Паскаль Ґольніш — про мир. 10 цитат із книги «Християни Сходу»

За власним свідченням, Паскаль Ґольніш  уперше відкрив для себе Схід у Римі, коли семінаристом відвідував богослужіння східного обряду. «Я люблю Схід, який мені здається іноді більш людським, ніж наш добре влаштований Захід… Мені подобаються його пейзажі й запахи. Особливо мені подобаються люди, які там живуть. І серед них — християни, які хоробро тримаються своєї віри на цій землі», — зазначає у передмові до своєї книги «Християни Сходу: опір на нашій землі» Паскаль Ґольніш.

Книга П. Ґольніша є, радше, свідченням та особистою рефлексією автора, ніж експертним аналізом. У ній він описує особисті зустрічі з людьми, які втікали від війни та бойовиків ІДІЛ, зазнали голоду, хвороб та позбавилися свого коріння. Але не втратили головного — життя та віри.

Добірку цитат з книги Паскаля Ґольніша присвячено темі розбудові миру.

Дозволити Близькому Сходу покінчити зі своїми християнами — це означає дозволити йому покінчити з усіма іншими меншинами, які також, своєю чергою, опиняться під загрозою. Тоді ці країни зроблять ще суворішою свою ідентичність, яка спирається на більшість населення. Це загрожуватиме миру спочатку в регіоні, потім у Середземномор’ї та неминуче закінчиться перетинанням наших берегів.

Стор. 18

На Сході я бачив, як різні спільноти моляться в тих самих місцях попри те, що могло би їх розділяти. Я спостерігав, як мусульмани-паломники приходять на поклоніння до санктуарія Діви Марії у Туреччині. Я бачив у сирійському місті Дейрі Ез-Зор (нині зруйноване іділівцями) священників із різних християнських церков, які разом брали участь в одній месі. Дзвін дзвонив однаково для всіх, адже достатньої кількості церков, щоб представляти кожну громаду, тут не було. Й у своїй вразливості священники служили всім. Це місто раніше було символом єдності та миру…

Стор. 46-47

У Газі я відвідав ці три католицькі школи, які досі встояли. Я навідав парафію, шукаючи способу допомогти їм, особливо в їхній педагогічній діяльності. Двоє священників, які там працювали, були латиноамериканцями: один — бразилець, другий — аргентинець. Попри абсурдність умов їхнього життя, що наводили на мене жах, вони зі сміхом пояснили мені, що найсерйознішою темою, яку вони могли обговорювати без бійки, був… футбол. Їхнє завдання не є легким, оскільки християнські спільноти повинні навчати миру, а не насильству.

Стор. 61

Окрім гарної репутації, яку зберегли про нас східні християни, ці люди знають, як приймати іншого зі смиренністю та повагою. Без сумніву, це те, чого нам найбільше бракує. Йдеться не про елементарну ввічливість, а про щиру здатність відчути та визнати добру сторону іншого і прийняти його.

Стор. 103

Необхідно вміти вести діалог в мирі; знаходити ідеальний спосіб висловлюватись і бути готовим до критики.

Стор. 105

Ми повинні навчитися смиренно приймати той образ нас самих, який вони (християни Сходу — прим.ред.) нам повертають. Окрім цього зміщення центру нашого західного погляду, християни на Сході дають нам можливість згадати, що суспільство може бути тільки раціональним. Його можливо збудувати лише на юридичних та адміністративних механізмах. У центр уваги східні християни покладають культуру діалогу, розвинуті соціальні зв’язки, набір цінностей, від яких ми схильні відмовлятися.

Стор. 106-107

Якщо ми хочемо дати відповідь на кризу на Близькому Сході, ми маємо дати йому засоби визволитися від зла, відновити мир та безпеку міст і віддалених районів, щоб забезпечити повернення до довговічного життя, яке мешканці Сходу створять самі. І ми повинні робити це зі смиренням, зважаючи на вимогу та їхнє прагнення до розбудови, а не на західні наміри відновити мир у короткий термін, з яких мешканців Сходу було би виключено.

Стор. 111

Ідея про те, що діалог через історію та думку має бути основою для взаєморозуміння між громадами, не є новою. З 1953 року в Єгипті, в центрі Каїра, домініканці керують Інститутом сходознавства (IDEO), місія якого полягає у сприянні зустрічі культур між мусульманами та християнами. В осерді цього місця обміну розташована сучасна бібліотека, де понад 125000 творів складають джерело загальних знань для студентів і дослідників будь-якого походження та віросповідання… Атмосфера миру та спокою, яку я там відчував, зміцнила мою впевненість у їхній місії. І чоловіки, і жінки працюють над своїми ісламськими докторськими працями, у зворушливій формі дружби отримуючи підтримку дослідників-християн. Домініканцями рухає не бажання когось навернути у свою віру, а намагання сприяти роботі для подолання непорозуміння й насильства минулого. І, цитую їх,— «щоб пізнати одне одного насправді».

Стор. 124

Я бачив, як християни підтримували значну соціальну активність скрізь, де лише була можливість; вони і дотепер зберігають дух спільності… У Каїрі 100000 коптських заббалінів («лахмітників») непомітно підтримують здоров’я міста. Приїхавши сюди зі збіднілих міських околиць, вони живуть тут роками та збирають сміття з усього міста. Вони збирають сміття, спалюють, переробляють все, що викидає місто, і вигодовують свиней. Вони є прикладом і екологічної, об’єднаної ініціативи, і християнського смирення.

Стор. 125

Те, чого нам бракує, – хіба це не надія?.. Якщо іноді ми піддаємось відчаю, то це тому, що ми забуваємо, що тільки Твоя Істина є джерелом миру.

Стор. 127-128

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *