Текст промови Ліни Костенко на церемонії вручення відзнаки національного ордена Почесного легіону

14 липня 2022 р., у день Національного свята Французької Республіки Посол Франції в Україні пан Етьєн де Понсен вручив орден Почесного легіону – найвищу нагороду Французької Республіки – Ліні Костенко, знаковій особистості для всіх українців, одній із найвизначніших постатей української літератури ХХ-го століття.

Представниця покоління українських дисидентів, Ліна Костенко була одною із лідерів та голосом цього руху. Талановита поетеса стала живою легендою української поезії.

Безкомпромісна особистість, Ліна Костенко завжди була з українцями у найважчі часи. У радянський період вона захищала переслідуваних режимом українських патріотів. У 1986 році, після Чорнобильської катастрофи, вона виступала перед ліквідаторами. У 2004 та 2014 роках, під час Помаранчевої революції та Революції Гідності, вона підтримала мітингувальників, які відстоювали на Майдані загальнолюдські цінності та право жити в демократичній, суверенній та європейській державі.

Церемонія нагородження відбулася у Посольстві Франції в Україні за участю мера м. Києва Віталія Кличка та в присутності великої кількості гостей і журналістів.

Пропонуємо увазі читачів бібліотеки NewLib повний текст промови.

***

Промова Ліни КОСТЕНКО

Шановний пане Посол!

Шановні працівники Посольства! І всі присутні, дорогі друзі й колеги!

В такий важкий час ми зібралися тут з такої гарної нагоди. Орден Почесного Легіону – це лицарський орден, велика честь отримати його.

Для мене це була абсолютна несподіванка. Я ж належу до всесвітньо невідомої літератури. І раптом така відзнака. Дякую Франції. Вона завжди жила в моєму серці. Навіть за часів «залізної завіси» я бувала там думками і душею, пишучи «Руан», чи «Ван Гога» й Рембо, чи Аполлінера. Бо «кордон душі проходить над світами, а там нема демаркаційних зон».

Коли мене звинувачували в антирадянській творчості і викликали на розправу, я процитувала Камю, що світ ділиться на чуму та її жертв. І сказала, що я просто не стала на бік чуми. Це було девізом шістдесятників – не стати на бік чуми.

А тепер ця альтернатива постала вже перед всім людством. Вібріони чуми нікуди ж не зникли, як і передбачав Камю. Вони росли й наливались люттю, і тепер обрушились на Україну в найпотворніших формах війни. І ми глибоко вдячні Європі, вдячні Франції, вдячні всім країнам і людям, які не стали на бік чуми.

За дивним збігом я саме закінчую книжку, в якій є кілька французів, що зіграли в історії України неоціненну роль. Йдеться, зокрема, про Одесу, перші градоначальники якої й фактично будівники – дюк Рішельє, який тепер стоїть, обкладений мішками з піском, і Ланжерон. Друг Рішельє, маркіз де Кастельно, за його дорученням написав історію того краю, вживши, щоправда, назву «Новоросія», бо так його назвала Катерина Друга, загарбавши наші степи. Ад’ютантом Рішельє був Рошешуар, який згодом став мером Парижа. До речі, й командором ордена Почесного Легіону. Це ж орден давній, його заснував ще Наполеон.

В цій книжці згадується й маркіз Дотішамп, генерал Дністровської і Кримської інспекції, ад’ютантом якого був автор «Енеїди», наш Котляревський. Після відставки цей маркіз жив у маєтку в Народичах, які так постраждали від радіації. А повернувшись у Францію, став комендантом Лувра.  

І є ще один француз, про якого я хотіла б написати. З яким я десять років ходила в чорнобильські експедиції. Це Домінік П’єр де ля Фліз. Не знаю, наскільки він відомий у Франції, але це дивовижна людина. Наполеонівський офіцер, медик, поранений під Смоленськом, потрапив у полон. Йому допоміг генерал Гудович, запросив у свій маєток на Чернігівщині. Там де ля Фліз і одружився, взяв дружину з доброго українського роду Маркевичів. Потім працював старшим лікарем Київщини й Полісся, досліджував вплив навколишнього середовища на здоров’я людей. Чи міг він тоді уявити, як чорнобильська катастрофа знищить цей край?! Він спілкувався з поліщуками, вивчав їхній побут, записував звичаї, навіть уклав словничок, щоб порозумітися з ними. А головне – малював їх, створив цілу галерею типів, дев’ять альбомів! Ось чому він був зі мною в моїх чорнобильських експедиціях, – бо я ходила в мертвих селах, а на його малюнках були колишні живі мешканці цих сіл.

І ось недавно я дізналася, що в Кропивницькому є майстриня, Олена Мединська, яка створює чудові своєрідні ляльки за малюнками де ля Фліза. Зараз у Києві відкрилась її виставка, в Музеї українського народного декоративного мистецтва. Вона вважає, і я вважаю, що треба назвати його іменем одну з київських вулиць. Він малював і пейзажі Київщини, і Чорнобиль, і село Мощун, яке знищили росіяни, якого вже нема, а на малюнку де ля Фліза є.

Взагалі французи зробили чималий внесок в історію України. Не кажучи вже про Боплана з його «Описом України» й картами, Меріме з його дослідженням про Богдана Хмельницького. А яку книгу написав Жан-Бенуа Шерер про козаків! Або П’єр Шевальє, який навіть командував козацьким загоном під час облоги Дюнкерка. І всі вони в один голос відзначають мужність і волелюбність козаків, для яких гаслом було – «Перемога або смерть». Навіть д’Омаль, який писав не про козаків, а про принців Конде, і той сказав, що козаки не були військовими, військовослужбовцями. Вони були воїнами.

І ось тепер ми бачимо, що наші хлопці, наші чоловіки – це справді воїни. Це в генах. Вони героїчно борються і вони переможуть.

Ви знаєте, що я орденів і звань ніколи не приймала, політичної біжутерії не ношу.

Але цей лицарський орден я приймаю з вдячністю. І присвячую його нашим воїнам. Бо це найпочесніший наш Легіон.

Фотографії та матеріал для публікації узяті на сайті Посольства Франції в Україні.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *