Солідарність починається в серці кожного: вісім порад від настоятеля спільноти Тезе

Екуменічна спільнота Тезе була заснована у 1940 братом Роже, який залишався її головою до своєї смерті. Метою її створення було прагнення жити згідно з «основними тезами Євангелія — простотою і добротою серця». Після смерті Брата Роже у 2005 році настоятелем спільноти став брат Алоїс.

Життя у спільноті сконцентроване на молитві та роздумах. Молоді люди із усіх континентів відвідують Тезе протягом цілого року, щоб взяти участь у її житті. Хоча спільнота заснована у Західній Європі, вона намагається об’єднати людей різних традицій із усіх кінців земної кулі.

Основою Тезе завжди було прагнення єдності Церкви. У багатьох куточках світу звучать екуменічні молитви, організовані молодими людьми, використовуючи пісні та дух Тезе.

Християни могли б багато в чому посприяти примиренню в світі, вони могли б стати закваскою миру для людської сім’ї. Однак така справа зможе заслужити довіру лише тоді, коли вони самі житимуть у видимій єдності одне з одним. Нові покоління потребують правдивості. Для них слово не заслуговує на довіру, якщо воно не відповідає способу життя

Про християнську єдність, братерську чуйність і повноцінну повагу до гідності іншого – наш сьогоднішній ТОП цитат із книги «На шляху до нової солідарності. Тезе сьогодні», основою якої стали розмови Марко Ронкаллі* з братом Алоїсом .

***

Коли християни роз’єднані, їхніх слів не чути. Лише разом ми зможемо передати звістку миру та єднання, проголошену Христом. В історії були моменти, коли в ім’я євангельської істини християни роз’єднались. Нині ж нам життєво необхідно зробити в ім’я євангельської істини все, аби примиритись.

с. 13.

Братерську чуйність можна виразити у граничній простоті. Можна робити кроки до її оновлення: не боятись іншого, не судити, не відчувати себе нараз під осудом, не тлумачити речі негативно, говорити, коли виникають питання. А найголовніше — ніколи не відмовляти братові у сопричасті, як би це не було важко.

с. 32.

Всі Церкви покликані очистити свої традиції, розмежувати Передання від передань, які, при всій повазі до них, є нічим іншим, як звичаями. Зрозуміло, що кожна Церква віддана своїм звичаям, але не повинна ставити їх прийняття іншими умовою для зближення. Натомість потрібно цінувати найкращі надбання кожної Церкви, щоб відбувся взаємний обмін отриманими дарами.

с. 33.

Жити по-братерськи означає не бути більше самотніми, а належати один одному і залежати один від одного. Тоді ми відкриваємо, що щастя полягає не у формулі «кожен за себе», а у солідарності між людьми. Людина відтак не залишається сам на сам із гнітючою самотністю, а усвідомлює, що створена для того, щоб складати разом з іншими людську спільноту.

с. 107.

Коли віра залишається на рівні, засвоєному в дитинстві, вона не може дати відповідь на питання, що виникають у дорослому віці. Віра має зріти, розвиватися, бути відповідною до кожного життєвого періоду… Віра на сьогодні — скоріше поступ, аніж переконання, яким хтось володіє чи в якому вкоренився.

с. 70.

Одна з причин розділень та протистоянь — це незнання іншої сторони. Ми забуваємо, що для Бога кожна без винятку людина наділена безмірною гідністю. Повноцінна повага до гідності іншого, прагнення його зрозуміти — кожен погодиться, що це необхідно для простих дружніх стосунків: спробувати осягнути, чому інший є таким, яким він є, та чому вчиняє саме так, як вчиняє. Це нелегко дається у дружбі, шлюбі, спільноті, також непросто й між народами. Але воно того варте, адже щось розкривається в нас, наш обрій розширюється, ми не замикаємось на собі, долаємо недовіру, острах перед іншим.

с. 92.

Поселімося під одним дахом! Сім’я живе в будинку, спільному для всіх. Якщо всі християни складають одну сім’ю, то чи не буде цілком природно жити під одним дахом, не очікуючи повного владнання всіх розбіжностей?

с. 61.

Солідарність починається в серці кожного. Її перший порух — підсилити в кожній людині співчуття до тих, хто страждає. Співчуття — це більше, ніж просто почуття. Воно спонукає кожного замислитись: яку справу, навіть просту й незначну, я можу здійснити зараз же, невідкладно, щоб прийти на допомогу комусь, хто цього потребує, зовсім поряд зі мною?

с. 87.


*Марко Ронкаллі – італійський письменник та журналіст, автор численних біографій та книг-інтерв’ю.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *