22 січня виповнилося б 51 рік зі дня народження Володимира Верлоки. Володимир день у день боровся з хворобою, яка значно ускладнювала його життя, заважала ходити, говорити, писати… Незважаючи на цю щоденну виснажливу боротьбу, він мужньо долав всі перешкоди. Його непересічний талант, за словами Володимира Єрмоленека, «мав прориватися крізь бетон обмежень – і проривався, і був сильним, і був дуже живим».
На згадку про цього своєрідного мислителя, поета, перекладача, есеїста ми публікуємо текст-присвяту Костянтина Сігова.
***
Талановитий поет і філософ Володимир Верлока подарував афоризм: «Потрібно спробувати бути нескінченним!» Потрібно і нам долучитись до такої сміливої спроби. Володі пасує думка поета Рене Шара, борця французького Опору: «На спільних трапезах ми запрошуємо свободу до столу. Місце залишається порожнім, але посуд стоїть напоготові». Місце свободи мабуть і є формою присутності нашого друга.
Тиша нагадує про його закоханість у музику. Улюблені твори композиторів Володя надсилав мені в месенджер – як, мабуть, і вам.
Час зібрати його численні публікації у провідних українських часописах. Прочитати знову вірші Верлоки і величезний доробок перекладача видатних європейських мислителів – все це робить його внесок у сучасну українську культуру безцінним й незамінним.
Для нашого видавництва «Дух і літера» Верлока створив чимало перекладів або відредагував переклади текстів таких постатей, як Ганна Арендт («Джерела тоталітаризму», 2002), Поль Рікер («Інтелектуальна автобіографія», 2002; Ідеологія та утопія, 2005), Френсіс Дворнік («Слов’яни в європейській історії та цивілізації», 2005), Ярослав Пелікан («Ідея університету», 2008), Чарльз Тейлор («Секулярна доба», 2018), Христос Яннарас («Свобода етосу», 2003), Йоан Зізіулас («Буття як спілкування», 2005), Майкл Геффернен («Значення Європи», 2011), Гілберт Честертон та інших.
Свої смаки він іронічно окреслював так: «жага до спілкування, гіпертрофоване почуття гумору, прагнення у всьому розібратися, патологічна непридатність до нудної роботи».
Парадокс майбутнього в тому, що його може і не бути. Ця думка друга, що пішов, поставила переді мною запитання: чому не “минуле” і не “сьогодення”, а саме майбутнє українською має один корінь зі словом “бути”? Наприклад, в англійській або французькій “бути” не стало однокореневим словом з “майбутнім”…
Переконаний, що немає жодного перебільшення в свідченні Володимира Єрмоленка про нашого спільного друга, коли він каже: «якщо “геній” – це передусім дух, тобто щось людське і позалюдське водночас, то Верлока був ним. І є, і буде для нас». Минулого року на день народження Володя мені написав: «Сердечно вітаю! Добра, миру, любові і віри, а також багато нових книжок». Сузірʼя Верлока – для наших темних часів. Сьогодні в свій день народження Володя знову нагадує нам про Vita Novа, про вічне. Щиро дякую! До зустрічі.