Наша бібліотека збирає перлини мудрості не лише у знаних філософів, богословів, тих чи інших видатних постатей. Багато мудрості, цікавих думок, несподіваних одкровень можна відшукати у митців. Яскравий приклад як суто митецької, так і людської мудрості — непересічні думки відомого в Україні та світі композитора Валентина Сильвестрова.
Книга «Валентин Сильвестров. Дочекатися музики. Лекції – бесіди» відкриває особливий світ нашого талановитого сучасника, який настільки захопливо розповідає про музику, творчий стан, звичайні людські речі, що книга буде цікавою не лише митцям.
«Кенотичний голос Сильвестрова, що поволі стихає у зіянні пауз, віддає все новому життю слова, якому не збутися без кореня безмовності. Структура нечутного прозирає з його інтонації: обережно, без найменшого тиску свавілля, він артикулює не звуки, а прозору тканину тиші (яка все тримає). І найлюдянішу форму тиші, її екзистенціал – очікування» (К.Сігов, передмова, с.11-12).
До вашої уваги — серпанок думок із цієї книги про музику і не тільки від Валентина Сильвестрова.
***
Із музики зникла наївність – а музика ж – це, насправді, дитяче заняття.
с. 5.
Перебуваючи у творчому стані, ти раптом підводиш голову – і бачиш більше, ніж звичайно! Здавалось би, ти й раніше все мав, але тут в єдину мить бачиш іще більше. Виходить – вигострюється мить у людині. Миттєвість! Нам здається, що все тече безперервно, насправді ж життя пронизане дискретністю. І творчий стан – він теж дискретний. Не поступовий перехід до нього, а стрибок!
с. 29
Музика має народжуватися з мовчання. Тут головне – міра мовчання.
с. 23.
Якщо мить починає проростати, то вона стає поштовхом до буття. Без нього буття наче спить.
с. 283.
Доля – це коли ти, сказавши “А”, говориш “Б”, тобто коли є шлях, і цей шлях уже незворотній.
с. 70.
Раб – це, по-моєму, трагічна доля поета. Якщо він справжній поет, він раб мови, мученик мови. А “знаряддя завжди знайдеться” – то куля, то зашморг, то якась пляшка. Це вже знаряддя його рабства.
с. 190.
Мелодія – це найсталіша річ, найостанніша річ, завдяки якій музика тримає оборону, перш ніж розчинитися в анонімності, у “взагалі”.
с. 276.
Індивідуальність має свій стиль, а особистість вислизає від стилю.
с. 325.
Якщо твій текст вписується в генетичну пам’ять людства або в пам’ять певної культури (адже ти теж представник цієї генетики, добре це чи погано), то може виникнути якесь татуювання у свідомості. Ти його хочеш одмити, а воно невитравне.
с. 261.