Відомий православний священник, богослов і проповідник Олександр Мень є автором багатьох книг із богослів’я, історії християнства та інших релігій. Одна з його фундаментальних праць — «Бібліологічний словник» у 3-х томах, над яким він працював понад 10 років.
Словник містить 1790 тематичних статей із біблійного богослов’я і біблійної критики та враховує всі основні досягнення сучасної біблійної науки. У нього також включені статті про видатних богословів і вчених, священнослужителів, церковних письменників і істориків, художників, перекладачів і видавців, тих, чиї праці так чи інакше мають відношення до Біблії.
Ми пропонуємо вашій увазі український переклад статті зі згаданого Словника про отця Олександра Глаголєва, який зробила наша бібліотека.
***
Глаголєв Олександр Олександрович
ГЛАГОЛЄВ Олександр Олександрович, протоієрей (1872-1937), російський православний біблеїст. Народився в Тульській губернії, в родині сільського священника. Закінчив місцеву духовну семінарію, а потім КДА (1898), де став професором кафедри Свящ. Писання Старого Завіту (з 1906). Одночасно був настоятелем Добро-Миколаївської церкви і благочинним. Брав участь у складанні Православної Богословської енциклопедії (ПБЕ) та співпрацював у різних церковних журналах. Глаголєв був близький до родини письменника М. А. Булгакова. У 1937 репресований.
Магістерська дисертація Глаголєва “Старозавітне біблійне вчення про ангелів” (К., 1900) — найбільш повний синтез старозавітної ангелології в православній біблеїстиці. Складність завдання, яке поставив перед собою вчений, полягала в тому, що в Біблії термін “ангел” (євр. “малбх”) має різноманітні значення. Нерідко під Ангелом Господнім малася на увазі особлива форма Богоявлення або ж пророк, який говорить від імені Бога. Крім того, погляди на ангелів як на істоти надлюдські зазнали в богослов’ї СЗ ряд змін. Г. дав нарис історії ангелології, а також проаналізував усі найменування ангелів у Писанні у зв’язку з походженням термінів “сини Божі”, “серафими”, “херувими” та ін. У роботі Г. міститься й історія біблійної демонології. Автор не міг скористатися даними з історії релігій Стародавнього Сходу, якими володіє сучасна наука, але висловив ряд цінних міркувань, часом передбачивши висновки сучасної біблеїстики. Розкриття теми у Г. невіддільне від критики спірних гіпотез, які висловлювалися західними вченими.
Г. займався соціальними питаннями старозавітної історії. Він переклав працю Буля “Соціальні відносини ізраїльтян” (СПб., 1912) і написав самостійне дослідження. “Староєврейська благодійність” (К., 1903). У ньому автор показав, що в СЗ соціальні проблеми тісно пов’язані з релігійно-моральними аспектами життя суспільства. Для розкриття теми Г. залучив не лише біблійний, але й талмудичний матеріал. “Переважно посюсторонний характер староєврейського світогляду – зазначав Г., – повідомляв благодійності давньоєврейської характер матеріального піклування про тілесні потреби бідних, між тим християнським поглядам на людину як вічного за своїм призначенням члена Царства Божого засвоюється духовний піднесений і виховний характер благодійності … Тим не менш давньоєврейській благодійності притаманні й позитивні неминущі риси, які можуть слугувати зразком наслідування і в християнському суспільстві”.
У рефераті “Левити та Левиїно коліно” (К., 1912) Г. виступив проти теорії школи Велльхаузена, згідно якої левити як культове коліно з’явилися лише після Полону. З цих же позицій написаний і нарис “Книга Левіт” (К., 1915), що захищає сиву давнину законів 3-ї книги П’ятикнижжя. Г. належать коментарі до 3-4 Цар., 2 Пар., Тов., Притч, Пісн., книг пророків Наума, Авакума, Софонії й Аггея і до Соборних послань, написані для “Толкової Біблії”, що виходила під ред. Лопухіна та його наступників (ці коментарі Г. виходили і окремими відтисками). У своїх ісагогічних поглядах Г. стояв на консервативних позиціях, проте був ґрунтовно знайомий із сучасною йому західною біблійною критикою.