Документальний фільм (1985 р.) тривалістю дев’ять з половиною годин про нацистські табори смерті та Шоа був визнаний шедевром по всьому світі. Режисер Клод Ланцман покладався на слова свідків — євреїв, поляків та німців — аби у без жальних деталях описати бюрократичний механізм «остаточного рішення». Вже віддалені в часі переживання Голокосту знову стали свіжими та близькими. В книзі представлені саме ці свідчення тих, хто вижив, учасників та свідків. Книжка «Шоа» — це безпрецедентна усна історія Голокосту, мандрівка найбільшим жахом ХХ століття.
У передмові «Пам’ятати жахіття» Симона де Бовуар пише: «Після війни всі ми читали силу-силенну свідчень про гето й винищувальні табори; це шокувало. Та переглянувши неймовірну стрічку Клода Ланцмана, усвідомлюєш, що нічого насправді не знаєш. Попри численні свідчення страшна минувшина лишалася для нас дуже далекою. Це вперше ми проживаємо її в нашій голові, нашому серці, нашій плоті. Вона стає нашою. Не бувши ні художнім, ні документальним фільмом, «Шоа» відтворює минуле на диво лаконічно: є тільки місця, обличчя, голоси. Велике мистецтво Клода Ланцмана полягає в тому, щоби змусити місця говорити, оживити їх через голоси, очима висловити те, чого не розкажеш словами».
Я з недовірою читаю й перечитую цей голий бездушний текст. Сповнений дивної сили, він опирається, живе власним життям. Це протокол катастрофи — і ще одна таємниця для мене.
Клод Ланцман