Володимир Ольшевський про інтуїтивне в творчості Валентина Сильвестрова.

Володимир Ольшевський аналізує інтуїтивну складову в творчості митця, окреслює важливу роль духовних переживань у світосприйнятті та музиці композитора, його міркування про відповідність духу музики реальному місцю тощо.

Текст буде цікавий не лише шанувальникам творчості всесвітньо відомого композитора, але й тим, кого захоплює філософсько-метафізичний погляд на світ музики.

***

У творчості В. Сильвестрова інтуїтивна сфера є домінуючою. Разом з тим, вона не обмежується собою, а проявляє себе у сполученнях інтуїтивно-емоційних, інтуїтивно-інтелектуальних, інтуїтивно-чуттєвих, духовно-емоційних, емоційно-духовних.

В цілому найлегше говорити про музику, яка стосується уявних образів. Трохи важче формулювати зміст емоційно-інтелектуальних переживань. Найважче визначати смисл інтуїтивних, духовно-інтуїтивних переживань, які є сферою духу. Згідно з теологічними теоріями сфера духу базується на совісті, інтуїції, вищому пізнанні.

Хоч В. Сильвестров нечасто звертається до слова дух, але, знайомлячись з його висловлюваннями в книгах «Дочекатися музики», «Симпосіон», можна прослідкувати велику увагу до цієї сфери, більш того, цілу еволюцію її пізнання, дослідження. Це проявляє себе і в окремих виразах (наприклад, «оце ось», «персональність», «вловленість», «текст памятає сам себе»  тощо), а також в понятті «мета-відчуття», «мета-музика», якими він узагальнює інтуїтивні переживання.

Він говорить про особливі відчуття, якими має володіти музика, поезія:

«Багато які вірші Пушкіна, припустимо, можна переказати – просто розповісти, про що він там говорить, і все. Та при цьому втрачається сама суть поезії, оце ось» (Дочекатися музики, с. 92).

«Чого обмаль у сучасній музиці?». «…втрачене оце, персональність була втрачена». «Організована вона чудово: і стиль є, й інтерес, але оце ось послаблене», «…оцього ось бракує» (Дочекатися музики, с. 184).

«Коли ми слухаємо музику Глінки, його шедеври, то здається, що вони давним-давно мусили би вже насточортіти. А тим не менше вони – непроминальні. Тому що, крім удачі, там подолане відчуття, що це ХІХ століття, там є «вловленість» якась. Дивишся – так, усе написано за законами гармонії, але не в цьому тут суть, тому що ці закони долаються» (Дочекатися музики, с. 153).

Дух знаходиться в основі його суджень. Переконаймося в цьому також і в наступних його висловлюваннях.

«У мене був один дивний досвід. Під Віднем у горах є чудове місце, монастир, там Кремер постійно влаштовує музичні фестивалі». «Я теж там одного разу був. Грали мою музику, багато, але також Моцарта й інших композиторів. Я гуляв там парками і раптом виявив, що моя музика, котру там грали, ніби створена спеціально для цього місця. А от коли звучав Моцарт, було відчуття, що для його музики потрібна інша паркова архітектура, потрібні палаци. Виникло якесь відчуття, що я був цим місцем у музиці» (Дочекатися музики, с. 148).

В. Сильвестров, у даному випадку, говорить про відповідність духу музики реальному місцю, де виконувалась його музика і музика Моцарта.

У 1980-82 роках в творчості В. Сильвестрова наростає тенденція до метамови, метафори.

В назвах своїх окремих творів («Мета-музика», «Мета-вальс»), а також у метафоричних висловлюваннях про музику композитор не раз використовує префікс «мета» (мета-мова, мета-мелодія, мета-баркарола, мета-фуга, мета-ритм), який виражає над-зміст. В. Сильвестров так це пояснює:

«Мета – це «над» або «поза» музикою. Припустимо, метафізика. Фізика – це річ, яку можна довести, виміряти, є прилади. А метафізику не доведеш. Але, тим не менше, метафізичні переживання існують». «Видатні виконавці, вони ніби доторкаються до музики, до звичайних музичних текстів у своєму виконанні, і вона раптом звучить поза межами музики» (Дочекатися музики, с. 204).

Людина є істотою духовною. Звідси – духом обдаровані, в більшій чи меншій мірі, усі музичні твори. Те, що у видатних виконавців мета-переживання (дух) особливо відчутні, пов’язано з тим, що якість виконання виділяє, підносить у вартості духовну складову виконуваної музики.

«В період писання «Оди солов’ю» мені втрапили передруки лекцій із дзену Судзукі, самвидав. Щось я там, у цих лекціях, розумів. Я за них ухопився, тому що філософія набридла, будь-яка, а це було вельми несподіване, свіже і, як на той час, дуже доречне. Річ у тім, що Судзукі-дзен був спрямований проти філософствування, на звільнення від ідеологічних схем» (Дочекатися музики, с. 166).

Дзен – це погляд на життя очима духа. Не дивно, що ці передруки лекцій, в певний момент, опинилися в центрі уваги композитора.

Творчість людини передбачає духовну активність. Релігійне світовідчуття у В. Сильвестрова знаходиться у сфері творчої уваги.

«Творчий стан. Він зрідні релігії. Що таке релігія? Це спроба якимсь чином, за допомогою певних прийомів звільнити людину від усього заяложеного, від автоматизму життя, спроба схвилювати людину, щоб вона ожила! І тут не має значення, створює вона щось чи просто споглядає світ» (Дочекатися музики, с. 28).

В книзі «Симпосіон» В. Сильвестров, в певний момент, роздумує над постатями Ісуса Христа, апостола Павла. Його хвилюють питання віри:

«Якщо християнські максими брати у їх повноті, так одна з них – це те, що Ісус Христос не десь там, ні, – Він живе у тобі: якщо Він живе в тобі. Тоді не виникає такого, що ти десь не вільний, що тебе хтось обдурює, що це все облуда і таке інше. Якщо живе – то все, які там уже розмови: облуда, не облуда?» (Симпосіон, c. 77).

Відносно певних своїх літургійних творів він говорить: «Я їх створював не як церковну музику, мені було важливо, що літургійні тексти були написані особистостями. Золотоустий – це ж поет, це його голос, от його голосом я й говорю». «Я до Золотоустого ставлюся так само, як до Пушкіна, Лермонтова… Мені важливо, щоб текст був проголошений і щоб він потрапив на мелодію. Наприклад, «Псалми Давида». «Це сольні пісні під арфу, це Псалтир…» «Зараз почали забувати, що псалом – це сольна пісня. Вона стала символом, та, попри те, це сольна пісня, і я намагаюся, щоб у хорі – навіть якщо хор могутній, – щоб у цієї могуті було обличчя і вираз очей, які говорять, що оце – голос. Оце найважливіше» (Симпосіон, с. 67).

З цих висловлювань випливає висновок, що релігійне світовідчуття В. Сильвестрова є органічною частиною його світосприйняття.

Варто також відмітити, що всі його твори ліричного змісту (душевно-духовного змісту), наприклад, «Тихі пісні», «Багателі», мають інтуїтивний відтінок (мета-відтінок), що надає цим творам особливого звучання.

Таким чином, використовуючи цитати з книги «Дочекатися музики», «Симпосіон», ми можемо зробити певні узагальнення про роль духа (духовно-інтуїтивних переживань) у світосприйнятті та у музиці В. Сильвестрова. Ці висловлювання також знаходять підтвердження у змісті музики інших композиторів, допомагають розібратися, особливо, в кризових моментах музичних явищ, в музичній практиці.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *