Володимир Ольшевський про символіку в музиці Валентина Сильвестрова.

Роздуми Валентина Сильвестрова прокладають “місток до розуміння сучасної музики, в якій символіка займає особливе місце”. Про символічну мову музики Сильвестрова розмірковує Володимир Ольшевський.

***

Висловлювання В. Сильвестрова в книгах «Дочекатися музики»«Симпосіон» стають не тільки приводом до роздумів, але й важливим орієнтиром (дороговказом) в складних музичних процесах, особливо сучасної музики.

Одним із питань, яке зацікавлює і відкриває простір для роздумів, є символіка в музиці. Це питання цікаве тим – як сприймати мову символіки, відчувати її, розуміти.

Особливе місце символіка займає в сучасній музиці, в тому числі і в музиці В. Сильвестрова. Перед тим, як перейти до його висловлювань, хотів би дати певну інформацію на цю тему.

Музичне мистецтво при втіленні  змісту використовує  увесь універсальний арсенал музичної мови: інтонацію, ритм, метр, темп, тембр, лад, динаміку, артикуляцію, фактуру, музичну композицію, стилі, жанри, голоси, інструменти і т. д.

Кожен з елементів музичної мови, а також комплекси елементів в музичному творі, сприймаються нами на слух, несуть в собі певний сенс, тобто, є носіями символіки певного змісту, завдяки чому ми маємо можливість його відчувати. З цієї точки зору, музичне мистецтво ми можемо вважати мовою художньо-звукової символіки. Така позиція підтверджується нижче наведеним визначенням зі словника.

«Символіка (від грец. – те, що передається знаком) – 1) Вираз ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків – символів. 2) Сукупність символів».

У музиці ж такими знаками-символами є всі елементи музичної мови. Такий підхід дає нам уяву про широке розуміння музичної символіки.

Існує також поняття символіки в буквальному сенсі, яке проявляє себе в намаганні надати певним елементам музичної мови сталий смисл (наприклад, певним інтервалам, мелодичним зворотам тощо).

В. Сильвестров знаходить протиріччя у трактовці символіки в музиці певної традиції, зокрема символіки у вигляді шифру: «Схоластичній традиції часто приписували, що якщо інтервал кварта йде вгору, то це – відозва до Бога, а якщо отаке розташування – то хрест. Так, можна приписувати, але це не означає, що це істина. Бо в якій-небудь кабацькій пісні, котра нічого спільного не має з піднесеністю, а просто пов’язана навіть із дурістю якоюсь, – там теж є і тема хреста, і вгору інтервали, а вони не до неба, а до горілки ведуть… Так, справді, Бах, можливо, зашифровував це, та справа не в цьому шифрі його. Якби він тільки зашифровував, то воно би так і лишилось. Але сам дух цієї музики перевершував усі шифри. А те, що там шифри є, – так це гра того часу була» (Симпосіон, с. 168).

В. Сильвестров в даній цитаті розв’язує це протиріччя тим, що наводить приклад, як одні і ті ж елементи музичної мови змінюють свій смисл в залежності від контексту – контексту музики схоластичної та кабацької.

Якщо Бах і використовував шифри, яким надавав символічний смисл, то це було,  як вважає В. Сильвестров, на той час грою (очевидно грою розуму), яка при слуханні музики слухачем не сприймається (не відчувається), тому що слухач не розумом слухає музику. Слухач міг би це (шифри) сприйняти (розумом), якби отримав перед слуханням певні пояснення.

Найважливішим у змісті музики Баха, визначає В. Сильвестров, є дух його музики, а не шифри. Дух, власне, і є те, що ми, слухачі, на інтуїтивному рівні відчуваємо і усвідомлюємо. Дух музики Баха це, очевидно, і дух епохи, і дух історичного стилю (бароко), дух жанрів, в яких писав композитор, і дух персонального стилю,  переживань, які властиві йому.

Подібно як магніт, що притягує (розміщує) металеві частинки згідно магнітного поля, так само і музичний образ, важливою складовою якого є дух, визначає контекст, у якому в злагодженості засоби музичної мови виконують свої функції. Очевидно, в цьому і полягає секрет перевтілення елементів музичної мови, обумовлений контекстом застосування.

В. Сильвестров широко використовує символіку у своїх творах. Коли ми слухаємо його музику, потрапляємо в інтуїтивний світ символіки, сприйняття якої потребує від нас особливого зосередження.

Наведемо приклади того, як В. Сильвестров пояснює мову своєї Симфонії № 8 (Симпосіон, с. 104).

«…симфонія – всесвіт, у якому є ієрархія якихось музичних сил і музичних символів. У музичних символів є низ, верх; і темою, в моєму розумінні, може бути просто бас. Не бас, котрий має певну мелодію, а просто вступ басу як певний погляд…».

«Друга категорія тематизму – це простір. Це те, що пов’язане з педалями в оркестрі, – ніби основа, що звучить», «…ці гармонії, якщо трохи змінити ракурс, – стають простором».

«Потім там якісь лінії йдуть, котрі мають семантичне навантаження: блискавки і сходинки. Це теж теми, проте не у звичному розумінні. По суті, це такі ніби арпеджіо, та не обов’язково арпеджіо по звуках акордів», «…я їх визначив як блискавки, або якісь драбини, драбини Якова», «…в контексті симфонії вони перекодовуються і стають метафоричними».

«Отже, дивіться: бас, простір, блискавиці, драбини – це чотири. А потім є чотири подарунки – це такі ніби багателі. Це вже вісім персонажів (сміється)».

Звернімо увагу на те, що ці перечислені символи композитор жартома називає персонажами.

«Окрім того, в цих подарунках є розподіл символів: у першій частині – певна алюзія, пов’язана з бахівськими «Страстями», ледь-ледь намічена штрихом: потім якась старовинна фонема, потім є багатель як вальс, як фонема земного життя, пов’язана з поезією, сердечністю».

«А далі йде розділ, який підсумовує все: і простір, і ці сходинки, і блискавиці, і загрозливий бас. Потім ніби відчиняється вікно і грається награш пасторальний», «…у якому потаємно зашифровані «Гірські вершини» Рубінштейна, знаменитий хоровий твір».

«Тут у цьому розділі все підсумовується, проте за формою це пастораль. Пастораль – це теж якась симфонія світу. Це дім людини, її храм. Людина присутня в ньому для того, щоб цей храм споглядати, а не для того, щоби вносити в нього свої біди».

«Це симфонія в тому сенсі, що ніби на це свято запрошені певні сили – як культурні, так і хтонічні…». «Можливо, це симфонія в біблійному такому сенсі». «Це нагадує притчу, коли господар накрив стіл і покликав гостей…» (Симпосіон, с. 104-106).

Завдяки поясненням до Симфонії № 8 є можливість не тільки інтуїтивного вслухання у символічні смисли, але, що теж важливо, ми маємо перед собою «персонажі». Симфонія стає в певному сенсі програмним твором.

Навіть у жанрі програмної музики з візуальними образами композитори не відмовляються від назв і коментарів до творів. Тим більш, коментарів, наскільки це можливо, потребують твори з інтуїтивно-інтелектуальною, інтуїтивно-емоційною символікою. Тому висловлювання В. Сильвестрова в книгах «Дочекатися музики», «Симпосіон» є дуже помічними не тільки для сприйняття його музики, вони також прокладають місток до розуміння сучасної музики, в якій символіка займає особливе місце.

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *