Рефлексії ідентичності від Зіновія Антонюка

Публіцист, перекладач, учасник українського національно-демократичного і правозахисного руху, Зіновій Антонюк є автором численних статей з питань прав людини, суспільної свідомості і культури, а також автором книг «Рефлексії ідентичности» (2007) та «Рефлексії правозахисту» (2019).

Ось окремі факти з буремної біографії відомого дисидента:

  • У 60-70-х роках минулого століття Зіновій Антонюк брав участь разом з іншими дисидентами у поширенні творів “самвидаву”, передавав за кордон легендарний “Український вісник”.
  • У січні 1972, під час широкомасштабних арештів української інтеліґенції, був заарештований і звинувачений за ст. 62 ч. 1 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда»). Вирок: 7 р. таборів суворого режиму і 3 р. заслання.
  • Свій термін відбував у 35-й зоні пермських таборів. Брав активну участь у численних голодуваннях та інших акціях протесту і, найважливіше, став однією з головних фігур у забезпеченні нелегальної передачі інформації на волю.
  • У липні 1978 у Зіновія Антонюка був діагностований туберкульоз. Згодом арештанта послали в обласну лікарню для тривалого лікування, де його провідав засланець В’ячеслав Чорновіл. Та коли Антонюк відмовився виконати наполегливі «поради» лікарів не спілкуватися і не листуватися з «деякими людьми», то його виписали й повернули в табір Бодайбо.
  • Є одним із авторів відомого документа Московської групи «Гельсінкі» «Про становище в’язнів у таборах СРСР» (1978).
  • Відбувши заслання, у грудні 1981 повернувся в Київ. Працював нормувальником на заводі «Червоний гумовик». У 1982 засуджений за сфабрикованою справою в „дармоїдстві” на 1 рік ув’язнення у зоні суворого режиму.
  • У 1990 А. обраний депутатом Київської міської ради. У 1992-96 —  член комісії з відновлення прав реабілітованих при Київській міськраді. З грудня 1992 по березень 2003 А. — співголова громадської ради Українсько-Американського бюро захисту прав людини; був членом редколегії інформаційно-аналітичного бюлетеня «Права людини в Україні»; експертом Міжнародного фонду «Відродження» за програмою «Громадянське суспільство».

Пропонуємо три уривки з книги «Рефлексії ідентичності», де автор  розмірковує про формування моральнісної шкали, неприйняття ганебної звички принижень людини та міжкультурну модель плюралізму.

***

Формування моральнісної шкали між «добром і злом»… не закінчується в дитячому віці, а триває все життя. Одна людина може бути в позитивних тепличних умовах, у полоні виключно позитивних настанов, але на ніщо позитивне так і не спроможеться за своє життя. Інша людина, яку життєвий вир зовсім не налаштовує на позитив життя, всупереч усьому знаходить у собі дивовижні внутрішні сили для протистояння проявам Зла.

с. 135.

Без створення атмосфери суспільного неприйняття ганебної звички принижень людини, принижень дітей у вихованні, – у першу чергу батьківському вихованні, – суспільного морального неприйняття звички брехати та підмінювати поняття – справжньої людської гідності нам не повернути у скалічені та облуплені душі.

с. 43.

Міжкультурна модель плюралізму націлена на співпрацю та взаємодію «від початку», вона зорієнтована на визнання і розвиток таких фундаментальних цінностей, як права людини, її гідність, свобода, демократія та солідарність… Отже, свідомо ідентифікуючи себе з певною моделлю плюралізму, ми тим самим вибираємо і свою позицію щодо моделі взаємодії культур: переважно конфронтаційну, чи націлену на взаємне пошанування гідності та самоідентичності кожного у справжній солідарності та довірі.

с. 114.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *