Трохи релігієзнавства: Ігор Козловський про слово «амінь».

«Амінь» (дав.-гр. ἀμήν, від івр. אמן‎, «амéн» — «воістину»; в західноєвропейський традиції лат. amen, «áмен») — завершальне слово в молитвах, богослужебних текстах і діях, проголошуване на підтвердження та закріплення істини. Часто використовується у давніх сказаннях і повістях, народних замовляннях, у заклинаннях і т. ін. Народне «амінь» означає не тільки закінчити що-небудь, а й знешкодити, захиститися від нечистої сили.

Деякою мірою аналогом слова «амінь» можна також вважати єврейське слово «сéла» (івр. סלה‎ — букв. «навіки»), яке іноді використовується в значенні «спинись і слухай» і служить для смислової емфази між Псалмами (грец. διάψαλμα).

«Амéн» ­— це вигук, що виражає згоду і підтримку: «Повністю поділяю!», “Хай буде так!”. Вимовляють його після молитви, благословення чи доброго побажання. Той, хто відповідає «амен», як би сам бере участь у благословенні. Більш того, єврейські мудреці кажуть: «Той, хто відповідає “амéн” на слова молитви, вище того, хто її читає».

Слово «амен» походить від «емунá», віра. Вірити – це говорити до Бога «амен». Таким чином висловлювати Богові свою довіру і надію на Його допомогу. Крім того, в Талмуді це слово розшифровують як акростих слів «Е-ль Мелех Нееман», «Б-г – вірний цар». Тому, відповідаючи «амен», євреї проголошують свою віру в Творця.

У Святому Письмі «амінь» перекладається з грецької мови як «Істина». Для прикладу можемо взяти: «Відрік Ісус: “Істинно, істинно кажу тобі…”» (Йо. 3:5). Зауважимо, що Ісус вживає це слово двічі. Це було притаманно єврейській культурі. Коли той, хто вів дискусію чи бесіду казав «амінь», це означало, що дискусія стосовно певного питання закінчена. Коли «амінь» промовлялося двічі — ніхто не смів перечити чи взагалі вступати в дискусію, оскільки це означало, що той, хто вів бесіду, переконаний у своїй правоті і те, що він стверджує, є правдою. Тому єврейською мовою, це речення звучало б: «амінь, амінь кажу тобі».

Якщо уважно читати Святе Письмо, можна помітити, що «амінь» завжди говорили після слів проповідника або під час Літургії: «І хвалу воздав Езра Господові, великому Богові, а ввесь народ відповів: “амінь, амінь”, знявши руки вгору, й вклонився, впавши перед Господом обличчям до землі» (Нем. 8:6). «Амінь» є виявом спільноти або одноосібне погодження зі словами і волею Божою у своєму житті. Це слово — «нехай так буде» — є зобов’язуючим. Людина каже Богу: ТАК. Можемо це побачити на кількох прикладах. Згода з ким-небудь (І Цар. 1:36), прийняття на себе посланництва, «…щоб міг я здійснити клятву, якою клявся батькам вашим, що дам їм землю, текучу молоком і медом, як воно й є нині”. І відказав я: “Нехай так буде, Господи!”» (Єр. 11:5).

В ісламі вживається слово «амін» (араб. آمين‎‎) під час молитви або декламації першої сури Корану «Аль-Фатіха». Згідно з традицією, воно набуває особливої сили, коли сказане поблизу Кааби. Промовляється також під час особистих молитов (дуа).

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *