Нещодавно в рамках проєкту “Антитеза” від Souspilnist Foundation відбулася розмова Івана Ципердюка з видатним українським освітянином і філософом Мирославом Мариновичем.
Бесіда торкалася питань метафізичного протистояння добра і зла у російсько-українській війні. Мирослав Франкович відзначив рятівну роль, яку грає громадянське суспільство в Україні, а також кардинальну відмінність шляхів обох країн.
Пропонуємо нашим читачам три уривки з цього інтерв’ю.
Повний текст інтерв’ю прочитати, а також подивитися і послухати відео розмови можна тут.
***
Я прошу Бога, щоби ми і далі залишалися «воїнами світла, воїнами добра». Якщо це буде – над нами буде благословення Боже, і Давид буде перемагати Голіафа. Але якщо Давидові сподобаються розміри отих “одьожок” російських – все, ми програємо.
Сьогодні ми маємо ту синергію, яка під час війни є дуже важливою. І тому сила громадянського суспільства є рятівною для України: вона робить нас не подібними на Росію, вона дає нам можливість уникнути тих пасток, які має Росія, – але це не означає, що ми не маємо своїх. Наші пастки є, й одна з найбільших пасток була окреслена митрополитом Андреєм Шептицьким. Я дуже люблю цей його вираз – він говорив про моральну гемофілію. Тобто так, як у людини, хворої на гемофілію медичну, від найменшого порізу кров витікає, не може спинитися, – так за Шептицьким у нас, українців, від найменшої суперечки не може зупинитися наша сварка, наша ненависть, ворожнеча, вона тече-тече.
Я пригадую, на одному семінарі колишній атовець сказав мені таку фразу: “Я не міг обійтися без ненависті, коли був на фронті – ненависть була присутня, я це визнаю. Але коли я вийшов звідти, повернувся в нормальне суспільство – я усвідомив, що ненависть небезпечна, і я стараюся її позбутися.” Я готовий був його обняти за ці слова, це – дуже реалістично і гідно сказано. З одного боку, не треба собі уявляти абсолютно нереалістичні, ідеальні ситуації, що людина буде вільна від ненависті – ненависть проникає в нас, але ми зобов’язані її (цю душу) час від часу очищати.