У книзі «Розмови між паном і панотцем» відтворений діалог між двома яскравими сучасниками нашої епохи: дисидентом та інтелектуалом Адамом Міхніком і польським філософом, публіцистом і священником Юзефом Тішнером. Ця розмова зачіпає гострі теми й непрості питання, на які співрозмовники відповідать по-різному, інколи вступаючи в справжню інтелектуальну дуель.
Однією з таких «гарячих» тем у згаданій книзі є проблеми, пов’язані з загрозами і викликами демократії та особливостями функціонування цієї форми політичної організації держави в сучасних суспільствах.
До уваги наших читачів – кілька цікавих думок Юзефа Тішнера та Адама Міхніка про демократію, якими ми з вами раді поділитися.
***
Демократія – це певний порядок, який публічна влада регулює законними правилами. По суті, демократія полягає в тому, що не людина має владу над іншою людиною, а закон. В умовах демократії ти слухаєшся закону, а не володаря… В умовах демократії немає підданих, але водночас усі коряться законові, а не сваволі інших. У цьому сенсі демократія дає змогу – хоча й не змушує до цього, та й не гарантує – дотримання найвищих цінностей. Вона не є найвищою цінністю, бо не є ні Богом, ні ближнім, але дає тобі змогу пожертвувати собою задля ближнього – якщо лише захочеш, – і дає змогу вірити в Бога – якщо ти обереш Його собі.
Юзеф Тішнер, с. 473.
Абсурдною є логіка, яка каже, що оскільки демократія не є найвищою цінністю, то слід її нищити в ім’я вищих цінностей. Руйнуючи демократію, ми нищимо власне ці цінності, бо позбавляємо людину свободи вибору цінності, унеможливлюємо вільний вибір Бога та вільну самопожертву чи любов до ближнього.
Юзеф Тішнер, там само.
Демократія нагадує людині про її відповідальність за власну долю. Трапляються за демократії злочинці та правопорушники, але держава їм не наказує скоювати злочини. Натомість за тоталітарного режиму, де людина є лише коліщатком у загальному державному механізмі, а правилом є дія за наказом, злочин стає безіменним, а отже, стає наче легшим для прийняття – маємо багато злочинів і мало винуватців, бо «в усьому винна державна машина».
Юзеф Тішнер, с. 554.
Демократія – це самообмеження, життя в умовах демократії – це мистецтво окреслення меж самому собі.
Адам Міхнік, с. 546.
Демократія повсякчас терзає сама себе, демонструє свою брудну білизну, показує мізерність людини. Незвиклих до цього людей така картина може шокувати, але бруд має виходити на денне світло, щоб убезпечувати соціальну тканину від процесу гниття.
Адам Міхнік, с. 505.