Двадцяте століття принесло в світову літературу пил військових доріг, гіркоту розчарувань, легіони втрачених душ, самотні серця та численні спроби зрозуміти особистість. Книга Антуана де Сент Екзюпері «Планета людей» – один із найкращих світових шедеврів про війну, але й не лише про неї.
Книга є збіркою філософських оповідань, нарисів чи есе, об’єднаних однією темою – існуванням людства. Екзюпері не пропонує своєму читачеві ані подвигів, ані слави, ані смутку. Він пропонує йому цілу планету, населену людьми. Де навіть у найглухішій пустелі ти не самотній. Тому що в далеких куточках планети, відірваний від того, що прийнято називати цивілізацією, ти залишаєшся потрібним тим, хто на тебе чекає.
Багато хто із нас читав цю неймовірну книгу. Нехай найяскравіші уривки з неї нагадають читачеві про сенс життя і смерті, про мету, до якої прагне людина, як мисляча істота.
***
Велич усякої професії, можливо, саме в тому, що вона об’єднує людей, адже єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування.
с. 23.
Істина – це не те, що всі бачать… Якщо саме ця, а не якась інша релігія, саме ця культура, ця міра вартості, саме ця форма діяльності дає людині відчути душевну повноту, вивільняє в ній володаря, про якого вона й не підозрювала, то саме ця міра вартостей, саме ця культура, ця форма діяльності і є істиною людини.
с. 109-110.
Щоб виявити сутність людини, треба хоч на мить забути про чвари, бо всяка віра впроваджує цілий коран непохитних істин, які породжують фанатизм. Можна поділяти людей на правих і лівих, на горбатих і не горбатих, на фашистів і демократів і ніякий такий поділ не можна спростувати. Але істина, ви ж знаєте, – це те, що робить світ простішим, а не те, що створює хаос. Істина – це мова, що помагає передати вселюдське.
с. 118-119.
Ми хочемо бути вільними. Той, хто працює кайлом, хоче знати, який сенс у кожному ударі його кайла. Коли кайлом довбе каторжник, кожен його удар тільки принижує каторжника, але якщо кайло в руках шукача, то кожен удар його звеличує шукача. Каторга не там, де працюють кайлом. Це не важка праця, не жахлива втома. Каторга там, де удари кайла не мають ніякого сенсу, де праця не єднає того, хто працює з іншими людьми.
с. 119.
Ми дихаємо на повні груди лише тоді, коли нас і наших братів зв’язує спільна мета, і тільки тоді з досвіду бачимо, що любити – не означає дивитись одне на одного, це означає дивитись разом в одному напрямку. Товариші – це тільки ті, що з’єднані в одній зв’язці, мов альпіністи, піднімаються на ту саму вершину і в цьому сходженні знаходять одне одного.
с. 117.
Коли співчуваєш комусь, вас іще двоє. Ви ще розділені. Але часом стосунки досягають такої висоти, коли вдячність і жалість втрачають сенс. Тоді дихається, як тому в’язневі, що здобув волю.
с. 116.
Тільки усвідомивши свою, хай навіть зовсім непомітну роль, ми будемо щасливі. Тільки тоді ми зможемо спокійно жити і спокійно вмирати, бо те, що дає сенс життю, дає сенс і смерті.
с. 121.