Навчитися прощати: десять кроків до примирення

Як навчитися прощати; коли жест примирення стає можливим; чому правосуддя пов’язане з милосердям та яким чином прощення впливає на наше життя – відповіді на ці та інші питання ви знайдете в запропонованій добірці цитат.

Добіркою з читачами бібліотеки NewLib поділився Богдан Огульчанський.

Якщо нам і слід прощати інших, то здійснювати це можливо лише через наслідування Бога та силу благодаті, яку Він же й дарує нам. Ми не можемо пробачати по-справжньому, якщо ми не досягли Бога й самі «в якомусь сенсі не стали Богом», висловлюючись мовою Григорія (Ниського). Той, хто прощає, має «обожитися», або «обожествитися», тобто з нашого боку пробачення неможливе без теозису.

Джерело: «Правда. Пам’ять. Примирення». Калліст Вер, с. 9-10

Всемогутність Бога, Його влада виявляється передовсім у прощенні. У світлі цієї святості Божої можна жити і бути знаряддям добрих справ.

Там само, Енцо Б’янкі, с. 55

Господь воскрешає грішника та преображає гріх у корені та зсередини. Грішник та його переступ виявляються тим самим місцем, звідки ллється світло спасіння, як і Фаворське світло сяяло зсередини самої особистості Господа… Душевна пам’ять більше не відкидається й не ховається; навпаки, вона дає основу для духовної пам’яті, яка преображає її у власне Пам’ятування. Тоді настає прославлення та дія благодаті — найпрекрасніші знаки нового життя, якого Бог надає примиреному грішнику.

Там само, Дідьє Берте, с. 101-103

Бачення конкретної «саме цієї» людини — це підстава для відмови бачити себе не в перспективі вічно нескінченної битви добра і зла… Тоді можливий жест примирення в тому світі, який занурюється в насильство. Вбачаючи в інших не представників великих сил, а живих людей, і усвідомлюючи себе не елементом великої машини, а самостійною істотою, що бере на себе відповідальність за свої дії, людина може здійснити акт протистояння війні.

Там само, Оксана Довгополова, с. 358-361

Правосуддя і правда суть примирення або милосердя; отже, якщо ми не здатні до примирення, то не здатні й бути правдивими, ми живемо без правди; а без правди ми гинемо…

Там само, Адріано дель Аста, с. 284-285

Дуже важливо розуміти, що «церква гонителів» — це структура, це система. «Церква гнаних» — це громада, це спільнота. Тому що гоніння проводилися за сприяння саме структури, яка, намагаючись зберегти себе, приносила в жертву занадто сміливих і необережних. А справжнє життя у Христі відбувалося на рівні громади, де звершується Євхаристія, або на рівні спілкування віруючих людей, «де двоє чи троє зібрані» в ім’я Христове.
… Церква гнаних — це церква мучеників, які є насінням християнства.
Але мученики — це не ті, хто загинув у боях за віру. То герої. Мученики — це ті, хто відмовився від сили як засобу переконання та захисту власних переконань, але не відмовився від переконань.

Там само, Георгій Коваленко, с. 251 – 252

Пам’ять Бога є тим, що веде історію світу вперед, до чогось щоразу більш досконалого. Веде історію не лише людей, а всього, що існує. Пам’ять Бога єднає минуле, теперішнє й майбутнє. Згадуючи, Він веде уперед. Веде до досконалості, не відкидаючи те, що було недосконалим.

Там само, Петро Октаба, с. 180 – 181.

Примирення має позитивну динаміку, здатну зцілювати пам’ять і покладати новий початок. Пробачення є абсолютним та безкорисливим, його практична мудрість полягає в тому, що глибині провини протистоїть непропорційна, абсолютна відповідь, яка є даром… Даруючи здатність панувати над часом, змінювати зміст історичного часу, пробачення разом із тим означає не стільки вдосконалення роботи пам’яті або відточування певної техніки, скільки оновлення погляду, розкриття інших якостей погляду.

Там само, Олексій Сігов, с. 367

З цієї свободи від страху, з цього відкриття душі подиху Святого Духа виливається скарб взаємного прощення — таїнство дедалі знов і знов поновлюваного Господом прощення. Надане нам Господом повноваження на прощення — не судова влада над іншими, а повсякденна можливість дістати прощення за свої гріхи. Наші борги прощаються так, як і ми прощаємо іншим. Якщо ми не відв’язуємо свого брата від тягаря його гріха, то й ми залишаємося пов’язаними з гріхом усередині нас. А злопам’ятство, невміння змиритися є перешкодами до самого створення власної особистості.

Там само, Адальберто Майнарді, с. 242

Досвід отриманого прощення є не лише примиренням із Богом. Він є возз’єднанням розділеної волі, возз’єднанням себе самого… Будь-яке примирення з іншим, у тому числі й політичне, має виток у цьому возз’єднанні, яке сягає найглибшого прихованого коріння душі.

Там само, Марґеріт  Лена, с. 114 – 116

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *