Ціна істини або істинні цінності: ТОП-5 цитат Марселя Енафа

Чи можна здобути істину, лише заплативши за неї гроші? Даючи відповідь на це питання, автор книги «Ціна істини: дар, гроші, філософія» ділиться тривогою, яка пов’язана з самою суттю грошей — вони мобільні, універсальні та несуть спокусу, пов’язану з їхньою функціональністю.

Як зазначає Марсель Енаф, влада грошей здається майже магічною і надлюдською, оскільки має потенцію впливати на людину та тотально змінювати її. Та чи насправді ця влада настільки всеосяжна? Сьогодні вже цілком нормально сприймається оцінювання в ринковий спосіб наукових досліджень та певних знань. Але можливість здобути собі певне інтелектуальне благо, лише заплативши за нього, все одно залишається неприйнятним. Не можна оцінити життя, дружбу, любов, страждання, врешті-решт, істину… І таких прикладів можна навести багато.

Про функції, які виконує багатство, про те, що відрізняє вчинок з метою наживи від жертовного вчинку, про феномен дарування, про етичну вимогу свободи – наша добірка цитат французького філософа.

***

Мудрий є мудрим лише тоді, коли він насамперед є незацікавленою особою, пропонує своє знання безкоштовно, а також обирає спосіб життя, байдужий до багатства.

с. 14.

Дарувати — це водночас відмовлятися від дарованого й нав’язувати себе через дароване.

с. 149.

Саме намір відрізняє вчинок з метою наживи від жертовного вчинку. Таким чином, сила наміру дає змогу постійно переадресовувати комерційний обмін у царину милосердя: позичати, як дарують, повертати позику, як щедро дарують у відповідь. Намір є оператором легітимного перетворення комерційних відносин на відносини дарування.

с. 296.

Багатство може стати самоціллю лише як спотворене й таке, що спотворює. Насамперед воно має інструментальну функцію щодо сутнісних життєвих цілей. Воно набуває гідної заздрості статусної цінності, коли походить із гідного джерела. Але в жодному разі його не розглядають як самостійний інструмент могутності: це лише допоміжний засіб політики. Це умова життя, але не його мета. Багатство забезпечує життя з метою досягнення добробуту й організовує спільноту інтересів із метою формування громадянської спільноти.

с. 341.

Свобода, яку я визнаю за собою — це не свобода бути для себе власним законодавцем, це свобода відповіді на припис, який несе образ іншого. Етичний обов’язок, що народжується в зустрічі з іншим, безумовний обов’язок, який засвідчує нескінченність обличчя — це не формальне «ти повинен», а «ти винен собі» або «ти повинен давати». Інший зобов’язує мене перед ним самою своєю появою. Етична вимога походить від іншого, вимагаючи від мене його безумовного визнання.

с. 410.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *