Про різдвяні вірші Григорія Сковороди

Пропонуємо нашим читачам скорочену версію статті Оксани Савенко* «Різдвяні вірші Григорія Сковороди» (Переяславські Сковородинівські студії. Випуск 6, 2019, с.136-139). У статті на прикладі деяких віршів зі збірки «Сад божественных пѢсней» Григорія Сковороди розкрито художнє осмислення поетом однієї з основних подій в історії християнства – Різдва Христового. Автор вдається до біблійних цитат, алюзій, ремінісценцій, трансформуючи різдвяний сюжет у новаторські образи та мотиви, притаманні його творчій манері.

З повною версією статті можна ознайомитися тут.

***

Духовна лірика барокової доби – величезний віршовий комплекс, у якому різдвяні та великодні вірші займають чільне місце.

Донедавна у наукових студіях про поезію Григорія Сковороди переважав розгляд його філософських та соціально-побутових віршів. З ідеологічних міркувань замовчувалося, з яких «зерен» постав «Сад божественных пѢсней», у дусі атеїстичного світогляду підносилася думка про негативне ставлення автора до Біблії. Дослідники творчої спадщини філософа і поета останнім часом неспростовно довели специфіку його «барокового богомислення», та й сам Г. Сковорода у повній назві віршової збірки, створеної впродовж 1757-1785 років, однозначно вказував на джерело своїх віршів: «Сад божественных пѢсней, прозябшій из зерн Священнаго Писанія».

Особливе місце займає в збірці різдвяна тема. Письменник, який у поетичній творчості виявив новаторський підхід до зображення дійсності і вираження думок, не цурався традиційних тем національної поезії, зокрема різдвяних, що підтверджує зміст його віршового збірника.

«Пісня 4-а» має епіграф: «Рождеству Христову. Из сего зерна: “С нами Бог, розумійте языцы, сирічь: “Помаза нас Бог духом. Посла сына своего в сердца наша”»[2; с. 62]. Автор вказує, якому святу приурочено вірш, а також наводить цитати із книги Вихід (15:10) та Першого послання апостола Іоанна (4:9). Як і в багатьох різдвяних віршах та колядках, на початку твору Сковорода передає загальну радість з приводу народження Сина Божого. За текстом, ритмікою і заключним рядком, який повторюється у кожній із шести строф, можна гадати, що поет наслідував урочисті колядки, надаючи творові наспівного характеру. Можливо, цей вірш і призначався для пісенного виконання під час різдвяних свят.

Для поета народження Ісуса Христа – не просто визначна подія, а завершення старого і початок нового часу: «Се час исполняется!»; «Се лѢта пришла кончина!». Поет і мислитель перебуває ще в полоні середньовічних уявлень про час, згідно з якими «новозавітний час бере відлік від Різдва Христового. Кульмінаційний момент у триванні цього часу – трагічне завершення земного життя Ісуса, після чого розпочинається фінальна стадія в історії роду людського, яка закінчиться другим пришестям Христа. Векторна спрямованість часу, його лінійність і незворотність – іманентна властивість світовідчуття середньовічної людини, яка прагне усвідомити час – вона його переживає» [1; 85 – 86]. Темпоральним імпульсом, історико-духовною інтенцією для християнського мораліста є початок, ознаменований появою Спасителя: «Се Сын посылается!», «Се Бог посылает Сына». Патетичний тон переходить у русло євангельського сюжету: «День приходит, ДѢва родит», тобто відбувається те, що передбачено пророками, але висновок автора обернутий до особистості будь-якої людина, яка з народженням Христа здобула свободу («Дух свободы внутрь нас родит»), що є центральним поняттям в онтологічному та морально-етичному дискурсі Григорія Сковороди.

У вірші Христос названий «Даниїловим каменем», «из купины пламенем». Значення цих визначень доволі глибоке і символічне, закорінене не так у новозаповітному, як у старозаповітному тексті.

Згадуючи ім’я пророка Даниїла, поет мав на увазі не тільки його пророцтво щодо появи Месії та його трагічної смерті (Книга Даниїла, 9:24- 26). «Даниїлів камінь» – образ, запозичений та оригінально витлумачений Сковородою з тієї ж Книги Даниїла, зокрема із глави, в якій розповідається про сон царя (Даниїл був тлумачем таких снів). Наснився цареві «величезний» бовван: «голова його – з чистого золота, груди його та рамена – зі срібла, нутро його і стегно його – з заліза, ноги його – частково із заліза, а частково з глини. Аж ось одірвався камінь сам, не через руки, і вдарив боввана по ногах його, що із заліза і глини, – і розтрощив їх. Того часу розтрощилося все – залізо, глина, мідь, срібло та золото (…) а камінь став великою горою, і наповнив усю землю» (2:31-35). Отже, камінь, про який мовить Даниїл, у тлумаченні Сковороди переростає у символ нової віри – християнства, а Ісус Христос і є отим «каменем», який розтрощив стару віру («боввана»).

Щодо образу «неопалимої купини», то символіка його прозора і загальновідома: так, у Книзі Вихід (3:2, 4) та П’ятій Книзі Мойсея (Повторення Закону) (33:16) названо терновий кущ поблизу гори Хорив, який горів, та не згоряв, і в якому у вигляді свічення явився Єгова Мойсею, закликаючи його до визволення народу ізраїльського від рабства єгипетського. Сковорода, мабуть, покладався у творенні цього образу-символу у своєму вірші ще й на учення отців Церкви, а також на псалми, у яких мовиться про те, що неопалима купина преобразила Матір Божу, зробивши її чистою після зачаття («воплощенія») та народження Сина Божого. Поет стверджує: «Се наш пламень!», маючи на увазі вчення Ісуса Христа, яке освітлює душі християн, хоч і здатне «попалити супостаты». «Мы ж тебѢ рожденному, гостеви блаженному, / Сердца всѢх нас отверзаем, в душевный дом призываем»[2; с. 63], – так завершує четверту пісню Сковорода, звертаючись до Спасителя і прославляючи Його.

 «Пісня 5-а» також приурочена Різдву та оснащена епіграфом: «Роди Сына свого первенца, и повит его, и положи его в яслѢх»[2; с. 63]. Це – пряма цитата із Євангелія від Луки (2:7). Таємницю народження Ісуса Сковорода називає «странною і преславною», оскільки Спаситель народився у місці непримітному і простому – у стайні, видовбаній у скелі – вертепі, але саме це дає поетові привід говорити про вертеп піднесено, символічно: «Се вертеп вмѢсто небес!». Місце народження Ісуса він возвеличує ще одним символічним образом: «престол вышний». Це свідчить про анагогічне тлумачення євангельського тексту. По-бароковому твориться антитеза: «зла мірская полночь» «заря», яка привела до Бога. Шана до народженого Бога передана метафорично: «Из-под Христа сѢно ядим». Метафора приховує у собі реальний план зображення (немовля поклали на сіно в яслах) та символічний – духовна присутність Христа сповнює серця тих, хто «секрет сей небесный всегорящим серцем чтит» [2; с. 63]. Мовиться про пізнання та духовне осягнення Спасителя.

Поза збіркою «Сад Божественных пѢсней» натрапляємо на перекладений з латині вірш «In natalem Jesu» («На день народження Ісуса»), який деякими своїми образами і навіть дослівним повторенням рядка («Веселитеся, яко с намы Бог) перегукується із «Піснею 4-ю». Поет в ньому прагне передати радісний, святковий настрій, викликаний настанням Різдва, зверненням до образу Ісуса Христа, який прийшов у «світ невечірній» «через мрак», щоб усмирити моря, всіх примирити, навчити жити скромно («нищеты нас учит») у своїх бідних хижинах. Десь посередині вірша зринає ремінісценція із Євангелія від Луки, який писав про поклоніння пастухів немовляті Ісусу (2:8-20):

Там под Вифлеемским градом

Пастухы, пасуще стадо,

ВсѢх первѢе вѢсть пріємлют,

Что к нам Христос прійде на землю

Чрез ангелов. [2; с. 98].

Г. Сковорода довільно передає зміст фрагмента з Євангелія; це навіть не переказ, а стисла інформація про народження Ісуса у Віфлеємі, яку пастухам повідомив ангел. Оскільки твір присвячений народженню Христа, то зрозуміло, що необхідно було згадкою про різдвяну подію оживити твір, надати йому своєрідної і легкої пасторальної тональності.

­­­­­­­­­­­­­­­­­­–––––––––––––––––––––––––

*Інформація про авторку:

Савенко Оксана Петрівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри Житомирського державного університету імені Івана Франка. Авторка понад 30 публікацій з давньої української літератури у фахових виданнях України та Польщі, є упорядником хрестоматії з української літератури XI–XVIII ст. (2011 р.), словника-довідника «Давня українська література» (2015 р.), співавтором навчального посібника для студентів-філологів «Українська література ХІ—XVIII ст.» (2010 р.). Опублікувала навчальний посібник «Український фольклор» (2017 р.) та монографію «Трансформації різдвяного та великоднього сюжетів в українській літературі XI–XVIII ст.» (2019 р.). З 2010 року працює на кафедрі українського літературознавства та компаративістики.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *