Що представляє собою університет як ідея? У чому полягає феномен цього культурного інституту? Чи обмежується його завдання лише науково-освітньою задачею — давати універсальні знання, методологію, учити мислити?
Відповідь на ці питання та ґрунтовний аналіз ідеї університету дає у своєму дослідницькому труді «Ідея Університету» відомий історик і патролог Ярослав Пелікан, а ми ділимося з читачами нашої бібліотеки добіркою його цікавих думок.
***
Турбота та співчуття в університеті (так само в родині та в церкві, до яких він подібний) мають виявлятися в обов’язку наполягати на особистій відповідальності людей за свої вчинки, зокрема вчинки інтелектуальні та пов’язані з навчанням.
с. 105.
За самою своєю природою наукове вивчення віри може бути не лише дискусійним, а й заразливим: тих, хто вірив усе своє життя, воно може привести до заперечення виплеканих засад віри, або ж настільки доглибно захопити студентів, що, прийшовши подивитися й покритикувати, вони залишаться помолитися. Університетові не треба вдавати, буцімто нічого такого не може трапитися в його стінах, але також не треба, по-людськи піклуючись про своїх членів, відхиляти ці питання як дріб’язкові. Але заради самоцінності знання університет має, принаймні, приділяти увагу й вивченню цього виміру предмету дослідження.
с. 80.
Якщо через історичну несправедливість або соціальне упередження не кожен є рівним на стартовій позиції, суспільство й університет повинні зробити все можливе для досягнення такої рівності. Однак зробивши це одного разу, вони повинні бути готові прийняти результат змагання. Інакше полярність елітарності та егалітаризму почне розглядатися як частина природного ладу творіння або соціальної системи, й тому, мабуть, частина незмінювана, – хіба що завдяки оманливим обіцянкам класової революції.
с. 253.
Мати переконання без толерантності, як свідчить історія, надто легко. Бути толерантним, не маючи переконань, трохи складніше… Що нам потрібно – це вміння й мистецтво твердо дотримуватися своїх поглядів і поважати діаметрально протилежні. У цьому вмінні саме університет має багатий досвід. Уміння бути толерантним передбачає культуру бесіди, якої занадто часто бракує вільним дискусіям і в університеті, і за його межами. Культуру бесіди часто розуміють в найкращому разі як щось необов’язкове, а в найгіршому – як лицемірність. Однак саме співбесідування, що триває в стінах університету, має слугувати яскравим свідченням на користь того, що ця культура насправді є найкращим способом впоратися з найбільшими розходженнями в поглядах, витвореним людським розумом протягом століть ворожнечі та агресії.
с. 106.
Я не згодний з тим, буцімто летаргія розуму є природний і нормальний стан для більшості людства, або що ці люди геть не здатні насолоджуватися розумною бесідою чи брати в ній участь, не здатні розуміти шляхетні, високі й тонкі почуття, не здатні доходити справедливих суджень у справах особистого та громадського життя. Якщо це так, якщо вони стали такими внаслідок розподілу праці, тоді індустріалізація та демократія є докорінно супротивні; адже люди в такому стані не здатні керувати самі. Я не вважаю, що індустріалізація та демократія по суті своїй є супротивні. Але зараз вони є супротивні, якщо через провалля між ними не перекинуто міст вільної освіти для всіх.
с. 315.
Коли університет нехтує імперативом можливостей й дозволяє собі вироджуватися в приватний клуб, постраждають не тільки ті, хто буде виключений з нього; саме університет буде збіднений, і як установа, і як ідея. Засвоєння цього уроку, звичайно, було болісним для всіх зацікавлених, проте його наслідком стало глибше утвердження істинної природи університетської освіти й самого університету як вільної та відповідальної спільноти. Університет, що його уявляють то драбиною, то дверима, залишається унікальним шляхом реалізації можливостей.
с. 247.