Павло описує далі, у 8му розділі Послання до Римлян, і саме там каже, що «задуми Духа — то життя і мир».[230]

II.6.7. Один зі своїх найглибших і найпіднесеніших христологічних гімнів Павло закінчує темою примирення людей з Богом через Христа: «Тому що Бог уподобав, аби в Ньому перебувала вся повнота, щоби через Нього примирити із Собою все, примирити кров’ю Його хреста, — і земне, і небесне. І вас, які колись були відчужені, непримиренні розумом в лукавих ділах, нині примирив Він смертю тіла Своєї плоті, щоби зробити вас святими, непорочними й невинними перед Собою, — якщо лише перебуваєте у вірі, тверді й непохитні, утверджені в надії Радісної Звістки, яку ви почули і яка була проповідувана між усім творінням, котре є під небом, і якої я, Павло, став служителем».[231] Розмах думки автора сягає в безмежність: примирення, принесене Христом, охоплює не менш, ніж усе — «і земне, і небесне», і саме для цього Бог «уподобав», аби у Христі перебувала «повнота» Божества.[232] Уявлення, що гріхопадіння внесло розлад не лише у стосунки людини з Богом, але відбулося й «на небесах» та призвело до космічної, вселенської катастрофи, відома з юдейсько-елліністичної (переважно апокаліптичної) літератури міжзавітного періоду: занепалі ангели, або «сини Божі», повстали проти Бога,[233] тож увесь створений всесвіт потребує примирення. Але для Павла важливіше, що примирення, яке стало можливим через смерть фізичного тіла Христа, названого тут «тілом плоті», звершилося заради не ангелів і всього всесвіту, а заради адресатів його послання, колосян, аби зробити їх «святими, непорочними й невинними».

II.6.8. У листі до ефесян, в уривку, де Павло нагадує своїм адресатам, колишнім язичникам, відокремленим раніше від народу Божого Ізраїля, значення крові Христової, яка з’єднала неєвреїв з євреями, він знову каже про мир, і цього разу ототожнює Христа з ним: «Адже Він — наш мир, Який зробив з двох одне, зруйнував Своїм тілом серединну перегородку — ворожнечу, усунувши Закон заповідей в навчаннях, аби з двох збудувати в [Самому Собі] одну Нову Людину, встановити мир і в одному тілі хрестом примирити обох з Богом, знищивши на ньому ворожнечу. Прийшовши, Він благовістив мир вам — далеким, і мир вам — близьким…».[234] Для вираження ідеї об’єднання народів Павло скористався образом руйнації перегородки, маючи на думці, можливо, Мойсеїв Закон з його ритуальними настановами, які різко відокремлювали Ізраїль від інших народів і тим самим були приводом для ворожості між євреями і неєвреями — аж до жахливих проявів антисемітизму. Або Павлу йшлося тут про балюстраду в єрусалимському Храмі, яка відокремлювала Двір язичників від внутрішніх дворів, куди їм заборонялося входити під страхом смертної кари. «Ворожнеча», яку подолав Христос своєю кров’ю, — не лише ворожнеча між євреями і неєвреями, але також і між людьми й Богом: розділення людства на дві половини — вибраний народ та всі інші — первісно було спричинено гріхопадінням, що відокремило людей від Бога, тож Христос одною дією хреста подолав обидва розділення воднораз. Об’єднані народи Павло називає однією новою людиною: це не суміш із двох, але щось абсолютне нове, що можна назвати «новим створінням», як у 2 Кор. 5:17. І знову ми чуємо, що ціна за примирення — чи то вселенського масштабу, як у Посланні до Колосян, чи то в релігійно-етнічному вимірі, як тут — це кров  Христового хреста. Нарешті, цей «мир», який ототожнено із самим Христом, є предметом проповіді Месії, як це звіщали давні пророки, і також його посланців, які мають «взутися» в готовність благовістя миру.[235]

II.6.9. Автор Послання до Євреїв наслідує Павла в найменуванні Бога «Богом миру» у натхненній молитві наприкінці свого твору, де вираз «кров вічного Завіту» нагадує пророцтво Єзекіїля про вічний завіт миру.[236] Як і Павло, цей автор закликає дбати про мир, з додаванням до миру «святості» у сенсі повного самопосвячення Богові: «З усіма дбайте про мир та про святість, без якої ніхто Господа не побачить».[237] Розповідаючи про Мелхиседека з Бут. 14:20 як прообраз Ісуса Христа, автор Послання до Євреїв тлумачить його ім’я як «цар праведності», а ім’я міста його царювання «цар Салимський», тобто Єрусалимський, — як «цар миру», наслідуючи тим самим давню традицію поєднання «праведності» з «миром» і вказуючи на одну з головних ознак справи Христа як Первосвященника — примирення людей з Богом.[238]

II.6.10. «Мир» в новозавітних листах залишається, як і в юдаїзмі, привітанням і прощанням, але Павлова теологія примирення через Христа забарвлює цей нібито звичний шалом новим христологічним сенсом. Цим пояснюється, що вітально-прощальний «мир» завжди поєднується з фундаментальним терміном Павлової теології kharis [харіс] = «благодать»[239] — тобто «благий дар», те, що спонтанно виливається з любові й щедрості, що неможливо заробити чи заслужити, — іноді ще з eleos [елеос] = «милість».[240] Важливо, що значення kharis [харіс] у звичайній грецькій мові — «краса, привабливість, чарівність; задоволення, насолода; ласка, доброта, доброзичливість, прихильність, любов; вдячність», а звичайне буденне вітання є однокореневим дієсловом: khaire [хайре] = «Радій!» або «Здрастуй!», «Здоров був!» Отже, поєднання «миру» з «благодаттю» можна зрозуміти як поєднання вітальних слів — єврейського шалом з грецьким khaire [хайре], але виправленим на глибоко теологічний термін kharis [харіс].

II.7. Мир в інших апостольських посланнях і Об’явленні

II.7.1. Послання Якова цілком пронизано закликом до мирних стосунків у спільноті, особливо між заможними й нужденними її членами: як Господь Ісус Христос і Павло, Яків умовляє не гніватися,[241] не ображати брата,[242] не ворогувати,[243] не осуджувати,[244] чинити милосердя.[245] У контексті цих напучень і на тлі старозавітної «літератури мудрості» цілком зрозуміло, що на протилежність «душевній, бісівській» мудрості, що веде до чвар і безладдя, справжня мудрість від Бога «насамперед чиста, потім мирна, лагідна, покірна, повна милосердя і добрих плодів, безстороння, нелукава. Адже плід праведності сіється в мирі — й творцями миру».[246] Остання фраза наслідує давню біблійну традицію поєднання правди-справедливості-праведності з миром.

II.7.2. Перше Послання Петра також сповнено закликами до любові у спільноті, смирення й лагідності,[247] особливо в піднесеному описі жіночого ідеалу: «…прихована сердечна людина, в нетлінності лагідного і мовчазного духа, що є дорогоцінним перед Богом».[248] Усередині своїх умовлянь зберігати мирний устрій автор цитує славнозвісне у ранній Церкві напучення псалміста «шукати миру та побиватися за ним».[249]

II.7.3. У посланнях Івана, «апостола любові», ідея миру фігурує непрямо, але теж пронизує весь текст, особливо в його умовляннях любити й бути милосердними і, скажімо, в таких явних ознаках мирного устрою, як «сміливість»,[250] спокій чи впевненість серця,[251] відсутність страху.[252]

II.7.4. В Об’явленні (Апокаліпсисі) слово «мир» згадується один раз (крім привітання на початку), і саме в жахливому контексті зняття семи печатей, що знаменує нашестя різних лих: червоному вершнику «…дано було забрати мир із землі, щоб убивали одне одного».[253] Безумовно, треба врахувати жанр цієї книги, контекст її написання та спрямованість: цей твір апокаліптичної літератури, написаний радше за все в добу гонінь на Церкву за імператора Доміціана (81–96 рр.), має справу зі стражданнями і переслідуваннями Церкви саме від імперської ідеології та політики Pax Romana. Мета написання Об’явлення — підтримати гнаних і вмовити їх залишатися вірними своєму Господу, дати надію тим, хто її втрачає, застерегти християн, які піддалися спокусам язичництва (чи, радше, синкретизму) або єресі, що ніхто не уникне Божого суду. Все це пояснює той факт, що на тлі войовничих сторінок псалмів і пророків, а також юдейської традиції мучеництва за часів гонінь від Антіоха Епіфана (Маккавейські війни, 166–142 рр. до н. е.), книга проповідує щось на кшталт християнської «священної війни» проти безбожної влади, але засоби цієї війни з боку християн — віра й вірне свідчення, яке неминуче обертається мучеництвом, любов і терпіння, надія і прославлення Бога і Агнця.[254]

III. РАННІ ОТЦІ ЦЕРКВИ

III.1. Прагнення миру в «Дідахе», одній з найдавніших пам’яток християнської писемності (Сирія, кінець I ст., хоча деякі припускають його створення в середині I ст.), непрямо дається взнаки в напученні бути лагідним, довготерпеливим, милосердним, незлобливим, спокійним та добрим,[255] а безпосередньо — в настановах: «не чини розбрату, але примирюй тих, хто ворогує»;[256] «Дорікайте один одному не у гніві, а в мирі, як написано в Євангелії»;[257] нарешті, перед звершенням Євхаристії «кожен, хто посварився зі своїм другом, нехай не приходить до вас, поки не помириться, щоб ваша жертва не була осквернена».[258]

III.2. «Послання Варнави» (перші десятиліття II ст.) на початку і в кінці має привітання миром, але в незвичній формі, а тому з особливим наголосом на мирі: «Радійте, сини і дочки, в мирі, в імені Господа, що полюбив вас»;[259] «Спасайтеся, діти любові та миру!».[260] Мирний устрій є ознакою «шляху світла», протиставленого «шляху темряви»: «Будеш стриманим, спокійним […]. Не триматимеш зла на брата свого»;[261] «Не чинитимеш розколу, примирятимеш і єднатимеш сперечальників».[262] Вчення про «два шляхи» зближує «Послання Варнави» з «Дідахе», яке починається з розмежування між «дорогою життя» і «дорогою смерті».

III.3. Найбільше з ранньохристиянських авторів опікується миром Климент Римський у «Першому посланні до Коринтян» (90-ті роки I ст.; за іншими поглядами, поч. II ст.). Приводом для цього листа став розбрат у коринтській громаді, коли кілька молодиків позбавили служіння старших, попередньо поставлених пресвітерів. Відповідно, Послання спрямовано на усунення конфлікту, що постав із ревнощів і заздрості, та відновлення у спільноті миру, тож воно все, від початку до кінця, являє собою велике клопотання про мир, умовляння відновити мир, а по суті — гімн миру. Климент ревно закликає адресатів до єдності й любові, рясно цитуючи Старий Завіт, посилаючись на вчення Ісуса Христа й апостолів, нарешті, вказуючи на природний лад і гармонію всесвіту.[263] Вже відпочатку він згадує «глибокий мир», популярне в елліністичній літературі словосполучення, що царював колись у коринтській громаді,[264] і далі багаторазово закликає коринтян «поспішати до цієї мети миру»,[265] наслідувати праведних, які перебувають в мирі, а не тих, хто провадять хибний мир: «Приєднаємося до тих, які із благочестям живуть у мирі, а не до тих, що в лицемірстві хочуть миру»;[266] благає також приєднатися до «тих, яким дається благодать від Бога»,зодягнутися «в однодумність, будучи смиренномудрими, стримуймося, віддаляючись від усіляких наклепів і лихослів’я…»;[267] нарешті, виголошує велику молитву з проханням про мир.[268] Особливо зворушливо й проникливо — для багатьох поколінь і на багато століть уперед! — звучить його порада й застереження очільникам спільнот: «Хто серед вас благородний, хто милосердний, хто сповнений любові? Нехай той скаже: “Якщо через мене бунт, незгода й розбрат — я відійду; піду, куди захочете, і буду виконувати накази народу. Лише нехай паства Христова живе в мирі з вибраними пресвітерами”. […] Так чинили й чинитимуть ті, хто провадить бездоганне божественне життя».[269] Климент зближує «однодумність, згоду» з любов’ю: «любов усе чинить у згоді».[270]

Можна зазначити, що жанр паренези (морального напучування, вмовляння) і термінологія  цього Климентового листа[271] перегукуються зі звичним тоді прагненням римського сенату й імператора підтримувати мир і благополуччя в імперії, із зусиллями філософів і риторів заспокоювати й примирювати народ окраїн, усуваючи чвари між різними течіями і партіями. Як і в євангеліста Луки, ми вбачаємо у Климента деякий вплив ідеології Pax Romana. Натомість якщо Лука радше протиставляє мир, принесений Ісусом Христом на землю і навіть на небо, римському імперському «миру», то у Климента наявна певна схильність до цієї ідеології та готовність скористатися нею для блага християнських спільнот.

Автор гомілії першої половини II ст., відомої як «Друге послання св. Климента Римського до Коринтян», запевняє: «Якщо будемо ревно чинити добро, нас супроводжуватиме мир».[272]

III.4. Ігнатій Антіохійський (поч. II ст.) у листах, на шляху в Рим до свого мучеництва, також умовляє адресатів перебувати в єдності, злагоді, мирі, зберігати мирний стан й уникати чвар і суперництва.[273] Запорукою й символом церковної єдності Ігнатій вважає єпископа, ба більше: «на єпископа треба дивитися, як на самого Господа».[274] Отже, більшість його закликів стосується послуху єпископам, і саме в цих місцях знаходимо піднесені думки Ігнатія про мир і єдність, як от коли він удається до чудової музичної метафори: «Тому й вам треба погоджуватися з думкою єпископа, що ви й робите. Бо достойменне пресвітерство ваше так співзвучне з єпископом, як струни з лірою. Тому в однодумності вашій і в злагодженій любові прославляється Ісус Христос. Ви ж усі станьте хором, щоб співзвучними в однодумності, перейшовши на Божу тональність, ви в єдності одностайно співали хвалу Отцеві через Ісуса Христа…».[275] До того ж, Ігнатій закликає часто збиратися для служіння Євхаристії, якою актуалізується однодумність і мир спільноти, як засіб протидіяти згубним силам Сатани, що сіє розбрат і чвари, адже «…згубність його никне перед однодумністю вашої віри. Немає нічого кращого за мир, яким припиняється усяка війна небесних і земних духів».[276] Звертаючись до церков Філадельфії та Смирни з проханням надіслати делегацію до його рідної Антіохійської церкви для її підтримки, Ігнатій підкреслює, що вона перебуває в мирі,[277] що, мабуть, виказує його побоювання за мир в його рідній церкві, але відповідні обставини залишися нам невідомими.

III.5. В авторитетному для ранньої Церкви творі «Пастир Герми» (середина II ст.) знаходимо подібні до «Дідахе» настанови, зокрема бути лагідним, тихим і смиренним: «Хто має Духа згори, той передусім лагідний, спокійний і смиренний».[278] В одному з видінь автор закликає до миру і відраджує від удаваного миру через метафору тріщин на каменях, що символізують членів Церкви: «Це ті, які тримають у серці образи один на одного і не мають миру між собою. Вони вдають мир, але, коли розходяться, злість не полишає їхніх сердець».[279] Нарешті, чуємо відлуння вже добре знайомого нам напучення Ісуса і Павла: «Майте мир між собою» — у різних контекстах: заклику до заможних ділитися матеріальними благами з нужденними,[280] напучення навчати одне одного,[281] обіцянки показати нові видіння.[282] Вихваляється також «однодумність» серед чеснот, які дарують блаженство.[283] А от особливо загрозливим для спільнотного миру відзначено гріх лихослів’я: обмовники, наклепники та двоєдушні не мають миру.[284]

ЛІТЕРАТУРА

Словник біблійного богослов’я під ред. Ксав’є Леон-Дюфура та ін. Пер. під ред. Владики Софрона Мудрого, ЧСВВ. Рим, Львів: Видавництво Отців Василіян «Місіонер», 1992, 1996.

Міжнародний біблійний коментар. Католицький та екуменічний коментар на XXI століття (у шести томах). Відповідальний редактор українського видання Тарас Шматко. Львів: Свічадо, 2017–2021.

Beck, Hartmut, Brown, Colin. «Peace». In: Brown, Colin (Gen. Ed.). New International Dictionary of New Testament Theology. Vol. II. Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House, 1986, pp. 776–783.

Bromiley, Geoffrey W. «Reconcile; Reconciliation». In: Bromiley (Gen. Ed.), G. W. The International Standard Bible Encyclopedia, Revised. Vol. IV. Wm. B. Eerdmans, 1988; 2002, pp. 55–57.

Gerleman, G. «šlm to have enough». In: Jenni, E., & Westermann (Eds.). C. Theological Lexicon of the Old Testament. Peabody, MA: Hendrickson Publishers, 1997, pp. 1337–1348.

Ginsberg, Harold Louis; Rabinowitz, Louis Isaac; Ravitzky, Aviezer; Jacobs, Louis. «Peace». In: Skolnik, Fred; Berenbaum, Michael (Eds.). Encyclopaedia Judaica. Second Edition. Vol. 15. Nat–Per. Jerusalem: Keter Publishing House, 2007, pp. 700–703.

Foerster, Werner; von Rad, Gerhard. «εἰρήνη κτλ.». In: Kittel, G.; Bromiley, G. W.; Friedrich, G. (Eds.) Theological Dictionary of the New Testament. Vol. II. Grand Rapids, MI: Eerdmans, 1964, pp. 400–420.

Healey, Joseph P.; Klassen, William. «Peace». In: Freedman, D. N. (Ed.). The Anchor Yale Bible Dictionary. Vol. V. New York: Doubleday, 1996, pp. 206–212.

Illman, Karl-Johan. «šālēm». In: Ringgren, Helmer; Fabry, Heinz-Josef; Botterweck, G. Johannes (Eds.). Theological Dictionary of the Old Testament. Vol. XV. Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 2007, pp. 97–105.

Laansma, Jon C. «Peace». In: Martin, R. P., & Davids, P. H. (Eds.). Dictionary of the Later New Testament and its Developments. Downers Grove, IL: InterVarsity Press, 1997, pp. 893–900.

Link, Hans-Georg; Brown, Colin. «Reconciliation, Restoration, Propitiation, Atonement». In: Brown, Colin (Gen. Ed.). New International Dictionary of New Testament Theology. Vol. III. Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House, 1986, pp. 145–175.

Porter, Stanley E. «Peace, reconciliation». In: Hawthorne, G. F., Martin, R. P., & Reid, D. G. (Eds.). Dictionary of Paul and His Letters. Downers Grove, IL: InterVarsity Press, 1993.

Stendebach, Franz Josef. «šālōm (Peace)». In: Ringgren, Helmer; Fabry, Heinz-Josef; Botterweck, G. Johannes (Eds.). Theological Dictionary of the Old Testament. Vol. XV. Wm. B. Eerdmans Publishing Co., 2007, pp. 13–48.

Коментарі до окремих біблійних книг і творів ранньохристиянської писемності, переважно в наукових серіях «Hermeneia», «Anchor Yale Bible Cоmmentary», «Word Biblical Commentary», «Continental Commentary», «New International Critical Commentary» та ін.

↑1Давньогебрейські (івритські) і давньогрецькі слова подано в науковій транслітерації, а у квадратних дужках відтворено приблизну вимову укр. літерами. Напівжирна голосна у транслітерації позначає наголос. Біблійні посилання й цитати, якщо не зазначено інше, наводяться за найновішим перекладом о. Рафаїла Турконяка в редакції Українського Біблійного Товариства: Біблія. Сучасний переклад з давньоєврейської та давньогрецької мов. Перше видання. Київ: Українське Біблійне Товариство 2020 (далі скорочення цього перекладу: УБТ). Неканонічні (чи девтероканонічні) книги, а іноді й канонічні теж даються у перекладі о. Івана Хоменка: Святе Письмо Старого та Нового Завіту. United Bible Societies 1990 (далі скорочення: І.Хом.), і в перекладі з Септуагінти о. Рафаїла Турконяка за виданням: Біблія. Книги Святого Письма Старого та Нового Завіту. Четвертий повний переклад з давньогрецької мови. Друге видання. Київ: Українське Біблійне Товариство, 2013 (скорочення: Р.Турк.). Також ми цитуємо іноді найпоширеніший український переклад Івана Огієнко (скорочення І.Ог.). Там, де не знайдено адекватного для нашої мети перекладу,  наводимо свій переклад на основі УБТ чи І.Ог. зі змінами; такі випадки позначені зірочкою (*).
↑2Ті нечисленні випадки, коли концепт миру виражено вказаними дієсловом (відповідно, у значеннях «бути в мирі; примирятися, укладати мир») і прикметником (у значенні «мирний»), ми будемо відмічати у примітках. Словосполучення «жертва(-и) šǝlāmîm [шеламім]», яке зазвичай перекладається як «мирна(-і) жертва(-и)» (Вих. 20:24; 24:5; Лев. 1:3 та ін.) дослідники тлумачать по-різному: «жертвоприношення миру», «…спасіння», «…спільноти» «…завіту», «повне жертвоприношення», «остаточне жертвоприношення».
↑31 Сам. 25:6 (дослівно): «…І ти мир, і дім твій мир, і все, що у тебе, мир» (Септуагінта: «І ти будь здоровим у порах, і твій дім, і все твоє нехай буде здорове», Р.Турк.; Вульгата: «І тобі мир, і дому твоєму мир, і всьому, що в тебе, мир»); 2 Сам. 18:28; 20:9. Ці та, можливо, деякі інші біблійні місця можна вважати зародком традиції вітати шалом одне одного при зустрічі чи розставанні. Саме як усталене привітання шалом відомо з постбіблійних рабиністичних джерел зламу ер.
↑4Дан. 3:31; 6:26; пор.: «Брати-юдеї, що в Єрусалимі, і ті, що в країні Юдеї, добрий мир! І нехай Бог учинить вам добро […], і нехай зробить мир» (2 Мак. 1:1, 4, Р.Турк.).
↑5Вих. 18:7*. Так само Суд. 18:15; 1 Сам. 10:4; 17:22; 25:5; 30:21; 2 Сам. 8:10; 2 Цар. 10:13; Єр. 15:5. Тут усюди вжито однаковий зворот šā’allǝšālōm [шааль лешалом] = «запитувати про мир» (у 2 Цар. 10:13 випущено дієслово), який УБТ перекладає «привітати» чи «привітати миром». Септуагінта іноді передає цей вираз дослівно (напр., 1 Цар.[Сам.] 10:4; 25:5; 30:21; 2 Цар.[Сам.] 8:10; 2 Цар. 10:13), а іноді — як «привітати» (aspadzomai [аспадзомай], Вих. 18:7; Суд. 18:15). Вульгата передає гебр. вираз як «привітати мирними словами» (saluto verbis pacificis, Вих. 18:7; Суд. 18:15), або «привітати мирно» (saluto pacifice, 1 Сам. 25:5; 30:21), або просто «привітати» (1 Сам. 10:4; 2 Сам. 8:10), але й дослівно також: «запитати про мир» (rogo pro pace, Єр. 15:5).
↑6Бут. 29:6: «Чи він здоровий?»; І.Ог.: «Чи гаразд із ним?», І.Хом.: «Чи він жив-здоров?». Так само перекладаються в цих укр. перекладах подібні словосполучення і в Бут. 37:14 («мир такого-то» = «здоров’я чи благополуччя такого-то»); 43:27–28; 1 Сам. 17:18; 2 Сам. 18:29; 2 Цар. 4:26. Септуагінта і Вульгата перекладають цей запит теж як питання про здоров’я чи благополуччя (різними словами й виразами), а іноді використовують слово «мир» (2 Сам. 18:29, Септуагінта також у 2 Цар. 4:26).
↑7«Ви ж з миром вирушайте до вашого батька» (Бут. 44:17); Вих. 4:18; Суд. 18:5–6; 1 Сам. 1:17; 20:13, 42; 29:7; 2 Сам. 15:9, 27; 2 Цар. 5:19; Тов. 10:12–13; Юдит. 8:35. Септуагінта іноді передає такі вирази як іти «в цілості, безпечно» (meta sōterias [мета сотеріас], Бут. 44:17, Р.Турк.: «безпечно»), іти «здоровим» (Вих. 4:18), Вульгата — як іти «вільним» (liber, Бут. 44:17), але частіше і Септуагінта, і Вульгата перекладають їх дослівно, вживаючи слово «мир».
↑8[1] «…Господь сказав йому: Мир тобі! Не бійся, — ти не помреш!» (Суд. 6:23); 19:20; «Ми з тобою, сину Єссея! Мир тобі, мир! Мир тобі, і мир нехай буде з твоїми побратимами, адже тобі допомагає Сам твій Бог!» (1 Хр. 12:19); Дан. 10:19; Тов. 12:17.
↑9«Спостерігаючи за тобою, ми зауважили, що із тобою Господь […]. Тож випроводив їх Ісаак, і вони пішли від нього з миром» (Бут. 26:28–31; у вірші 31 замість «…пішли від нього з миром» Септуагінта: «…відійшли від нього безпечні [meta sōterias]», Р.Турк.); «Якщо Бог буде зі мною […], так що я повернуся в мирі…» (Бут. 28:20–21*, Септуагінта — те саме, що в попередньому фрагменті Вульгата: «…повернувся благополучно [prospere]…»); «Якщо ти так зробиш, і тебе підтримає Бог, то ти будеш спроможний служити далі, а весь цей народ з миром повернеться…» (Вих. 18:23); 2 Сам. 3:21–23; «Не встигну я лягти, у мирі вже засинаю, бо ти, о Господи єдиний, даєш мені безпечно жити» (Пс. 4:9, І.Хом.); «І дбайте про мир міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в мирі його буде і ваш мир» (Єр. 29:7*), «Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки миру, а не на зло, щоб дати вам майбутнє й надію» (Єр. 29:11*); «Бо цей чоловік не шукає для цього народу миру, а тільки зла» (Єр. 38:4*); Сир. 26:2.
↑10«Ти ж відійдеш до своїх батьків з миром, й тебе поховають у глибокій старості» (Бут. 15:15; пор. з цим Бут. 25:8); 1 Цар. 2:6; 2 Цар. 22:20; Єр. 34:5; Тов. 14:2; Сир. 44:14.
↑11«…і запитав Давид про мир Йоава, і про мир народу, і про мир війни» (2 Сам. 11:7*). Септуагінта відтворює дослівно, а Вульгата перефразовує у всіх трьох випадках без слова «мир».
↑12«…є […] час для війни і час для миру» (Екл. 3:8); 1 Цар. 20:18.
↑13«Краще кусочок сухого хліба і з ним мир, аніж дім, повний м’яса, але зі сваркою» (Прит. 17:1).
↑14«Коли наблизишся до якогось міста, щоб воювати з ним, то спочатку запропонуєш йому мир. Якщо воно відповість тобі миром і відкриє тобі ворота, то всі мешканці, які живуть у ньому, стануть тобі платниками данини і служитимуть тобі» (Втор.  20:10–12); пор. 2:26; можливо, також 1 Цар. 5:4–5. Іноді дослідники називають цю політику давнього Ізраїлю pax israelitica = «ізраїльський мир» (за аналогією з pax romana). Близьке значення має «мир» у Суд. 11:13: «Бо Ізраїль забрав мій край, коли він виходив з Єгипту […]. А тепер верни ж їх у мирі» (І.Ог.).
↑15«…ввесь народ повернувсь до з табору, до Ісуса, в Македу, мирно» (І.Нав. 10:21, І.Хом.); «Коли я з миром повернуся, то зруйную вашу фортецю!» (Суд. 8:9); «…коли я вертатимусь з миром від Аммонових синів…» (Суд. 11:31, І.Ог.); 2 Сам. 19:25, 31; 1 Цар. 22:27–28; Єр. 43:12; 1 Мак. 5:54; «…коли я повернуся в мирі, я спалю цей дім» (1 Мак. 7:35, Р.Турк.); «І він повернувся до Юдеї з миром» (1 Мак. 16:10, Р.Турк.). У цих фрагментах вираз «повернутися (з військового походу) з миром» у сенсі «перемогти» в УБТ зазвичай передається як «благополучно повернутися», «щасливо повернутися» чи просто «повернутися», в І.Хом. — як «повернутися живим-здоровим» чи просто «здоровим». Ці переклади відповідають засадничому значенню šālōm [шалом], але контекст підказує в цих випадках значення «миру» як «перемоги». Септуагінта і Вульгата передають цей зворот в І.Нав. 10:21 як «повернутися здоровим» (hygiēs [гюґіес], sani et integro), але звичайно — дослівно «у мирі».
↑16«Після цього вся громада послала людей для переговорів з веніямінцями, котрі ховались в ущелинах скелі Ріммона, й проголосила їм мир» (Суд. 21:13); Пс. 120:6–7; 1 Мак. 7:13; 8:20; 9:70; 10:4; 11:51; 13:37, 40; 14:11; 2 Мак. 12:12. Укладання мирної угоди висловлено дієсловом šālēm [шалем] (порода гіфіль): І.Нав. 10:1, 4; 11:19; 2 Сам. 10:19; 1 Хр. 19:19 (Септуагінта й Вульгата розуміють у цих місцях це дієслово інакше й по-різному).
↑171 Цар.2:5; 22:45 (дієслово šālēm [шалем], порода гіфіль, у значенні «бути в мирі»; Септуагінта: дієслово eirēneuō [ейренево] = «бути в мирі»; Вульгата: pacem habeo = «мати мир»); 2 Мак. 3:1; 4:6; 14:10.
↑18«Ці люди миролюбні щодо нас» (Бут. 34:21; прикметник šālēm [шалем] у значенні «мирний»; Септуагінта: eirēnikos [ейренікос], Вульгата: pacificus); Суд. 4:17; 1 Сам. 7:14; 1 Цар. 5:4, 26; 22:45.
↑19У Бут. 26:26–31, де йдеться про мирну угоду між Авімелехом з Герара і Ісааком, вирази «відпустити з миром», «піти з миром» позначають майже дружні стосунки. У Бут. 37:4 про братів Йосифа сказано, що вони (дослівно) «зненавиділи його, так що не могли з ним розмовляти щодо миру», тобто «…розмовляти дружньо», хоча можливо: «не могли вітати його šālōm [шалом]» при зустрічі. У Пс. 7:5 «той, хто в мирі зі мною» (дієприкметник дієслова šālēm [шалем], порода каль) означає, радше за все, «мій друг» або «мій союзник» (Септуагінта й Вульгата зрозуміли тут інакше). У Пс. 41:10, Єр. 20:10, 38:22 і Авд. 7 вислів «чоловік (люди) мого (твого) миру» означає «мій (твій) друг (друзі)» (в УБТ його перекладено як «приятель, з яким я в мирі» або просто «приятель», також «друг», «друзі»). У Зах. 6:13 для позначення дружніх гармонійних стосунків між царем і священником майбутнього ідеального царства використано незвичайний вислів «рада миру», що може означати «мирну раду» чи «благотворну раду».
↑20«Ти будеш в союзі з камінням на полі, й дикі звірі житимуть з тобою в мирі» (Йов 5:23; дієслово šālēm [шалем], порода гофаль, пасивний стан, у значенні «бути в мирі»).
↑21Іс. 27:5; 54:10. Див. також нижче, I.3.2, про «завіт миру».
↑221 Сам. 16:4–5; 1 Цар. 2:13; 20:18; 2 Цар. 5:21–22; 9:17–19, 22; 1 Хр. 12:18; Пс. 28:3; 1 Мак. 7:28; Юдит. 7:15; 15:8.
↑23«Я наділю ваш край миром. Ви будете відпочивати, і ніхто вас не лякатиме» (Лев. 26:6); «Мир буде мені, хоч і ходитиму в сваволі свого серця» (Втор. 29:18, І.Ог.); «Якщо він скаже так: Добре! то мир твоєму рабові» (1 Сам. 20:7, І.Ог.); «Якщо, говорячи, скажу я до хлопця: Он ті стріли тут перед тобою, візьми їх, то приходь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!» (1 Сам. 20:21, І.Ог.); 2 Сам. 17:3; 2 Хр. 15:5–6; Пс. 55:19; Єр. 12:12; Зах. 8:10; 1 Мак. 14:8. Не виключено, що поняття «мир» могло означати і щастя в коханні, як каже Наречена про свого Нареченого: «…я була в його очах мов та, що знаходить мир» (Пісн. 8:10*; так Септуагінта й Вульгата), або «…та, що породжує мир», або «…та, що виходить з миром» (пор. Юдит. 7:15, у подібному войовничому контексті: «І віддаси їм погану віддачу за те, що відступили, і не зустрінуть твоє обличчя в мирі», Р.Турк.).
↑241 Хр. 22:9–10; пор. Сир. 47:13, 16.
↑25«Сину мій, не забувай моєї науки, й нехай твоє серце зберігає мої заповіді. Бо вони примножать твої дні та роки життя і миру» (Прит. 3:1–2*); «Мій Заповіт з ним передбачав забезпечення йому з Мого боку життя і миру» (Мал. 2:5).
↑26«Отже, ви вийдете з радістю і вас провадитимуть у мирі…» (Іс. 55:12; цікаво, що Септуагінта перекладає тут «мир» як «радість», khara [хара]); «У серці […] того, хто спонукає до миру, — радість» (Прит. 12:20); Тов. 13:15; 1 Мак. 10:66.
↑27«…на словах мирні зі своїми ближніми, а в їхніх серцях зло» (Пс. 28:3); «…вони не задовольнялися блуканням у пізнанні Бога, але й, живучи у великій війні незнання, це зло назвали миром» (Муд. 14:22, Р.Турк.).
↑28Пс. 34:15; дослівніше: «…шукай миру й женися за ним» (гебр. дієслово rādaf [радаф] перекладено в Септуагінті дієсловом diōkō [діоко], у Вульгаті — persequor, усі три слова означають «переслідувати, гнатися; прагнути, домагатися»).
↑29Фараон, збентежений загадковим сновидінням, питає про це Йосифа, а той запевняє його: «Бог дасть у відповідь мир фараонові» (Бут. 41:16, І.Ог.); Септуагінта: «Без Бога не сповіститься фараонові спасіння (sōtērion)» (Р.Турк.); Вульгата: «Без мене Бог дасть фараонові щасливу (prospera) відповідь». Можливо, про душевний мир ідеться також у Пс. 4:9 (цит. вище, прим. 9) і 55:19: «Він визволить у мирі мою душу…» (І.Хом.).
↑30«Я втратив душевний спокій…» (Плач 3:17, дослівно: «І відторгнуто від миру душу мою…»).
↑31«…від зла забирається праведний з світу! Він відходить із миром» (Іс. 57:1–2, І.Ог.).
↑32«А душі праведних — у Божій руці, і до них не доторкнеться мука. В очах безумних здавалося, що вони померли, і їхній відхід вважався злом, і відхід від нас — за знищення, а вони є в мирі» (Муд. 3:1–3, Р.Турк.).
↑33Чис. 6:26; див. також 1 Цар. 2:33; Іс. 45:7; Єр. 33:9; Сир. 38:8.
↑34«Панування та острах у Нього, Який на висотах Своїх чинить мир» (Йов 25:2, І.Ог.); Септуагінта: «Що ж є початком? Чи не страх перед Тим, Хто звершує все (sympas) на висотах?» (Р.Турк.); Вульгата: «Сила і жах з Тим, Хто творить злагоду (concordia) на своїх висотах». Дослідники припускають, що це один із біблійних натяків на первісний конфлікт Бога з чудовиськами одвічного хаосу (пор. Йов 9:13; 26:11–13; Пс. 89:10–11; Іс. 51:9). У такому разі йдеться про «пацифікацію» ворожих Богові сил: автор цих слів, друг Йова Білдад, стверджує, що Бог панує над усіма створіннями на небі й на землі, тож, можна припустити за логікою Білдада, скарги Йова на численні випадки несправедливості не мають підстави.
↑35Лев. 26:1–13 (26:6 процит. вище, прим. 23).
↑36«Господь поблагословить Свій народ миром!» (Пс. 29:11).
↑37«Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!» (Пс. 35:27, І.Ог); «Послухаю, що скаже Господь БогІ Безперечно, Він говоритиме про мир для Свого народу, — для вірних Своїх, лише нехай вони не повертаються знову до своєї нерозсудливості» (Пс. 85:9); Пс. 147:14; 119:165; 122:6–8; 125:5; 128:6; Іс. 26:3, 12; 38:17; Дан. 10:19; Тов. 7:13.
↑38«Коли стежки людини Господеві до вподоби, то Він і її ворогів мирить з нею» (Прит. 16:7; дієслово šālēm [шалем], порода гіфіль, у значенні «змушувати бути в мирі» або «примирювати»).
↑39Суд. 6:23–24. Цю назву тлумачать: «Ягве є доброзичливим» (у відповідь на звернення Бога до Гедеона у вірші 23); «Ягве творить мир» (виходячи із однієї з версій етимології імені «Ягве»). Септуагінта і Вульгата: «Мир Господа».
↑40 «…від цього народу забрав Я Свій мир, говорить Господь, ласку та милість» (Єр. 16:5, І.Ог.); «Господь […] створить вам милість і мир» (Тов. 7:12*).
↑41«Якщо б ти пішов Божою дорогою, ти мешкав би у вічному мирі» (Вар. 3:13–14, Р.Турк.).
↑42Бут. 14:13; 21:32; 26:28; 31:44.
↑43І.Нав. 9:11–15; 1 Цар. 5:26; 15:19.
↑44Ам. 1:9; 1 Сам. 23:18; Мал. 2:14.
↑451 Сам. 11:1; 2 Сам. 3:12; Єз. 17:13.
↑46Єр. 31:31–34; 32:37–41; Єз. 36:25–27; Ос. 2:14–23. Про концепт «завіту» див. статтю «Союз (Завіт)» у Словнику біблійного богослов’я (див. «Літературу» в кінці).
↑47«…ніколи не забракне щодо тебе Мого милосердя, і не буде порушений Заповіт Мого миру…» (Іс. 54:10); «Я укладу з ними Заповіт миру й винищу в їх краю лютих звірів, так що вони безпечно селитимуться навіть у степу і спатимуть у лісах» (Єз. 34:25); «Мій Заповіт з ним передбачав забезпечення йому з Мого боку життя і миру…» (Мал. 2:5). Особливий випадок маємо в епізоді з Пінхасом, коли він убив єврея і його коханку мідянку, і за це Господь уклав з ним «завіт миру» (Чис. 25:6–13; Сир. 45:24). Тут можливе значення іменника šālōm [шалом] — не «мир», а «відшкодування, реституція, компенсація» (на основі відповідних значень дієслова šālēm [шалем], див. вище, I.1.1): цим убивством Пінхас відшкодував гріхи вбитих, ніби була «сплачена реституція», що відвернуло від Ізраїлю гнів Ягве і відновило їхні стосунки. Деякі дослідники вважають, що в інших трьох вищезгаданих місцях треба розуміти ситуацію схожим чином, залежно від інтерпретації контексту в кожному випадку. Дійсно, між поняттям «повноти», яке виражає корінь šlm, та ідеєю взаємних зобов’язань, що передбачаються при укладанні союзу, тобто, по суті, поняттям справедливості, є спільне поле: ідея компенсації, відшкодування, відплати — ніби заповнення того, чого не вистачає до повноти. З цим може бути пов’язане й поняття «завіту» як обов’язку в майбутньому відшкодувати збитки (втрати, страждання, нещастя тощо), відновити справедливість як загублену рівність, рівновагу. Втім, словосполучення «завіт миру» отримало й різні інші інтерпретації, зокрема: «непорушний завіт».
↑48Єз. 37:26.
↑49Прит. 3:2 (цит. вище, прим. 25); «Її [= мудрості] дороги — це шлях насолоди, всі її стежки провадять до миру» (Прит. 3:17).
↑50Сир. 1:18 (І.Хом.). Р.Турк.: «Вінець мудрості — страх Господній, що квітне миром і здоров’ям вилікування».
↑51Гебр. ṣedeq [цедек] і ṣǝdāqâ [цедака], гр. dikaiosyne [дікайосюне], лат. justitia. Про цей концепт див. статтю «Правда / Справедливість / Праведність» у Словнику біблійного богослов’я.
↑52Гебр. ’ĕmet [емет], гр. alētheia [алетейа], лат. veritas. Про цей концепт див. статтю «Істина / Правда» у Словнику біблійного богослов’я.
↑53Гебр. mišpāṭ [мішпат], гр. krima [кріма], лат. judicium. Про цей концепт див. статтю «Суд» у Словнику біблійного богослов’я.
↑54«Тому вважай на непорочного, дивись на праведного, адже майбутнє за людиною миру» (Пс. 37:37); І.Хом.: «…бо в чоловіка мирного буде потомство». Сучасна біблеїстика віддає перевагу останній інтерпретації, але можливо також: «…у мирної людини є майбутнє».
↑55Пс. 37:11 і див. увесь цей псалом.
↑56«Немає, каже Господь, для злих миру» (Іс. 48:22, І.Ог.); «…для нечестивих миру немає, — каже мій Бог» (Іс. 57:21).
↑57«Мирні путі їм невідомі, немає правосуддя на їхніх стежках. Вони йдуть кривими дорогами; хто ними ходить, той не знає миру» (Іс. 59:8, І.Ог.).
↑58«О, якби ти вважав на Мої Заповіді, тоді твій мир був би, як ріка, а твоя справедливість, — як морські хвилі» (Іс. 48:18).
↑59«Адже я позаздрив зарозумілим, побачивши мир нечестивих» (Пс. 73:3*); «Їхні домівки — мир без страху…» (Йов 21:9*).
↑60Пс. 85:11.
↑61Зах. 8:12–19. Вірш 16 в І.Ог. дослівніше: «Говоріть правду один одному, правду та суд миру судіть у ваших брамах»; І.Хом.: «…говоріть правду одне одному, судіть по правді, щоб мир був у брамах ваших». Характерний для івриту вираз «суд миру» (mišpaṭšālōm [мішпат шалом]), подібний до «чоловік миру» = «друг, приятель», як у процитованих вище місцях (Пс. 41:10;  Єр. 20:10; 38:22; Авд. 7; див. вище, прим. 19), може означати: «суд, внаслідок якого настає мир» (в УБТ цей вираз розкрито як «справедливе судочинство, яке провадить до миру», в І.Хом. — як «судіть по правді, щоб мир був»). Інша інтерпретація: «суд миру» — це просто «справедливий суд».
↑62Сполучення «мир і правда-істина» (’ĕmet [емет]) вжито в 2 Цар. 20:19 = Іс. 39:8 (УБТ: «мир і безпека»); Єр. 33:6 (УБТ: «добробут і правда»); Ест. 9:30. «Мир» в даному словосполученні в цих фрагментах може означати просто «безпека»; за іншим припущенням, значення словосполучення: «постійний (стійкий, тривалий) мир». В Єр. 14:13 šālōm [шалом] і ’ĕmet [емет] сполучено як єдиний вислів (т. зв. у івритській граматиці status constructus) — «мир правди-істини», що тлумачать як «справжній мир» або, знов-таки, як «тривалий мир» чи «надійний мир».
↑63Мал. 2:6 (І.Хом.).
↑64Вар. 5:4 (І.Хом.).
↑65Пс. 72:1–7.
↑66Іс. 32:15–17.
↑67Іс. 60:17.
↑68Єр. 6:14 і 8:11; пор. 12:12; 14:13; 23:17; 28:9; 30:5; Єз. 13:10, 16; Міх. 3:5.
↑69Наум 2:1.
↑70Іс. 52:7.
↑71Єз. 34:25; 37:26–28 (див. вище, I.3.2).
↑72«Ось керую до нього Я мир, немов річку» (Іс. 66:12, І.Ог.). Див. також Іс. 48:18 (цит. вище, прим. 58).
↑73Агг. 2:6–9.
↑74Іс. 53:5. Вислів, перекладений в УБТ як: «Завдяки перенесеному Ним стражданню, нам подаровано мир», в оригіналі надто стислий й темний, дослівно: «покарання нашого миру на ньому» (так Септуагінта й Вульгата); І.Ог.: «кара на Ньому була за наш мир»; І.Хом.: «Кара, що нас спасає, була на ньому». Остання інтерпретація переважає в сучасній біблеїстиці: «покарання заради нашого миру (= зцілення, здоров’я, спасіння) було на ньому». Інша можливість — розуміти тут šālōm [шалом] як «відплату» (значення, похідне від одного зі значень дієслова šālēm [шалем], див. вище, I.1.1 і I.3.2) у негативному сенсі, і тоді вся фраза буде означати: «покарання, яке ми заслужили як відплату».
↑75Іс. 57:19.
↑76Зах. 9:9–10.
↑77Іс. 11:1–10; «Вовк та ягня пастимуться разом, а лев, як і віл, разом будуть їсти солому, а змій харчуватиметься землею. Ніхто на всій Моїй святій горі не чинитиме зла і не робитиме шкоди, — говорить Господь» (Іс. 65:25).
↑78Іс. 2:4; пор. Ос. 2:20.
↑79Іс. 11:5.
↑80Іс. 9:6.
↑81Іс. 9:1–6 і 11:1–10. Пор.: «Всіх твоїх дітей навчатиме Господь, і великий мир пануватиме серед твоїх нащадків» (Іс. 54:13–14).
↑82Іс. 9:5. Шалом — одне із імен Господа, див. Суд. 6:24 (цит. вище, 1.3.1).
↑83Міх. 5:4: «Він творитиме мир»; І.Ог.: «І Він буде миром»; І.Хом.: «Такий же буде мир». Дослівно: «І буде цей (або: це) мир». Септуагінта: «І буде вона (?) мир», Вульгата: «І буде він мир». У сучасній біблеїстиці переважає інтерпретація І.Ог., хоча існує думка, що тут šālōm [шалом] знов-таки має негативне значення «відплати» у сенсі «покарання, помсти», як це нібито випливає з контексту.
↑84Лк. 11:21.
↑85Лк. 2:29.
↑86Євр. 11:31.
↑87Дії 15:33; 16:36.
↑881 Кор. 16:11.
↑89Еф. 6:23; Як. 2:16; 1 Пет. 5:14; 3 Ів. 15. Про інші вітання миром див. нижче.
↑90Лк. 14:32; Дії 7:26; 12:20; 24:2.
↑912 Хр. 14:4; Йов 5:23–24; 15:21 (див. ці місця в Р.Турк.); Сир. 6:6; 28:9, 13; 41:1; 44:6.
↑921 Цар. 22:45; 1 Мак. 6:60.
↑93Мк. 9:50; Рим. 12:18; 2 Кор. 13:11; 1 Сол. 5:13. Див. про ці місця нижче. Вульгата передає це дієслово виразом pacem habeo = «мати мир».
↑94Євр. 12:11. Пор. вище, I.4, про зв’язок між миром і правдою-справедливістю.
↑95Як. 3:17. Вульгата передає eirēnikos [ейренікос] відповідним прикметником pacatus (від pax).
↑96Мт. 5:9 (іменник eirēnopoios [ейренопойос]; Вульгата: прикметник pacificus, від pax + facio = «робити, творити»); Кол. 1:20 (дієслово eirēnopoieō [ейренопойео]; Вульгата: дієслово pacifico). Див. про ці місця нижче. Немає гебр. слова (в івриті чи арамейській), відповідного грецькому eirēnopoios [ейренопойос] = «миротворець» (у біблійному івриті взагалі майже немає складених слів), але вираз «творити мир» сягає Старого Завіту, де суб’єктом «творення миру» є Бог (‘āśâšālōm [аса шалом] = «робити мир», Іс. 45:7; Єр. 33:9), і потім часто фігурує в рабинських закликах до людей «творити (встановлювати, вводити, влаштовувати) мир» між усіма людьми. (Втім, «робити мир», гр. poieō eirēnen [пойео ейренен], могло означати «укладати мирну угоду», 1 Мак. 6:49, 58; 11:51; 13:37, або «принести мир», 1 Мак. 14:11.) Але зовсім в іншому сенсі «примусу до миру» називає себе «непереможним миротворцем всесвіту» імператор Коммод (Діон Кассій, Римська історія LXXII.15.5).
↑97У значенні «мирити, примирювати» не в Новому Завіті, а в «Дідахе» і «Посланні Варнави», див. нижче, III.1 і III.2.
↑98Мт. 8:26, парал. Мк. 4:39 і Лк. 8:24. Це слово відсутнє в Септуагінті.
↑99Гесіод, Теогонія 901–903. Інші грецькі міфологи розповідали про неї інакше.
↑100Аполлоній Родоський, Аргонавтика II.714–719; Павсаній, Опис Еллади V.4.19.
↑101Платон, Апологія Сократа 30d.
↑102Платон, Закони I.628c.
↑103Епіктет, Діатриби III.13.12–13. Тут два рази вжито eirēnē [ейрене], хоча частіше в цьому сенсі внутрішнього миру стоїки, особливо Марк Аврелій, застосовували galēnē [ґалене], тоді як eirēnē [ейрене] вживалося переважно для позначення соціального миру. Мабуть, Епіктет скористався тут саме цим словом, бо починає цей уривок зі згадування «миру» кесаря (Діатриби III.13.9–12).
↑104Епіктет, Діатриби IV.5.24; також eirēnē [ейрене]. Пор. з настановами апостолів нижче, II.6.4.
↑105Сенека, Моральні листи до Луцилія LXVI.5.
↑106Грекомовні Сивілліни книги II.29. Див. також III.367–380; 750–755; 780–784; V.384–385.
↑107Грекомовні Заповіти 12 патріархів, Заповіт Левія 18:4; пор. Заповіт Юди 22:2; 24:1.
↑108Заповіт Дана 5:11.
↑109Ефіопський Єнох, або Перша Книга Єноха 11:2.
↑110Перша Книга Єноха 12:5–6; 13:1; 16:4; 98:11; 99:13; 101:3.
↑111Перша Книга Єноха 71:15. Див. також 1:6–8; 5:7–10; 10:17; 71:17; 105:2.
↑112Сирійський Апокаліпсис Варуха, або Друга книга Варуха 73.
↑113Ефіопськомовна Книга Ювілеїв, або Мале Буття 1:15.
↑114Книга Ювілеїв 23:29–30.
↑115Грекомовний Заповіт Авраама А 20:14 (12).
↑116Заповіт Дана 6:2–5; Заповіт Асира 6:6; Заповіт Веніяміна 6:1.
↑117Заповіт Дана 5:2.
↑118Заповіт Гада 6:3.
↑119Слов’янський Єнох, або Друга Книга Єноха, 52:11–13.
↑120De posteritate Caini 185.
↑121Legum allegoriarum I.45; пор. De ebrietate 100; Quis rerum divinarum heres sit 284–290; De fuga et inventione 172–174; De mutatione nominum 150; De Abrahamo 261. «Чеснота» — aretē [арете].
↑122De somniis II.229. «Спокій» — galēnē [ґалене]; «глибокий мир» — batheia eirēnē [батейа ейрене]. Про внутрішній спокій душі в результаті звільнення від пристрастей з використанням galēnē [ґалене], часто як образу тиші на морі, див. De sacrificiis Abelis et Caini 16, 90; De posteritate Caini 22; De gigantibus 51; De somniis II.166.
↑123De cherubim 86.
↑124De specialibus legibus II.192.
↑125De decalogo 178. «Мирохранитель» — eirēnofylax [ейренофюлакс]); «Володар миру» — prytanis eirēnēs [прютаніс ейренес].
↑126Legum allegoriarum III.80–81. Фігура Логоса як посередника між Богом і світом є ключовим концептом філософської теології Філона, що справила вплив на ранньохристиянську думку. «Провідник миру» — hēgemōn eirēnēs [геґемон ейренес].
↑127De ebrietate 76.
↑128Так Філон тлумачить назву «Єрусалим».
↑129De somniis II.253–254.
↑130Піркей Авот 1:12; алюзія на Пс. 34:15, цит. вище, I.2.4. Аарон в юдейській традиції вважався великим миротворцем. Пор.: «Аарон же творив мир між людьми, як сказано: “у мирі й правоті ходив передо Мною” (Мал. 2:6) тощо» (Тосефта, Сангедрін 1:2).
↑131Піркей Авот 1:18, алюзія на Зах. 8:16, цит. вище, I.4.
↑132Єрусалимський Талмуд, Тааніт 4:2.
↑133Мідраш Сіфрей Бемідбар 42.
↑134Мідраш Берешит Раба 48; Вавилонський Талмуд, Євамот 65b та ін.
↑135Див. Суд. 6:24, цит. вище, I.3.1; мідраш Ваїкра Рабба 9:9; мідраш Сіфрей Бемідбар 42; Вавилонський Талмуд, Шаббат 10b.
↑136За взірцем Пс. 29:11.
↑137Пор. Прит. 15:1.
↑138Вавилонський Талмуд, Берахот 17а.
↑139Втор. 27:5–6; пор. Вих. 20:25.
↑140Прикметник «суцільний» (šālēm [шалем]), використаний у Втор. 27:5–6, одного кореня з «мир» (šālōm [шалом]).
↑141Мідраш Мехільта де-раббі Їшмаель, Баходеш, 11.
↑1421QS 4:7; 1QM 1:9; 17:1, 7; 1QH 9:11; CD-A 6:21–7:1.
↑1431QM 13:13.
↑1441QS 2:4.
↑1451QH 11:26–27 (= 1QHa 19:26–27); також див. 13:17–18 (= 1QHa 5:23–24); 15:16 (= 1QHa 7:19); 1Q51 1:4.
↑1461QM 3:5, 11.
↑147Див. вище, I.2.2.
↑148Веліал — диявол, сатана.
↑149Пор. Втор.7:1.
↑150Одна із самоназв членів Кумранської спільноти.
↑1511QM 11:7–9.
↑1521QM 1:8–9.
↑1534Q215a 1:5–7.
↑1541QM 12:3. Див. вище, I.3.2.
↑1551 QH 2:15. Пор. Пс. 37:37, Авд. 7 і див. вище I.2.2.
↑156Лк. 1:79. Пор. Іс. 59:8–10.
↑157Лк. 2:14. І.Ог.: «…на землі мир, у людях добра воля!»; І.Хом.: «…на землі мир людям його вподобання». Дослівно в оригіналі ця фраза має два манускриптні варіанти. У найавторитетніших рукописах: «…на землі мир у людях благовоління (en anthrōpois eudokias [ен антропойс евдокіас], родовий відмінок іменника eudokia [евдокіа] = «благовоління»). У пізнішіх рукописах і візантійській традиції: «…на землі мир, у людях — благовоління (en anthrōpois eudokia [ен антропойс евдокіа], називний відмінок іменника eudokia [евдокіа] = «благовоління»). Вульгата: «…на землі мир у людях доброї волі (in hominibus bonae voluntatis)». Сучасні біблеїсти схиляються до сенсу, який відтворив І.Хом.: «…на землі мир для людей, яким він (= Бог) благоволить».
↑158Лк. 19:38. Уявлення про «мир на небі» є унікальним, важко запропонувати хоча б одну паралель (алюзія на Йов 25:2 про «мир на висотах» [див. вище, II.4.1] малоймовірна). Серед припущень: могло бути уявлення про дар миру, що зберігається на небесах для Божого народу, за аналогією з надією, яка зберігається на небесах (Кол. 1:5); з народженням Ісуса мир прийшов на землю, але через ворожість очільників народу до Ісуса мир забрано від них на небеса; «мир» тут означає «спасіння»: як при народженні Ісуса ангели проголосили мир на землі з причини його пришестя на землю, так само учні проголосили мир на небі з причини початку Ісусових страстей, які приведуть до його небесної слави; «небо» вжито замість «Бог» (звичайний ужиток в юдейській традиції через заборону вимовляти Боже ім’я), і цей вигук уславлює примирення Бога з людьми через Ісуса або, якщо розуміти «мир» як «спасіння», це прославлення Бога як Автора спасіння (пор. Об. 7:10; 12:10;  19:1).
↑159Мт. 21:5, Зах. 9:10 і див. вище, I.5.2.
↑160Обидва ці згадування «миру» є лише в Луки. Взагалі з чотирьох євангелістів Лука найчастіше вживає «мир»: у 13 віршах у Євангелії (і в 7 віршах у Діях), тоді як Матвій — у 2-х віршах, Марко — в 1-му, Іван — в 5ти.
↑161Мк. 5:34, парал. Лк. 8:48; Лк. 7:50.
↑162Лк. 10:5–6, парал. Мт. 10:12–13.
↑163Вислів «син миру» може означати «мирну людину», але тут радше — «людину, яка гідна миру» чи «…призначена для миру» (пор. «сини Царства», Мт. 8:12; «сини лукавого», 13:38; «сини весільного чертога», тобто «весільні гості», 9:15 і Лк. 5:34; «сини цього світу» й «сини світла», Лк. 16:8 і 20:34, 36; «сини дня», 1 Сол. 5:5). Що слово може «спочити» на комусь і повернутись, є стародавнім біблійним і близькосхідним уявленням про силу сказаного слова, особливо Божого (пор. Іс. 45:23, гебр. текст; 55:10–11). Щодо зв’язку між «миром» і месіянським Царством, яке було темою проповіді Ісуса й апостолів, пор. таргум (арамейський парафраз) на Іс. 52:7 про «благовісника, що проголошує мир, — котрий звіщає Добру Новину, і котрий проголошує спасіння», де замість закінчення гебр. тексту: «…сповіщаючи Сіонові: Твій Бог царює!» стоїть: «…який говорить до зібрання Сіону: Відкрилося царство твого Бога!».
↑164Мт. 5:5, 7, 9.
↑165Мт. 5:23–26: «…піди спершу помирися (дієслово diallassomai [діаллассомай]) зі своїм братом…»; парал. Лк. 12:57–59: «…доклади в дорозі зусиль звільнитися від нього…». Тут ужито однокореневе дієслово apallassomai [апаллассомай], яке зазвичай означає «звільнятися», хоча деякі тлумачать його тут теж як «примирятися».
↑166Мт. 5:38–42, парал. Лк. 6:29–30.
↑167Мт. 6:14–15, парал. Мк. 11:25–26.
↑168Мт. 7:1–5, парал. Лк. 6:37–42.
↑169Мт. 5:43–48; парал. Лк. 6:27–36. Заповідь любити ворогів є центральною в Нагірній проповіді (це випливає і з її місця у структурі, створеній євангелістом Матвієм, і з історії її сприйняття спочатку в Церкві, а з поширенням церковної проповіді й у всьому світі аж по сьогодення) і не має прецедентів у дохристиянській культурі: хоча дещо схожі вислови та відповідні вчинки і можна знайти в Біблії, юдаїзмі, стоїцизмі, індуїзмі, буддизмі й даосизмі, але ніде не зустрінемо стосовно будь-яких ворогів (як випливає з ужитого гр. слова, це поняття не обмежене тут якимось класом ворогів) ключового дієслова «любити». Див. статтю «Ворог» у Словнику біблійного богослов’я.
↑1701 Хр. 22:9–10.
↑171, ↑196Див. нижче, II.6.5–9.
↑172Мк. 9:40–50, дієслово eirēneuo [ейренево]; у парал. місцях до цього уривку про сіль (Мт. 5:13 і Лк. 14:34–35) відсутня настанова про мир.
↑173Мк. 9:33–34.
↑174Див. нижче, II.7.1 і III.3.
↑175Мт. 10:34.
↑176Лк. 12:51–53. Пор. ще у нього 2:34–35.
↑177Мт. 26:51–52, парал. Лк. 22:49–51.
↑178Лк. 19:42; пор. Лк. 13:34–35, парал. Мт. 23:37–39.
↑179«Народна» етимологія назви «Єрусалим» (див нижче, II.6.9).
↑180Див. Іс. 9:5 (вище, I.5.2) і пор. також Єр. 6:1–15.
↑181Ів. 14:27.
↑182Ів. 16:33.
↑183У цьому значенні може вживатися відповідне гр. дієслово afiēmi [афіемі] = «відпускати, залишати» в 14:27.
↑184Ів. 14:17; 22–24; 30–31; 16:8, 20.
↑185Ів. 15:18–27; 17:14–16, 18, 25. «Світ» (гр. kosmos [космос]) — одне з найоригінальніших теологічних понять Іванової писемності (Євангелії та послань). Майже кожне його вживання в ній відкриває новий сенс цього багатовимірного концепту і потребує окремого розгляду. Цікаво, що в російській мові (і лише в ній із європейських мов — і давніх, і нових) обидва поняття — «мир» і «світ» — передаються одним словом «мир», тож у рос. перекладі в обох цих віршах (14:27 і 16:33) виходить дивна й знаменна гра слів, не передбачена оригіналом! Див. статтю «Світ / Всесвіт» у Словнику біблійного богослов’я.
↑186Пор. також Ів. 20:19–23.
↑187Ів. 15:11; 17:13; пор. 3:29; 16:20–22. Зв’язок есхатологічних «миру» й «радості» укорінено в біблійних і юдейсько-елліністичних уявленнях: Іс. 55:12; Книга Ювілеїв 23:29; Перша Книга Єноха 5:7, 9; Філон, Legum allegoriarum I.45; III.81; De cherubim 86.
↑188У синоптичних (тобто перших трьох) Євангеліях Ісус укладає Новий Завіт причастям свого тіла й крові, але в Івана опис Євхаристії відсутній і замість неї Ісус промовляє цю прощальну бесіду, яка, таким чином, відповідає укладанню Нового Завіту в синоптиків. Прощальна бесіда-заповіт головного героя з його оточенням — як правило, рідними — перед смертю є характерною для Біблії та юдейсько-елліністичних творів: Бут. 47:29–49:33; вся Книга Второзаконня; І.Нав. 22–24; 1 Хр. 28–29; Тов. 14:3–11; Заповіти 12 патріархів; Перша книга Єноха 91–92; Друга книга Варуха 77; Книга Ювілеїв 10, 20–22, 35–36. Див. статтю «Союз (Завіт)» у Словнику біблійного богослов’я.
↑189Див. Єз. 37:26–28 і вище, I.3.2.
↑190Ів. 20:19, 21, 26.
↑191Дії 9:31; пор. 2:43–47.
↑192Мк. 9:50 (див. вище, II.5.4).
↑193Дії 15:33.
↑194Дії 10:36.
↑195Пор. Іс. 57:19 і Зах. 9:9–10, цит. вище, I.5.2.
↑197У сучасній науці авторство Павла визнається не за всіма з 14 послань, включених до Нового Завіту під його іменем. Зокрема, ставиться під сумнів його авторство Колосянам і 2го Солунянам, а Ефесянам, 1ше і 2ге Тимофію і Титу більшість дослідників вважає написаними не Павлом; це т. зв. Девтеро-Павлові послання. Втім, є і такі вчені, які доводять, що Павло був таки автором усіх приписаних йому послань, крім Послання до Євреїв, яке дослідники одностайно вважають непавловим. Тут для простоти ми додержуємося цього останнього погляду.
↑1981 Сол. 5:3.
↑199Мт. 10:34, див. вище, II.5.5.
↑200Єр. 6:14; 8:11; Єз. 13:10; Міх. 3:5 та ін., див. вище, I.5.2.
↑201Рим. 15:33; Флп. 4:9; 1 Сол. 5:23.
↑202, ↑2242 Сол. 3:16.
↑2032 Кор. 13:11.
↑2041 Кор. 14:33.
↑205Рим. 16:20.
↑2062 Кор. 11:14–15; Еф. 4:26–27.
↑207Бут. 3:15.
↑2082 Пет. 3:14.
↑209Флп. 4:7.
↑210Павло натякає на них у цьому листі до филип’ян: 2:3–4; 3:18–19; 4:6.
↑211«…нехай панує в серцях ваших мир Христовий» (Кол. 3:15, І.Хом.).
↑212Рим. 14:19. Тут ужито дієслово diōkō [діоко] = «переслідувати, гнатися; прагнути, домагатися»: «прагніть (домагайтеся) миру» чи навіть «женіться за миром». Це дієслово в такому контексті запозичене з перекладу Септуагінтою Пс. 34:15 (цит. вище, I.2.4), вірша, процитованого у 1 Пет. 3:11.
↑2132 Кор. 13:11; 1 Сол. 5:13; Рим. 12:18; тут усюди дієслово eirēneuō [ейренево], як у Мк. 9:50 (див. вище, II.5.4).
↑2141 Кор. 7:11 (дієслово katallassō [каталлассо] = «мирити, примирювати»), 15.
↑215Тут, за слушними доводами сучасних екзегетів, радше «єдність Духа»: ймовірно, йдеться про Святий Дух (пор. наступні вірші 4–6 та 1:13–14; 4:30).
↑216Еф. 4:3 (І.Хом.). Тут те саме слово, що в Кол. 3:14 вжито щодо любові: вона — зв’язок (syndesmos [сюндесмос]) досконалості.
↑217Рим. 2:10.
↑218Рим. 15:13.
↑219Гал. 6:16.
↑2202 Тим. 2:22.
↑221Гал. 5:22.
↑222Рим. 14:17.
↑223Еф. 4:26.
↑225Точніше ця фраза звучить: «Бог був у Христі, примирюючи із собою світ»: якщо «наше» (християн, тих, хто стали вірними) примирення з Богом через Христа вже відбулось, то примирення всього світу триває, тому й продовжується «служіння примирення».
↑2262 Кор. 5:14–21. Примирення виражено тут дієсловом katallassō [каталлассо] = «мирити, примирювати» й іменником katallagē [каталлаге] = «примирення».
↑227Пор. іще Рим. 5:10, про яке див. нижче.
↑228Пор. Мт. 27:46, парал. Мк. 15:34; Гал. 3:13; 1 Пет. 2:24; Іс. 53:4–6. Деякі екзегети вважають, що «гріх» тут треба розуміти як «жертва за гріх», що має підстави у біблійному вживанні.
↑229Рим. 5:1–11. Примирення виражено дієсловом apokatallassō [апокаталлассо] = «мирити, примирювати» й іменником katallagē [каталлаге] = «примирення». Дієслово у вірші 10 вжито у пасивному стані: «…будучи ворогами, ми були примирені з Богом смертю Його Сина…», причому суб’єкт дії цього дієслова не висловлено, але мається на увазі Бог, тобто: Бог примирив нас із собою. Те саме треба зауважити і про «спасемося» (sōthesometha [сотесомета], дієслово sōdzō [содзо] = «зберігати, рятувати, спасати»): «ми будемо врятовані Богом» (саме так, у пасивному стані з імпліцитним суб’єктом «Бог», найчастіше вживає Павло дієслово sōdzō [содзо] у своїх теологічних контекстах).
↑230Рим. 8:6. Щодо паралелізму життя і миру пор. Прит. 3:2 і Мал. 2:5 (див. вище, I.2.3).
↑231Кол. 1:19–23. Примирення виражено дієсловами katallassō [каталлассо] «мирити, примирювати» й eirēnopoieō [ейренопойео] = «примирювати, мирити, встановлювати мир». Вираз «непримиренні розумом» в І.Ог. передано точніше: «вороги думкою».
↑232Раніше вважалось, що «повнота» (plērōma [плерома]) тут є гностичним поняттям: мовляв, колосяни були під впливом гностиків, тому Павло скористався цим словом, аби відрадити адресатів від гностичних уявлень і переспрямувати до Христа. Зараз вчені схиляються до того, що це поняття має в Павла біблійно-елліністичне коріння і тлумачать його тут як повноту Божого самоодкровення в Ісусі Христі (пор. Кол. 2:9). Див. статтю «Повність / Повнота» у Словнику біблійного богослов’я.
↑233Мабуть, ці ангельські сили згадано у Кол. 1:16; 2:15. Див. також Бут. 6:1–6 (саме це місце породило згадані уявлення про бунт «синів Божих» і викликало безліч алюзій в юдейсько-елліністичній літературі); 2 Пет. 2.4; Юд. 6.
↑234Еф. 2:14–17. Для примирення тут використано дієслово apokatallassō [апокаталлассо] = «мирити, примирювати». Павло цитує Іс. 57:19, і пор. також Іс. 9:5–6 і Мих. 5:5 (див. вище, I.5.2).
↑235«…взувши ноги в готовість Євангелії миру» (Еф. 6:15, І.Ог.). Пор. Дії 10:36, див. вище, II.5.9.
↑236Євр. 13:20; Єз. 37:26 (цит. вище, I.3.2).
↑237Євр. 12:14 (І.Хом.). «З усіма» може стосуватися дієслова («дбайте разом з усіма») або «миру» («дбайте, щоб перебувати у мирі з усіма»). Тут ужито дієслово diōkō [діоко] = «переслідувати, гнатися; прагнути, домагатися», як у Рим. 14:19 (див. вище, II.6.4) і Пс. 34:15 (цит. вище, I.2.4).
↑238Євр. 7:1–3. Гебр. назву міста Єрусалим (yǝrūšālā[y]im [єрушалаїм], пізніше yǝrūšālēm [єрушалем]), яку вже в давнині ототожнено з містом šālēm [шалем] (Бут. 14:18; Пс. 76:3; Genesis Apocryphon з першої кумранської печери, 1QapGen 22:13), Філон Александрійський тлумачив як «бачення миру» (horasis eirēnēs [горасіс ейренес], De somniis II.38), а «царя Шалема» з Бут. 14:18, як і автор Послання до Євреїв, — як «царя миру» (basileus eirēnēs [басілевс ейренес], Legum allegoriarum 3:79). У сучасній науці значення назви доізраїльского міста yǝrūšālā[y]im [єрушалаїм]: «селище, засноване Шалемом» або «Шалем учить». Шалем (чи Шалімму, Шалим, Шулману‎) — західносемітський бог вечірньої зорі та благополуччя.
↑239Рим. 1:7; 1 Кор. 1:3; 2 Кор. 1:2; Гал. 1:3; Еф. 1:2; Флп. 1:2; Кол. 1:2; 1 Сол. 1:1; 2 Сол. 1:2; Тит 1:4; Флм. 3; 1 Пет. 1:2; 2 Пет. 1:2; Об. 1:4.
↑2401 Тим. 1:2; 2 Тим. 1:2; 2 Ів. 3; Юд. 2.
↑241Як. 1:19–20, 26.
↑242Як. 3:1–18.
↑243Як. 4:1–6.
↑244Як. 4:11–12.
↑2451:27–2:26.
↑246Як. 3:17–18; пор. Євр. 12:11.
↑2471 Пет. 2:11–3:14; 4:7–11.
↑2481 Пет. 3:4. Тут маємо сполучення наймирніших властивостей prays [праюс] = «лагідний» і hēsykhios [гесюхіос] = «тихий, спокійний, мовчазний».
↑2491 Пет. 3:10–11; Пс. 34:15 (див. вище, I.2.4). Згадані вище місця Рим. 14:19, Євр. 12:14 і, можливо, 2 Тим. 2:22 також є алюзією на цей псаломський вірш. Про згадування миру в Другому Посланні Петра (2 Пет. 3:14) див. вище, II.6.2.
↑2501 Ів. 2:28; 3:21; 4:17; 5:14: parrēsia [парресія], дослівно: «вільна, відверта мова».
↑2511 Ів. 3:19; пор. Ів. 14:27.
↑2521 Ів. 4:18; пор. Ів. 16:33.
↑253Об. 6:4.
↑254Див. статтю: Е. А. Кухерлкорн, М. Д. Матеос та Т. Крафт, «Книга Одкровення Иоана» у Міжнародному біблійному коментарі (див. Літературу в кінці).
↑255Дідахе 3:7–8; пор. 1 Пет. 3:4: сполучення prays [праюс] = «лагідний» і hēsykhios [гесюхіос] = «тихий, спокійний, мовчазний»; див. вище, II.7.2.
↑256Дідахе 4:3, дієслово eirēneuō [ейренево]. Усі цитати з ранньохристиянської писемності подаються за вид.: Ранні Отці Церкви. Антологія. За редакцією Марії Горячої. Львів: Видавництво Українського католицького університету, 2015. Для «Пастиря Герми», крім стандартного посилання, вказані сторінки цього видання.
↑257Дідахе 15:3. Таких слів немає у відомих нам Євангеліях, але пор. Мт. 5:22; 18:15–17; Еф. 4:26.
↑258Дідахе 14:2, дієслово diallassomai [діаллассомай]; пор. Мт. 5:23.
↑259Послання Варнави 1:1. Можливий переклад, залежно від пунктуації, якої не було в давніх рукописах: «Радійте, сини і дочки, в імені Господа, що полюбив вас у мирі».
↑260Послання Варнави 21:9.
↑261Послання Варнави 19:4.
↑262Послання Варнави 19:12, дієслово eirēneuō [ейренево].
↑263Перше послання до Коринтян 20:1–12. Цікаво, що в цьому «природничому» розділі особливо часто вжиті іменники eirēnē [ейрене] =«мир» і homonoia [гомонойа] = «злагода». В іншому місці Климент відзначає, що тварини ввійшли до Ноїва ковчега «у згоді» (homonoia [гомонойа], 9:4).
↑264Перше послання до Коринтян 2:2. Див. вислів «глибокий мир» у 4 Мак. 3:20; Діонісій Галікарнаський, Римські стародавності VI.1.1; Філон, De ebrietate 97; De somniis II.147; 229; Legatio ad Gaium 90; Геродіан, IV.14.6.
↑265Перше послання до Коринтян 19:1.
↑266Перше послання до Коринтян 15:1, дієслово eirēneuō [ейренево].
↑267Перше послання до Коринтян 30:3. «Однодумність» тут — homonoia [гомонойа].
↑268Перше послання до Коринтян 60:3–61:2.
↑269Перше послання до Коринтян 54:1–3, 4, дієслово eirēneuō [ейренево].
↑270Перше послання до Коринтян 49:5. Також: «Блаженні ми, возлюблені, якщо заповіді Божі сповняємо у злагоді любові» (50:5). «Згода», «злагода» тут — homonoia [гомонойа].
↑271Особливо часте «мир і злагода» (eirēnē kai homonoia [ейрене кай гомонойа]): Перше послання до Коринтян 20:11, 60:4, 61:1, 63:2; 65:1.
↑272Друге послання св. Климента Римського до Коринтян 10:2. Дослівніше: «…мир буде переслідувати нас». Тут ужито дієслово diōkō [діоко] = «переслідувати, гнатися; прагнути, домагатися», яке використано у Пс. 34:15 (процитовано в 1 Пет. 3:11), Рим. 14:19 і Євр. 12:14 (див. вище, I.2.4, II.6.4 і II.6.9), але цікаво, що в цій сентенції «мир» є не об’єктом, а суб’єктом дії.
↑273Ігнатій частіше вживає homonoia [гомонойа] = «однодумність, згода, злагода», ніж eirēnē [ейрене] = «мир». Він навіть каже: «однодумність Божа» (Послання до Магнезійців 6:1).
↑274Ігнатій, Послання до Ефесян 6:1.
↑275Послання до Ефесян 4:1–2. Тут два рази вжито homonoia [гомонойа] = «однодумність». Пор. його ж Послання до Магнезійців 6:1–2; Послання до Траллійців 12:2.
↑276Послання до Ефесян 13:1–2; тут теж «однодумність» — homonoia [гомонойа]; пор. схожий погляд апостола Павла на розбрат як діло Сатани, див. вище, II.6.2.
↑277Послання до Філадельфійців 10:1; Послання до Смирнян 11:2; Послання до Полікарпа 7:1. Тут усюди дієслово eirēneuō [ейренево].
↑278Заповіді XI.8 [с. 255]; знову пара prays [праюс] = «лагідний» і hēsykhios [гесюхіос] = «тихий, спокійний, мовчазний», яку див. також у Заповіді V.2.3 [с. 247]; V.2.6 [с. 247]; VI.2.3 [с. 248].
↑279Видіння III.6.3 [с. 233], «не мають миру» — дієслово eirēneuō [ейренево].
↑280Видіння III.9.2 [с. 235], дієслово eirēneuō [ейренево]; пор. Дідахе 15:3 і Мк. 9:50, 1 Сол. 5:13.
↑281Видіння III.9.10 [с. 236].
↑282Видіння III.12.3 [с. 237].
↑283Заповіді VIII.9 [с. 251]; Притчі IX.15.2 [с. 292].
↑284Заповіді II.3 [с. 242]; Притчі VIII.7.2 [с. 279]; дієслово eirēneuō [ейренево].

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Про проєкт

Нова бібліотека Софії-Мудрості — це спільний проєкт Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості, Державної служби з етнополітики та свободи совісті,
Національного заповідника «Софія Київська» та НВО «Дух і літера»

Про проєкт

Виміри проекту

Формати

Каталог

Copyright © 2023 Нова бібліотека Софії-Мудрості