Засоби передачі змісту музики (вираження, зображення, промовляння, форми руху)

Згідно з моїми висновками, п’ять видів життєвого досвіду людини музика виражає-зображає чотирма засобами: вираження, зображення, промовляння, формами руху.

Засіб вираження стосується, насамперед, духовного та душевного виміру (М. Скорик «Мелодія»), а також фізичного, коли це, по-перше, стосується характерів і настроїв зображуваних персонажів (К. Сен-Санс «Лебідь»), а, по-друге, в міру «одушевлення» й «одуховлення» зображуваних явищ, які є результатом персоніфікації, відбитком особистісного художнього втілення композитором явища, яке він зображає і якому одночасно надає властивостей живої істоти (Е. Ґріґ. «Ранок»). 

Засіб зображення стосується, насамперед, фізичного виміру (Л. Бетховен «Гроза»), а також, асоціативно, духовного і душевного виміру (В. А. Моцарт «Маленька нічна музика» /серенада/).

Засіб промовляння базується на мовному досвіді (вокальна мелодика). Вокальна мелодика (також й інструментальна, якщо вона базується на мовному досвіді), вміє «промовляти», наспівувати, співати, розспівувати, «кричати», виражати різні відтінки людської мови.

Засіб форм руху. Музики без руху не існує. Нерухомість – це теж форма руху. Рух у фізичному вимірі прив’язаний до персонажа, явища, події (хлопчик іде, кінь біжить, джміль летить, човен гойдається на хвилях тощо). Для характеристики форм руху у духовному і душевному вимірі ми посилаємось на асоціації з фізичним виміром (почуття будять неспокій, думка летить, молитва лине, музика пульсує).

Всі чотири засоби, як і види життєвого досвіду, функціонують у кожному образі (творі) одночасно, а також знаходяться у ієрархічній єдності. Будь-який з цих засобів може стати «наріжним каменем», а решта займає позицію згідно своєї ролі у творенні музичного образу.

У вираженні духовно-душевних, душевно-духовних переживань типовим є, коли домінують засоби вираження і промовляння. Третю і четверту позицію займають форми руху і, асоціативно, засіб зображення (Й. С. Бах «Арія»).

У творах фізичного виміру з уявними образами на перший план виходять засоби зображення та форм руху. Вираження та промовляння займають третю і четверту позицію. Іноді буває, коли засіб промовляння взагалі відсутній (наприклад «Політ джмеля» М. Римського-Корсакова).

Не зважаючи на певні типові випадки, все-таки, аналіз засобів передачі змісту (їх підпорядкованість) потребує індивідуального підходу у кожному окремому випадку (образі). Наприклад, у «Ранку» Е. Ґріґапідпорядкованість засобів передачі змісту я бачу такою: зображення, вираження, промовляння, форми руху.

Засоби втілення змісту використовують увесь універсальний арсенал музичної мови: інтонацію, ритм, метр, темп, тембр, лад, динаміку, артикуляцію, фактуру (мелодику, гармонію, поліфонію), музичну композицію, стилі, жанри, голоси, інструменти і т. д.

Названі елементи музичної мови є універсальними по тій причині, що вони, в залежності від контексту змісту (при вираженні, зображенні, промовлянні або формах руху), кожен раз здатні «переформатовуватися», виконувати інші функції – виражати інший зміст, іншу символіку. Чи немає у цьому перевтіленні таємниці?

Однак, при всій універсальності, кожен елемент музичної мови має також свої характерні особливості та певні можливості, про які варто, хоча б загально, згадати.

Кожен з елементів музичної мови, а також комплекси елементів в музичному творі, сприймаються нами на слух, несуть в собі певний сенс, тобто є носіями символіки певного змісту, завдяки чому ми маємо можливість його відчути. З цієї точки зору музичне мистецтво ми можемо вважати мовою художньо-звукової символіки. Така позиція підтверджується нижче наведеним визначенням зі словника іншомовних слів.

Символіка (від грец. – те, що передається знаком) – 1) Вираз ідей, понять або почуттів за допомогою умовних знаків – символів. 2) Сукупність символів».

У музиці ж такими знаками-символами є всі елементи музичної мови.

Наведемо ряд прикладів.

Інтервал секунда, у відповідному контексті, може вносити у розвиток мелодії елементи неспокою, мінливості, втрати рівноваги, подібно як її обернення – септіма.

Терція, у відповідному контексті, може бути виразником позитивних душевних емоцій, як і її обернення – секста. Це підтверджується поширеною любов’ю до співу в терцію, в сексту. Розв’язання дисонансів в консонанси (зокрема секунди в терцію, септіми в сексту) символізує розв’язання протиріччя.

Кварту – можна назвати інтервалом рішучості. Важко собі уявити сигнали труби у військовій практиці без інтервалу кварти.

Квінта – добре виражає символіку простору. Прикладом служить фонова квінта в оркестрі, яка з’являється на початку і пізніше протягом I-ї частини Симфонії № 9 Л. Бетховена.

У будь-якому іншому контексті застосування, кожен інтервал, в межах своїх особливостей і можливостей, стає виразником іншого змісту, може також ставати проміжним, нейтральним. Крім того, організовані послідовності інтервалів стають виразниками різних інших значень у вигляді мотивів, фраз, речень і т. д. Найбільш конкретними прикладами цього є лейтмотиви, лейттеми, що символізують, нагадують слухачам певного персонажа або певну ідею. Найбільш широко лейтмотиви представлені в оперній творчості.

Один і той же ритмічний малюнок, наприклад пунктирний ритм, в одному випадку може означати «стрибки», в іншому – «кульгавість», ще в іншому – може посилювати маршовий характер музики тощо.

Переконливим прикладом використання ритмічної символіки може служити ритмічне зерно-тема початку Симфонії № 5 Л. Бетховена («так доля стукає в двері»).

В будь-якій організованій ритмічній послідовності в музиці може бути прихована певна символіка змісту.

Простежується вона також в музичній фактурі.

Наприклад, у монодійному проведенні мелодії закладена символіка «всі разом про одне».

У підголосковій поліфонії закладена символіка вираження одного і того ж змісту одночасно різними голосами (інструментами) в декількох варіантах – «всі про одне, але з варіантами». При цьому є головна мелодія (лідер). Інші голоси підспівують. Реалізується принцип ієрархії «голос під голос». Звідси, очевидно, і назва – підголоскова поліфонія. Любов до співу в два і більше голоси часто реалізують любителі співу, саме використовуючи принцип підголоскової поліфонії.

У контрастній поліфонії закладена ідея одночасного вираження контрастного змісту різними голосами (інструментами).

В імітаційній поліфонії послідовне проведення мелодії (з деяким запізненням) в різних голосах (інструментах) відкриває можливості для імітацій різного характеру: серйозних, гумористичних, доброзичливих, іронічних, саркастичних і т. д.

Слово «гармонія» (милозвучність) включає в себе символіку поєднання голосів по вертикалі. У цьому поєднанні закладено найширший зміст – від фонових звучань до звучань, які становлять головний зміст. У гармонічних послідовностях об’єднані дисонансні (нестійкі) і консонансні (стійкі) акорди. Дисонансна сфера символізує втрату рівноваги. Розв’язання нестійких акордів в стійкі – повертає рівновагу. Завершенням послідовностей акордів є каданс, який символізує закінчення музичної думки (побудови), ставить крапку, кому, знак питання чи інший знак.

Вибір композитором інструменту (групи інструментів) для певного твору обумовлений символікою змісту, закладеного в межах тембру, регістру, динамічними та іншими можливостями обраного музичного інструменту.

Звернення композитора до конкретного жанру або елементів жанру негайно скеровує нас до певної сфери змісту. Досить в програмі концерту вказати назву твору (або жанр), як ми, ще не слухаючи твору, в певній мірі припускаємо його зміст. В цьому випадку спрацьовує символіка назви, жанру. Композитор, використовуючи в симфонії вальс або марш, привертає нашу увагу до суспільної тематики: наприклад, вальс – свято-бал, марш –суспільні події.

Не вдаючись в більш детальний аналіз елементів музичної мови, зведемо хід думок до наступного висновку.

Зміст музики, який поєднує у собі універсальні та характерні особливості і можливості музичної мови, стає в процесі написання твору тим неповторним «магнітним полем» («магнітом»), якому підкоряються (через засоби вираження, зображення, промовляння, форми руху) всі елементи музичної мови, що робить кожен твір неповторним, унікальним. Чи не є чудом така здатність музичної мови до творення? Очевидно, що ця таємниця буде дивувати нас, поки існує життя і музика.

Усі засоби передачі змісту реалізують себе в тривимірному просторі.

Схематично це виглядає так:

Поділитися

Поділитися на facebook
Поділитися на telegram
Поділитися на twitter
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *