Григорій Сковорода. Найбільш відомий вітчизняний філософ, а, водночас, і чи не найбільш загадковий. «Український Сократ» – називали його сучасники. У чому його сила? До чого він закликав? Чим приваблював численних прихильників і чим дратував непоодиноких супротивників? Відповідь – у його творах.
Один із найвідоміших творів Григорія Савича – «Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті». У ньому Сковорода підкреслює, що «душевний мир» – синонім істинного щастя. Григорій, в якому пізнаємо Сковороду, говорить: «Про все потрібне для течії днів наших промишляймо, але найперше дбання наше хай буде про мир душевний, тобто про життя, здоров’я і про спасіння його». Крок за кроком Григорій пояснює учасникам діалогу помилковість поширених у загалі уявлень про щастя. Здоровий глузд підказує, що «невгамовний дух неситий», суєтне прагнення мати все, бути всім і перебувати всюди не приносять щастя: «Не можна усім бути багатими або чиновниками, дужими або гарними, чи можуть усі поміститися у Франції, чи можуть усі народитися в один час? Аж ніяк не можна! Бачите, що справжнє щастя не в знатній посаді, не в гожості тіла, не в гарній країні, не в славному часі, не у високих науках, не у щедрому багатстві… Шукаємо щастя по країнах, часах, статтях, а воно скрізь й завжди з нами: як риба у воді, так ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Немає його ніде від того, що воно скрізь. Воно подібне до сонячного сяйва: відкрий лише душу свою. Воно завжди стукає у твою стіну, шукає проходу й не знаходить; а серце твоє темне й невеселе – і темрява над прірвою» (І, 336). Філософ зауважує, що людина нерідко сама відмовляється від щастя, протиставляє себе Богові, а в цьому випадку потребує спасіння. Цій місії спасіння людей і присвятив себе Сковорода.
Пропонуємо ТОП-5 цитат самобутнього українського філософа з вищезгаданого твору, які найбільш відповідно розкривають його ідеї про сутність людського щастя, надбання душевного миру та сенс премудрості.
***
Премудрості сенс у тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя, — ось праве крило, а доброчесність прагне до пошуку. Через це вона в еллінів та римлян мужністю і силою зветься — ось ліве крило. Без цих крил годі вибратися й полетіти до гаразду. Премудрість — це гостре, далекозоре орлине око, а добродійність — мужні руки з легкими оленячими ногами.
с. 4.
Джерелом нещастя є наша безпорадність: воно нас полонить, видаючи гірке за солодке, а солодке за гірке. Але того не було б, коли б ми радилися самі з собою. Розміркуймо, друзі мої, і виправимося, — за добру справу братися ніколи не пізно. Пошукаймо, в чому твердість наша? Зміркуймо, яка думка й молитва найсолодша Богові? Скажіть мені, що для вас найкраще? Коли відшукаєте це, то й щастя своє достеменно знайдете, тоді до нього й добиратися можна.
с. 7.
Тепер розуміємо, в чому полягає наше істинне щастя. Воно живе у внутрішньому мирі серця нашого, а мир у погодженні з Богом. Що чим погодженіше, тим і блаженніше. Тілесне здоров’я є ніщо інше як рівновага і погодженість вогню, води, повітря та землі, а присмирення думок, що бунтують її, є здоров’я душі і вічне життя. Коли хто погодження з Богом тільки на три золотники має, тоді не більше в ньому миру, а коли хто на 50 чи 100, то стільки ж у серці його й миру. Скільки відступила тінь, настільки настало світло.
с. 17.
…Найперше дбання наше хай буде про мир душевний, тобто про життя, здоров’я і про спасіння його. Яка нам користь дістати у володіння цілий Всесвіт, а душу загубити? Що ти у світі знайдеш таке дороге і корисне, що б замінити зважився за душу твою?
с. 21.
Започаткування справі — знаття, звідки іде бажання, від бажання — пошук, потім отримуємо результат — ось і задоволеність, тобто те, що дістаємо і що для людини благо. Затям відтак, що таке премудрість.
с. 4.