Любомир Гузар, який багато років очолював Українську греко-католицьку церкву, став одним із небагатьох моральних авторитетів українців на зламі XX-XXI століття. Після відходу від керівництва церквою він долучився до створення руху «Ініціативи першого грудня», що був покликаний до інтелектуального перезавантаження української держави. І саме з його виступу та напутнього слова розпочалося наймасовіше, доленосне Віче 1 грудня 2013 року, річницю якого нещодавно відзначали українці.
У визначальні для українського народу часи Любомир Гузар умів доносити складні ідеї простими словами, які ставали і стають дороговказом для тих, хто шукає вірний та праведний шлях.
Сьогодні ми публікуємо чотири думки Любомира Ґузара: про християнську єдність, вічні цінності й релятивізм, перевагу внутрішнього над зовнішнім та основні риси, властиві справжній людині.
Джерело: Любомир Ґузар. «На землі нас багато, але дуже мало людей» / Сучасність, №12, 2009.
***
Християни в Україні чомусь поділені, розділені на конфесії… Чи не гарно було б, якби всі ми були єдині? Але Господь Бог з якихось причин допускає нашу неміч, а чому він це робить — нам те тяжко зрозуміти. Може, він це робить для того, аби ми, здійснивши втечу з рідного дому, якнайскоріше до нього повернулися?
с. 6.
Бог установив певні речі. Коли ми намагаємось усе виправдати сьогодні, знайти якесь пояснення, говорячи, що немає нічого певного, немає нічого тривалого: «Тобі — твоє, мені — моє, це твоя правда, це моя правда, у кожного правда своя…». Оце і є релятивізм. Він офіційно не визначений як єресь, як відступ від конкретної церковної догми, але це страшна річ, бо підточує цілий фундамент людського життя.
с. 7.
Так повелося, що людська спільнота вкладає у святині найдорожчі плоди своєї культури: архітектуру, скульптуру, музику — самі вершки. Хоча тут є небезпека. Замало поставити щось дуже гарне на честь Бога. Ми нерідко забуваємо про храми наших душ. Наймиліше Богу, якщо ми намагатимемось стати святими людьми. Завжди є спокуса перейнятися зовнішніми речами більше, ніж духовністю.
с. 9.
Треба бути собою, бути свідомим своєї гідности людської… Користати зі свого покликання, своїх талантів, служити ближнім… На землі багато нас є, але дуже мало людей… Пам’ятаєте Діогена, який зі свічкою шукав людину? В тому є велика гірка правда. Дуже мало таких людей, від яких ти відходиш, ставши кращим. Ми мало стараємося. Ми живемо собі день у день, а от щоб використати все те, що дав нам Господь, — над цим мало хто працює.
с. 10-11.