Володимир Ольшевський про філософію музики Валентина Сильвестрова

Творчість нашого славетного співвітчизника – композитора Валентина Сильвестрова – викликає справжнє захоплення і надихає на роздуми. Своїми думками, що розкривають особистість митця через його світосприйняття музики, з бібліотекою NewLib поділився член Спілки композиторів України Володимир Ольшевський.

Наведені автором цитати В. Сильвестрова узяті з книги «ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ. Зустрічі з Валентином Сильвестровим».

***

Є важливі думки, які висловлюються у серйозному тоні, а є – ніби жартома. Серйозно висловлена думка, хоч і більш вагомо характеризує смисл мовленого, разом з тим обмежує його словом, створює певні структурні рамки.  Думка ж, висловлена жартома або ж на-пів жартома, – відкриває більший простір для інтерпретації. Хтось сприймає її як жарт і не придає їй аж так великого значення, минає її. Хто ж у жарті відчуває прихований сенс, замислюється, докопується до істини.

Однією з таких думок є наступна, висловлена В. Сильвестровим при зустрічах з Іваном Соколовим: «Композитор – тільки перекладач Бога, кращий чи гірший. Слід би на афішах писати не: П’ята Симфонія Бетховена, а: П’ята Симфонія – переклав Бетховен». Пізніше В. Сильвестров до цієї фрази жартома додав, що краще писати: «П’ята Симфонія – зіпсував Бетховен» («Симпосіон», с. 53).

З цього жарту випливає неоднозначний висновок – композитор не є творцем музики, а її аранжувальником, інтерпретатором. «Музика – це спів світу про самого себе» (Симпосіон, с. 37), і цей світ співає через людину.

Існує вислів М. Глінки: «Музику творить народ, а ми, композитори, її аранжуємо». Він різниться рівнем узагальнення. Вислів М. Глінки, по-своєму актуальний, торкається Землі. Висновок В. Сильвестрова – Неба.

В той же час, зі слів В. Сильвестрова, багато залежить і від музичної практики: «…музика, і взагалі будь-який вид мистецтва розвивається за своїми законами, і розвиток цей не завжди благотворний: якщо вже пішла тенденція, то до упору…» (с. 149). Очевидно, він має на увазі, що композитори часто сліпо слідують за тенденцією, не мають смілості подивитися на неї і на себе зі сторони, і вже не можуть зупинитись, поки вона себе не вичерпає. В цьому контексті В. Сильвестров говорить про сучасну музику наступне: «…логіка тут є, проте логіка, нав’язана музиці, а не та, що народжується, – а чому? Не тому, що композитори нездари, а тому, що сама парадигма цієї музики не дає можливості це зробити» (с. 150). «Музика – це ж заняття дитяче. Що ж ви з неї зробили якусь страхітливу проблему?» (с. 149).

На прикладі музики Й. Гайдна В. Сильвестров дає зрозуміти – що живить інтерес великих музикантів до його музики: «Це дитинство, що грає. Проте з мудрістю, звісно… «Будьте, як діти» в певному регістрі цього дитинства: в чистоті, наївності якійсь, у вірі» (с. 149).

______________________________________________________________________________________

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *