Серія «Свідки війни»
Продовжуємо серію публікацій та інтерв’ю, присвячених війні в Україні. До уваги наших читачів – український переклад статті французької літературознавиці, культурологині та біблеїстки Анн-Марі Пельтьє «Вибір біблійних цитат в дискурсі про Україну». Публікація вийшла в тижневику La Vie від 14.03.2022.
Ні, не брати сьогодні протистоять один одному. Необхідний історико-політичний аналіз доводить, що необмежена гегемоністська воля, підживлена маніпульованою пам’яттю, націлена на знищення всього, що втілює її протилежність – вимогу гідності (яка дала назву подіям на Майдані в 2014 році), палке бажання жити у світі, де правда і свобода мають сенс. На очах усього світу влада, сп’яніла насильством, переслідує свого сусіда, всупереч найзасадничнішому міжнародному праву.
У сучасному політико-релігійному дискурсі часто згадується «братовбивчий» вимір війни в Україні, який натякає на алюзії з відомим біблійним сюжетом: вбивство Авеля братом Каїном. Французька інтелектуалка та біблеїстка Анн-Марі Пельтьє застерігає від подібних сумнівних відсилань та звертає увагу на уважний і більш обережний вибір відповідних біблійних посилань.
З оригіналом публікації можна ознайомитися тут.
***
У той час, коли Предстоятель Російської Православної Церкви патріарх Кирил духовно «легітимізує» прямий злочин жорстокого вторгнення російських військ на теріторію України, багато християнських оглядачів звертаються до біблійних посилань. Добираючи слова та хапаючись за знайомі шаблони, ми силимося подолати шок, перебороти сум’яття.
Але тут необхідна пильність. Встановлювати неточні зв’язки між поточними подіями та Біблією – це додавати до зла ще й плутанину. Так, цілком зрозуміло, що історія Давида і Голіафа справедливо резонує в даних обставинах. У той же час, зображуючи кричущу дисиметрію між агресором і жертвою, вона підтримує впевненість, що сила в кінцевому підсумку на боці роззброєної слабкості.
Від Каїна та Авеля до «радянського старшого брата»
Та набагато більш проблематичною є згадка про Каїна та Авеля, яку охоче використовують. Мовляв, ця історія є новим епізодом у незапам’ятній війні між двома братами. І це враховуючи той факт, що посиланням на братські відносини користовувалась і зловживала радянська риторика. Ми пам’ятаємо задушевні заклинання про «братні країни», під захистом «радянського старшого брата». Ходив жарт, який протиставляв формальному «ділитися по-братньому» – набагато більш справедливому «ділитися порівну».
Ні, не брати сьогодні протистоять один одному. Необхідний історико-політичний аналіз доводить, що необмежена гегемоністська воля, підживлена маніпульованою пам’яттю, націлена на знищення всього, що втілює її протилежність – вимогу гідності (що дало назву подіям на Майдані в 2014 році – Революція Гідності), палке бажання жити у світі, де правда і свобода мають сенс. На очах усього світу влада, сп’яніла насильством, переслідує свого сусіда, всупереч найзасадничнішому міжнародному праву.
Біблійна пам’ять: портрети тиранів
Отже, якщо ми дійсно хочемо посилатися на Біблію, потрібно звернутися радше до яскравих портретів тиранів, що залишилися в біблійній пам’яті; до фігури, яка проходить крізь часи й цивілізації. Сьогодні така фігура втілена в господарі Кремля: цього характерного нащадка радянського варварства й КДБ, де він пройшов школу брехні та злочинної практики.
Те, що наразі робить Путін своїми руйнівними діями, дивним чином єднає його з далеким ассирійським володарем, якого згадує пророк Ісая: «Вчинив я це міццю своєї руки й своїм розумом, я бо розумний, і відміняю границі народів, а їхній маєток грабую, й як сильний, скидаю пануючих! І досягла, мов кубло те, багатства народів рука моя, й як збирають покинені яйця, я всю землю зібрав, і ніхто не порушив крилом, і дзюбка не відкрив, і не зацвірінькав…» (Ісаї 12-14 [пер. Івана Огієнка]).
Кількома розділами пізніше зустрічаємо вірші про смерть вавилонського царя. Послідовність добре збережена, оскільки Ізраїль пам’ятав про безчинства Ашшура, які мало чим відрізнялись від безчинств Вавилону. Потім у тексті згадується світ мертвих в єврейському шеолі, який об’єднує свої зусилля, щоби дати відсіч цьому новому гостю, чоловікові, який «змушував землю тремтіти», «обертав у пустиню вселенну, а міста її бурив», кажучи у своєму серці: «Зійду я на небо, повище зір Божих поставлю престола свого!» Нині серед мертвих він є лише «галузкою бридкою», «потоптаний труп» (Ісая 14, 13-19).
І біблійний текст оспівує його падіння як велике полегшення, що охоплює землю і голосно проголошує визволення. У зв’язку з цим я пригадую одного паризького університетського викладача, який наприкінці 1989 року називав Біблію «великим кодом» нашої культури.
Календарна дата змусила нас прочитати цей вірш про смерть вавилонського царя через кілька годин після падіння Чаушеску, коли на екранах світу всі побачили видовище його безславної смерті. У цей момент на курсі запанувала велика тиша, яка не потребувала жодних коментарів: біблійна історія, вочевидь, стала історією, яку ми переживали.
День, коли «рід лукавих» зникне
Ця історія знову стає нашою, мірою того, як повільна отрута комунізму продукує нове божевілля в голові російського лідера і сіє нові жахи. Загадка Історії. Загадка темряви, що здається непереборною. Проте Святе Письмо передвіщає день, коли «рід лукавих» зникне. І він воістину настане.
Світло, що випромінює Святе Письмо, формується наприкінці нічного шляху, який є шляхом історії людства. Зараз людство проживає цю історію, зокрема величезну біду, що охопила український народ. Але ця ніч, сповнена болю, не скасовує обіцянку, закладену в пророцтві Ісаї. Біблія – це книга війни. Проти шантажу зла. Московський патріарх міг би отримати користь від її прочитання.