Психотипи, світосприйняття і зміст музики (ч. 1)

Знайомлячись ближче з «Психологічними типами» К. Юнга, я помітив, що вчений користується у визначенні типів тими ж функціями психіки людини, які використані мною у методиці «Ключ до слухання музики»: інтуїція, мислення, почуття, чуття. На основі їх співвідношень він визначає типи психіки. Логічним буде визнати, що кожен тип психіки людини одночасно відповідає її типу світосприйняття.

Порівнюючи їх, я прийшов до висновку, що інтуїтивний тип психіки за Юнгом (інтуїтивне сприйняття світу) відповідає свідомості людини у духовному вимірі, з єдиною різницею, що у духовному вимірі, згідно визначенню, яке базується на трихотомічній  теологічній теорії та філософії, важливе місце посідає ще функція совісті, яка визначає функціонування психіки за її якістю (рівнем духовності або бездуховності). У цьому випадку нам варто дійти згоди, що, коли домінує інтуїція, то світосприйняття будемо називати «інтуїтивним». У випадку, коли домінує совість або при певному балансі інтуїції та совісті, залишимо світогляду назву – «духовний». Розумовий і почуттєвий тип психіки (за Юнгом) відповідає свідомості людини у душевному вимірі (почуття – розумні, думки – емоційні). Чуттєвий тип психіки відповідає свідомості людини у фізичному вимірі, який базується на чуттях (зір, слух, дотик, смак, нюх). Зміст музики є віддзеркаленням  художнього світосприйняття, обумовленого певними типами психіки людини. Тому усвідомлюючи їх (типи психіки, типи світосприйняття), є можливість сформулювати типологію змісту музики за їх ознаками.

К. Юнг кожен тип психіки представляє провідною, двома допоміжними і підпорядкованою      функціями психіки, що являє собою трихотомічну структуру.

Згідно змісту музики, яка була досліджувана в методиці, для її усвідомлення мною були запропоновані шість типів структур світосприйняття на основі ієрархії трьох вимірів: дух-душа-тіло, дух-тіло-душа, тіло-дух-душа; душа-дух-тіло, душа-тіло-дух, тіло-душа-дух. Дві виділені структури з певних причин залишимо для аналізу на пізніше. У чотирьох невиділених структурах два перших виміри у ієрархії кожної структури займають аналогічне положення згідно ієрархії психічних функцій типів психіки К. Юнга (провідна і допоміжна). Присутність третього виміру є, в одних випадках, найменш відчутна, в інших – асоціативна. Музика, наприклад, духовного жанру, в одних випадках, визначається як музика духовна, чим підкреслюється провідна функція, або як духовно-душевна, чим визнається право душевної на допоміжну, другу по значенню, функцію. Немає сенсу музику духовного жанру називати духовно-душевно-фізичною (хоч по суті це є вірно), тому що, з одного боку, – це занадто багатослівне визначення, з іншого – виділення двох головніших функцій передбачає місцеположення третьої, як само собою зрозуміле. У випадку жанру духовної музики фізична функція проявляє себе асоціативно (підпорядковано).

З короткого аналізу видно, що структура ієрархії функцій психіки психотипів К. Юнга   подібна до ієрархії тривимірної структури типів світосприйняття, запропонованих мною.

Порівняємо їх. Типи психіки виписані нижче докладно в 1-й колонці згідно з функціями (провідна, допоміжна, підпорядкована). Тип під номером 1 – розумовий або розумово-чуттєвий, під номером 2 – розумовий або розумово-інтуїтивний і т. д. Підпорядковану функцію (п. ф.) візьмемо в дужки з тієї причини, що тризначна назва психотипу, як правило, не застосовується. Типи світосприйняття також виписані двозначно (провідна, допоміжна), їх тризначне визначення викладене в дужках у стислому вигляді:

У лівій колонці: 1-й і 2-й – розумовий тип психіки; 3-й і 4-й – почуттєвий тип; 5-й і 6-й – чуттєвий тип; 7-й і 8-й – інтуїтивний тип.  Провідна функція визначає тип психіки. Допоміжні функції теж достатньо розвинені, щоб впливати на зміст свідомості. Підпорядкована функція займає найбільш пасивну позицію і у назві типу, як правило, не фігурує.  

