Музика відомого естонського композитора Арво Пярта привертає величезну увагу не лише поціновувачів класичної і літургійної музики, але й широкого загалу. І хоча вона завойовує світ вже кілька десятиліть, її автор залишається найменш дослідженим серед видатних сучасних композиторів. Багато музичних теоретиків доклали чимало зусиль, щоб створити теоретичні засади для аналізу творчого здобутку Пярта. Серед них особливої уваги заслуговує американський професор богослов’я, викладач, письменник і музикознавець Пітер Бутенєв.
Слухачі часто говорять про те, як Арво Пярт пробуджує духовність своєю музикою, наче про певне таїнство, але досі ніхто уважно не придивлявся до того, як саме він це робить. Книга Пітера Бутенєва «Арво Пярт: З тиші» досліджує сильний взаємозв’язок між музикою Пярта та глибоким духовним корінням композитора в православній вірі – відносинах, які принесли багато творчих плодів і завоювали серця незліченних слухачів по всьому світу.
У передмові до книги автор книги Пітер Бутенєв пише: «Частина дива творчості Арво Пярта полягає в тому, наскільки глибоко вона говорить про страждання. Його музика не прагне підбадьорити нас чи “зробити все кращим”. Вона, радше, якось прислухається до людей, до їхнього болю. Вона йде поруч із ними. Вона запевняє їх, що вони не самі у своїй спустошеності. І, наче цього подарунку не достатньо, їй вдається передати відчуття надії». Автор висловлює сподівання, що книга «може прислужитися для поглиблення нашого досвіду музики Пярта та нашого відчуття співстраждальної любові Бога».
Бібліотека NewLib підготувала добірку цитат із книги Пітера Бутенєва, які допоможуть читачеві поринути у таємничий світ Пяртової музики, а також спонукатимуть до прочитання цієї “яскравої медитації про стовпи музики Пярта”, як влучно висловився про цю книгу американський музикознавець Джефферс Енгельгардт.
***
Люди, які відчувають біль, люди, які йдуть назустріч смерті, часто знаходять дивовижне співчуття у творах Пярта: вони відчувають, що музика страждає разом із ними. Музика не стоїть поза межами людських реалій у якомусь віддаленому та незаангажованому місці, вона втілена в часі, просторі та людському серці.
с. 38.
Музика Пярта у своїй скорботі є джерелом розради або втіхи, що є одним із її найбільш значущих, хоча й таємничих дарів. Ця якість є ще однією частиною “духовної” головоломки – як вона дає людям відчути надію та трансцендентність. Але найпершим ефектом творів Пярта, який відчувають ті, хто страждає, навіть ще до розради чи надії, є співчуття. Багато слухачів повертаються до цієї музики не для того, щоб розчинитися у “звуковому соборі”. Вони повертаються, бо відчувають, що їх чують і супроводжують у їхніх стражданнях; музика зустрічає їх у їхньому горі. Люди в похмурі часи не хочуть, щоб їх насамперед “підбадьорювали”. Вони хочуть, щоб їх зрозуміли разом із їхніми стражданнями. Мистецтво здатне виразити глибину їхніх почуттів, часто, можливо, краще, ніж це можуть зробити вони самі.
с. 43.
Пярт – це людина, яка у своєму духовному житті є водночас і вкоріненою, і вільною.
с. 54.
Тиша – це ніщо; тиша плекає звук і дію; тиша – могутня сила; тиша гримить. Тиша є багатозначною.
с. 103.
Тиша вимагає стишення… Що більше людина здатна досягти внутрішньої тиші, то менше вона сприйматиме зовнішню метушню: справжня внутрішня тиша є завжди доступною, й у спокої пустелі, й у какофонії міста… Що більше людина відкидає несуттєве в собі – у внутрішньому діалозі, у способі життя, у напрямку погляду, – то більше вона буде налаштована на те, що є суттєвим.
с. 117.