На початку літа НаУКМА та УКУ разом із низкою громадських організацій та бізнес-об’єднань започаткували цикл конференцій аналітичних спільнот «Уроки війни і майбутня відбудова країни та суспільства». Мета цього циклу конференцій – проаналізувати суспільні, інституційні, культурні зміни в Україні, обговорити ціннісні та ідейні підвалини політики від/розбудови країни після завершення війни, перекинути місток від уроків війни до візії післявоєнної України, від запуску дискурсів до формування публічних політик.
Результатом має стати створення міждисциплінарної платформи, де філософи, економісти, соціологи, психологи, політологи, фахівці з міжнародних відносин національної безпеки тощо могли би разом окреслити обриси майбутньої України та стратегію досягнення цієї мети.
Перша конференція циклу відбулася 9 червня в НаУКМА. Учасники конференції аналізували суспільні, інституційні, культурні зміни, що відбулися в Україні; обговорювали ціннісні та ідейні підвалини відбудови країни після закінчення війни, щоб разом окреслити обриси майбутньої України та стратегії реформування різних сфер її буття.
Друга конференція відбулася 2 липня у Львові, на базі Українського католицького університету. Учасники зупинялися на ціннісних вимірах майбутньої розбудови України, а також обговорювали безпековий контекст.
Пропонуємо вашій увазі головні тези з виступу Мирослава Мариновича на конференції УКУ–НаУКМА «Уроки війни й майбутня відбудова країни та суспільства», панель «Світоглядні та ціннісні підвалини», Центр Шептицького (УКУ, Львів).
З повним текстом виступу М. Мариновича можна ознайомитися тут.
***
Перехід до сталого розвитку й відкритого доступу стане можливим тоді, коли люди навчаться не лише боротися за цінності, а й жити відповідно до них.
В Україні сильними є не вертикалі, а горизонталі. Суспільство складається з численних маленьких нестійких асоціацій, які досить важко піддаються централізованому управлінню. Але як тільки з’являється одна велика мета – вийти на Майдан або перемогти у війні, – стається справжнє чудо, і всі ці різноспрямовані осередки вмить консолідуються й набувають одного вектора дії. Саме це і сталося тепер на початку російсько-української війни, і враженим був увесь світ.
Віддати шану своїм опонентам за вчинене добро – це найкращий шлях до подолання ворожнечі.
Ми можемо залишитися локальними, якщо не станемо джерелом нової загальноєвропейської ідеї. Бо цього замало – бути геополітичною завадою, тобто чинити вплив на світову політику лише заважаючи відновленню попереднього статус-кво. Потрібна позитивна місія.
Кожна інтелектуально приваблива ідея, яка рухає світом, водночас супроводжується переформатуванням цінностей.