У правій колонці: 1-й і 2-й – душевний (розумовий) тип світосприйняття; 3-й і 4-й – душевний (почуттєвий) тип; 5-й і 6-й – фізичний (чуттєвий) тип; 7-й і 8-й – духовний (інтуїтивний) тип. Базуючись на аналогії з визначеннями К. Юнга, у типах світосприйняття ми бачимо провідний вимір, допоміжний, а також третій вимір – найменш відчутний, але для нас теж важливий з точки зору визначення тривимірного змісту музики.

Порівнюючи дві колонки, ми бачимо, що ідеально за трьома показниками (провідна, допоміжна, підпорядкована) збігаються типи під номерами 5, 6, 7, 8. За основними двома показниками (провідна, допоміжна) збігаються типи під номерами 1, 2, 3 , 4. У всіх типах світосприйняття, від 1-го до 8-го включно, третій вимір (тіло або дух) виконує підпорядковану функцію віддзеркалення змісту провідної та допоміжної функції у фізичному або духовному (інтуїтивному) вимірі. Таким чином, типи психіки і типи світосприйняття фактично ідентичні, за винятком деяких нюансів, пов’язаних із співвідношенням пари раціональних і пари ірраціональних функцій психіки. Пояснення цього питання ми знайдемо нижче.

У К. Юнга функції психіки поділяються на раціональні (розумова і почуттєва) та ірраціональні (чуттєва та інтуїтивна). На його думку, тип можуть створити тільки протилежні функції – раціональні з ірраціональними і навпаки. Розумова і почуттєва, інтуїтивна і чуттєва функції не можуть у парі створювати типу, тому що активність одної функції витісняє іншу у підсвідомість. Тобто, коли провідною є розумова функція, то почуттєва є підпорядкованою і навпаки. Коли провідною є інтуїтивна функція, то чуттєва є підпорядкованою і навпаки.

До цього слід додати, що витіснення в підсвідомість підпорядкованої функції не означає, що розумовий тип позбавлений здатності емоційно переживати (думки – емоційні), а почуттєвий – мислити (почуття – розумні). Чуттєвий тип не позбавлений здатності інтуїтивно відчувати, а інтуїтивний тип – користуватись чуттями. Але різна ступінь участі цих функцій у свідомості автора музики відбивається на їх ролі, пропорціях (ієрархії) в психічних процесах. Це наочно ми маємо можливість спостерігати в тривимірних структурах, що відображають зміст музики.

Давайте розглянемо, насамперед, питання, як співвідносяться у музиці між собою розумова і почуттєва функції психіки. Ми знаємо з життя, що коли нами панують почуття, то не завжди при цьому ми володіємо собою, що для прийняття правильних рішень є необхідність заспокоїтись і врахувати всі за і проти, тобто, дати простір розумовій функції. Ця ситуація підтверджує позицію К. Юнга. Але при тому, що ці функції не можуть у парі створювати тип психіки, погодьмося з тим, що емоційно-інтелектуальні та інтелектуально-емоційні переживання в житті і в музиці, на певних умовах, існують. З цієї причини структури світосприйняття, які ми бачимо під номерами 1, 2, 3, 4, ми називаємо душевними.

Одним із прикладів суміщення мислення і почуттів в музиці може служити «тема радості» з IV частини Симфонії № 9 Л. Бетховена, яка за відчуттям є швидше «темою радісної думки». Це означає, що думки і почуття проявляють себе синтетично.

Виходячи з пояснень, які були представлені у розділі «Мовний досвід у музиці» в методиці, згадаймо, що співвідношення думок і почуттів у музиці (в житті теж) є обернено-пропорційні. Більша активність одної з функцій впливає на зменшення активності другої. Це добре відчувається в діалозі Германа і Томського з І дії опери П. Чайковського «Пікова дама», коли розмова з обміну думками переходить в вилив почуттів Германа . На цих двох прикладах ми бачимо, що жодна з функцій остаточно не витісняється. Вони стають ніби продовженням одна одної. Переживання стають то емоційно-інтелектуальними, то інтелектуально-емоційними.

Звернімо також увагу на крайні прояви функцій мислення та почуттів у музичній практиці. Наглядним прикладом крайніх емоційних проявів можуть служити виступи популярних гуртів і реакція на них особливо пристрасних фанів, які ми можемо оцінювати з точки зору розумності зі сторони. Як приклад розумового полюсу очевидно ми можемо розглядати конструктивну роботу композитора над музичним твором, яка неминуча на певному етапі творчого процесу. Підчас цієї роботи зміст твору (емоції) невимушено відгукується у свідомості композитора.

Розглянемо також співвідношення ірраціональних функцій (чуттєвої та інтуїтивної) в музиці. Прикладом служать дві структури з шести представлених, які були виділені мною на початку для окремого аналізу. В таблиці вони знаходяться під номерами 9, 10.

К. Юнг стверджує, що інтуїтивна і чуттєва функції не можуть у парі створювати типу психіки, тому що активність одної функції витісняє іншу у підсвідомість. Визнаючи правду цього твердження, ми при цьому спробуємо дослідити можливі співвідношення цих функцій у змісті музики.

У розділі «Духовний вимір у музиці» у ІІ ч. «Ключа до слухання музики» приведені приклади використання поняття «дух» у житті, зокрема:

– дух, як особливості характерного стану (духу-характеру) конкретної людини, спільноти, а також характеру (духу-характеру) їх діяльності: чаклунський дух, бойовий дух, бадьорий дух, урочистий дух, святковий дух, пригноблений дух, творчий дух, дух колективізму, дух анархії, реформаторський дух, молодіжний дух, шляхетний дух, козацький дух;

–  дух, як характер (дух-характер) місцевості і явищ, які там відбуваютьcя: дух міста, села, будинку, рідної школи, власного дому; дух картини природи (гори, поля, лугу, лісу, степу, моря, річки, озера), дух явища природи (грози, спеки, погожого дня), дух пори року (весни, літа, осені, зими).

Саме співвідношення (зіставлення) чуттєвої та інтуїтивної функцій психіки дає можливість, окрім чуттєвого сприйняття цих явищ, відчути інтуїтивний (духовний) зміст цих явищ (тіло-дух-душа). Також зворотно – виражені музикою інтуїтивні відчуття (дух) явищ можуть викликати в уяві їх візуальний (чуттєвий) образ (дух-тіло-душа), хоча б абстрактний, і не обов’язково конкретно змальований уявний образ.

Я думаю – слушно буде вважати, що образ Баби Яги М. Мусоргського виражає її чаклунський дух-характер (дух-інтуїція), а не чаклунський характер (душа) – тіло-дух-душа; що образи води і собору «Затопленого собору» Кл. Дебюссі насамперед виражають дух цих образів, а не настрої цих образів – тіло-дух-душа. І і ІІ частини кантати К. Орфа «Карміна Бурана» виражають дух епохи (дух-характер) Середньовіччя (уявного образу), а не душу-характер епохи  – дух-тіло-душа . Медитація «Діва Марія і Дитя» О. Мессіана – не є вираженням настрою (душа) у зв’язку з уявним образом, а, насамперед, – медитацією на уявному образі (інтуїтивним станом) – дух-тіло-душа. «Мета-музика» В. Сильвестрова виражає інтуїтивне сприйняття космічних процесів – дух-тіло-душа.

Тобто, під номером 9 у нас є підстави під прицілом критики додати щеодин інтуїтивний – інтуїтивно-чуттєвий,а під номером 10 ще один чуттєвий – чуттєво-інтуїтивний тип світосприйняття.

На мою думку, ці типи світосприйняття людьми використовуються переважно несвідомо. Лише особливо обдаровані усвідомлюють не тільки фізичний (чуттєвий) зір, але зір духовний (інтуїтивний), який дає їм можливість зіставляти між собою інтуїтивне і фізичне (чуттєве), бачити в житті і в людях підтекст, який для багатьох залишається непомітним (неусвідомленим). В момент, коли духовний (інтуїтивний) зір вступає у свої права, фізичний зір (фізичний об’єкт) відступає на другий план, але при цьому не зникає, а мається на увазі, існує паралельно.

Візьмемо для прикладу медитацію «Діва Марія і Дитя» О. Мессіана. Автор, даючи назву твору, скеровує нас на уявний предмет медитації. Цим він допомагає нам, щоб ми не блукали в інтуїтивних догадках, а розуміли що є предметом медитації. В даному випадку провідна функція психіки, яка визначає зміст музики – інтуїтивна (медитація). Допоміжною ж функцією у визначенні змісту стає назва твору (уявний образ). Таким чином відбувається суміщення (поєднання, зіставлення) інтуїтивної та чуттєвої функцій психіки (інтуїтивного та фізичного виміру).

У випадку, коли фізичний вимір не визначений у назві твору, як це є, наприклад, в «Мета-музиці» В. Сильвестрова, тоді ми, виходячи з інтуїтивного відчуття, знаходимо його віддзеркалення у фізичному вимірі (дух-душа-тіло). Також шукаємо у творі ознаки чуттєвої функції психіки як допоміжної (фізичного виміру), які можуть проявитися через засоби (символіку) зображення (дух– тіло – душа).

Все значно простіше, коли ми сприймаємо фізичний (чуттєвий) образ і відчуваємо його інтуїтивний зміст, дух уявного образу (тіло – дух – душа).

Таким чином, хоч розумова і почуттєва, чуттєва та інтуїтивна функції не можуть у парі створити типи психіки, але їх парні співвідношення в музиці та житті, на певних умовах, як ми з вами переконалися на прикладах, – очевидні, а значить, і  можливі.

Однак повернемось до двох порівняльних колонок структур. Розглянемо приклади окремих типів психіки (за К. Юнгом), а також типів світосприйняття, які відповідають змісту музики окремих композиторів.

Визначення змісту музики духовного жанру, зокрема, Дж. П. да Палестрини, Й. С. Баха, як вираження інтуїтивного (інтуїтивно-емоційного, інтуїтивно-розумового) типу психіки (за К. Юнгом), буде неповним.

Трихотомічна теологічна теорія і філософія дає можливість розглядати совість та інтуїцію як функції духовного виміру, а мислення і почуття – як функції душевного виміру. Звідси зміст музики духовного жанру Дж. П. да Палестрини, Й. С. Баха, як вираження типу свідомості, ми можемо сформулювати як духовно-душевний (дух-душа-тіло). За таблицею – № 7, № 8.

Визначення змісту музики світських жанрів Й. С. Баха, зокрема, «Токати і фуги ре мінор», як вираження почуттєво-інтуїтивного, розумово-інтуїтивного типу психіки (за К. Юнгом), також буде неповним, тому що для його музики властивий не інтуїтивний, а духовний зміст. Їм відповідає не душевно-інтуїтивний, а душевно-духовний тип свідомості (душа-дух-тіло). За таблицею – № 2, № 4.

У творчості Й. С. Баха в цілому чуттєві образи відсутні як основні. У «Французьких сюїтах», зокрема, проявляє себе (за К, Юнгом) почуттєво-чуттєвий тип психіки (№ 3) (душевно-фізичний тип світосприйняття). Сюїти виражають емоції танців. Чуттєвість тут проявляє себе у візуальному образі танцю, в тактильних відчуттях танцювальних рухів (душа – тіло – дух).

Базуючись на цих висновках, є підстави вважати, що у творчості Й. С. Баха зміст музики визначає духовно-душевна (дух-душа-тіло) та душевно-духовна (душа-дух-тіло) сфера світосприйняття, також і душевно-фізична (душа-тіло- дух). Найменш себе проявила фізична (чуттєва) сфера, пов’язана з уявними образами.

У творчості В. Сильвестрова провідним виявилося інтуїтивно-душевне (духовно-душевне) /№ 7, № 8/, душевно-інтуїтивне (душевно-духовне) /№ 2, № 4/ світосприйняття. Найменш проявила себе фізична (чуттєва) сфера. Про це свідчить той факт, що композитор не використовує у буквальному сенсі імітації звуків зовнішнього середовища. Звуки природи мають для нього семантичне значення. Навіть в «Оді солов’ю», як говорить про це сам автор, соловей є «символічним».

Серцевиною змісту музики багатьох композиторів (так склалось природно) є душевна сфера (душа-дух-тіло, душа-тіло-дух) /№ 1, № 2, № 3, № 4/. Назвемо ряд композиторів: В. А. Моцарт, Л. Бетховен, Ф. Шопен, П. Чайковський, Дж. Пуччіні та інші. Серед українських композиторів: Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, також М. Скорик, Є. Станкович та інші.

У творчості К. Дебюссі та М. Мусоргського найбільш виразною і яскравою є фізична сфера (візуальні образи). Їм відповідають структури тіло-дух-душа, тіло-душа-дух /№ 5, № 6, № 9/. Приклади творів: Кл. Дебюссі «Затоплений собор», «Гра хвиль», М. Мусоргський «Картинки з виставки».

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *