Що відбувається з нами за доби ґлобалізації? Як розвиток сучасних комунікаційних технологій змінює людей і суспільства? Чому інтенсифікацію міжлюдських зв’язків, економічних та культурних взаємин супроводжує не інтернаціональне братерство, а міжнаціональні конфлікти? Як комунікативна рівність та доступність кожному засобів масової комунікації породжують революції? Чому пошуки істини перетворюються на владу постправди? Розгляд цих питань представлений у монографії «Комунікація і культура в ґлобальному світі».
Автори книги — українські філософи Бистрицький Євген, Пролеєв Сергій, Зимовець Роман — піддають детальному аналізу актуальні події і явища як національного, так і всезагального значення. Їхні міркування про феномен постправди, поширення фейків і маніпуляцій у медіях, складову європейської ідентичності тощо ми включили в представлену добірку цитат.
Культура не може заявляти власні права. Національною, як і будь-якою іншою культурою, слід опікуватися тією мірою, якою вона є системою координат, простором для індивідуальної автономної дії, а не тому, що в ній криється певний «вищий зміст», гідний підтримки сам по собі. Примат індивідуальної свободи в приватній і справедливості в політичній царині залишається непохитним.
с. 148.
На авансцену вийшов новий володар думок — цікаве. Воно потіснило і майже позбавило прав віковічні інстанції сенсу — істину, прекрасне, добро, справедливість, навіть корисне… Його позірна всезагальність є всезагальністю симптому — симптому поглинання особи інформаційним середовищем. Замість мислення і пошуку істини відбувається гра видовища… Нове варварство справляє своє свято серед найбільш розвинутого інформаційного середовища в історії людства і за умов дії безпрецедентно потужних інформаційних технологій.
с. 328-329.
Симптомом і способом леґітимації панування фейків є режим так званої постправди. Він засвідчує переродження медіа комунікації в ґлобальному світі та їх відчуження від людини за позірного прямого доступу всіх до відкритого простору ґлобальної комунікації.
с. 329.
Сучасний розум втрапив у злидні, він дедалі очевидніше втрачає (чи втратив?) свою провідну культурну роль. Розум стає злиденним, відколи перестає творити дійсність, втрачає своє конститутивне значення і починає обслуговувати чинний порядок речей, повністю поглинаючись цією функцією. Фактично він втрачає дієздатність і своє автентичне інтелектуальне покликання.
с. 330.
Маємо розуміти: якщо автономія розуму як загальний принцип життєдіяльності суспільства та організації політичної культури не відбудеться у нашій країні, то й сама країна не матиме майбутнього. Такої сумної долі Україна вочевидь не заслуговує. У зв’язку з цим на особливу увагу заслуговують цікаві тенденції щодо зростання присутності інтелектуалів у публічному просторі, що великою мірою збігається з формуванням самого цього простору в Україні.
с. 353.
Максима загальнолюдського передбачає існування в режимі постійного самоперетворення та самовизначення. Людяності не можна досягнути як остаточного, завершеного стану. В ній можна лише здійснюватися в конкретиці даного існування. Тому європейськість передбачає невпинний процес трансформацій, постійний розвиток… Одним з головних наслідків цього є неусувне культурне розмаїття Європи. Її єдність — це єдність багатоманіття. Європейська ідентичність — не набір рис, а продуктивний режим співіснування відмінностей, визнаних значущими.
с. 362.