Духовний (інтуїтивний) досвід людини в музиці
Існуючі приклади відношення до поняття духовності умовно визначають два погляди на духовність – «релігійний» та «світський». В основі релігійного погляду на духовність лежить життя людини в Бозі. Поняття «світської» духовності добре виражає вислів «духовні цінності» (духовні цінності у широкому розумінні), до переліку яких належать не тільки релігійні вчення, а й література, види мистецтва, філософія, наукові відкриття тощо (долучимо сюди і самовдосконалення у щоденному житті), які засвідчують процес духовної творчості. Звернімо увагу, що поняття «світської» духовності не виключає релігійності.
З релігійною і церковною трактовкою поняття духовність пов’язана назва жанру духовної музики – на прикладному рівні (церковна музика, релігійні пісні), а також на мистецькому рівні (твори академічної /класичної/ музики: духовні кантати, ораторії, меси, реквієми, страсті /пасіони/, панахиди, духовні концерти, хоральні прелюдії тощо). Для нас, європейців, жанр духовної музики пов’язаний з християнською традицією.
Під кутом зору «світської» духовності (духовних цінностей, духовності у широкому розумінні) ми можемо також розглядати й інші жанри академічної (класичної) музики, народної музики, музики масових жанрів (джаз, рок, поп), розуміючи під цим палітру духовного виміру від найвищих проявів духу (святості) аж до найнижчих бездуховних рівнів, руйнівних для людини. В даному випадку є необхідність, умовно кажучи, встановлення духовних координат, подібно шкалі на термометрі для вимірювання температури повітря, води тощо, від нуля по обидві сторони – в сторону плюс (+) і в сторону мінус (-). Ми маємо погодитись у спільному висновку, що головним вимірювачем такої шкали духовності має стати совість людини (дух-совість).
Сумління (совість) – етична відповідальність перед оточенням; орган розрізнення добра і зла (визначення зі словника). Додамо до цього, що сумління – це ще і відповідальність перед самим собою, а для людини релігійно вихованої – це насамперед відповідальність перед Богом.
Трактуючи совість як етичну відповідальність, давайте розглянемо деякі музичні приклади, в яких вона знаходить своє вираження.
Єдиним жанром, в якому виражено прагнення святості, як вищого прояву совісті (в міру людської природи), – є жанр духовної (сакральної) музики. В центрі змісту цього жанру знаходиться відповідальність людини перед Богом (духовний вимір).
Душевно-духовні переживання, викликані висотою імпульсів совісті (духовності), ми знайдемо у творчості багатьох композиторів (душевний вимір).
Е. Вілла-Лобос. «Бразильська Бахіана № 5».
Прикладами музики, повними громадянської гідності та суспільної етичної відповідальності можуть бути, наприклад, симфонії Л. Бетховена, зокрема, Симфонія № 9 (душевний вимір).
У своїх симфоніях, зокрема у Симфонії № 5 Дмитро Шостакович звертається до етичних питань життя сучасного суспільства (душевний вимір).
Образ космосу, людства і людини, як їх важливого співучасника, представлений у «Мета-музиці» В. Сильвестрова. Цей твір несе в собі свідомість значущості (відповідальності) життя людини – учасника космічних і загальнолюдських процесів (інтуїтивний, духовний вимір).
У романсі В. Сильвестрова «Остання любов» виражені високі почуття останнього кохання, яке проникнуте свідомістю відповідальності перед собою та іншою людиною (душевно-духовний вимір).
Мелодія дуету «Secret Garden» викликає романтичні почуття закоханості. Чи не є високе кохання також свідченням взаємної етичної відповідальності закоханих?
Поняття етичної відповідальності в цих творах лише в певній мірі розкриває значення, глибину змісту совісті в житті і музиці.
Совість визначає духовну якість творчих процесів людини, яка реалізується в музичних творах. Музика, маючи у своїй структурі всепроникаючу совість, через любов, мудрість, красу, гармонію, умиротворення, висоту і чистоту переживань, виражаючи прагнення, долання труднощів на шляху до духовних висот, створює разом з іншими видами творчості духовний простір (духовне поле) життя людини (суспільства). Роль совісті, як феномену духовного «я», – тут очевидна.
З вище викладеного матеріалу ми можемо визначити три інтерпретації поняття духовність в музиці. В них домінує дух-совість:
- духовність як поняття, що стосується жанру духовної музики (як зміст духовного /релігійного/ спілкування з вишнім світом, як дух жанру);
- духовність у широкому розумінні, яка є свідченням рівня духовності (високого духу та інтуїтивної глибини змісту), а також бездуховності існуючої музики;
- духовність як етична міра визначення добра і зла в музиці.
Іншим феноменом духовного світосприйняття, окрім совісті, є інтуїція (дух-інтуїція).
Прагнучи досягнути більшої міри визначеності поняття «інтуїтивний зміст», хотілося б запропонувати розглянути інтуїтивний зміст у вигляді його 4-х основних складників як єдиного інтуїтивного (духовного) поля існуючої музики:
- Інтуїтивне поле епохи, до якої належить певний твір;
- Інтуїтивне поле, яке проявляє себе у персональному стилі композитора, в етнічному, історичному стилі музики;
- Поле певної інтуїтивної сфери (світовідчуття / життя / жанру): релігійна сфера, містична, міфологічна, епічна, фантастична, казкова, космічна, надприродна, природна, історична, суспільна, молодіжна, дитяча, лірична, комічна, трагічна тощо, в межах яких проявляють себе відчуття, переживання, уявні образи в кожному окремому творі;
- Інтуїтивне поле відчуттів (дух-інтуїція, дух-совість), душевних переживань (дух-почуття, дух-настрій, дух-емоція, дух-характер, дух-думка, дух-розум, дух-інтелект), уявних образів (дух уявних образів).
У зв’язку з цими чотирма складниками інтуїтивного поля дуже доречно навести цитату з останньої IХ глави («Безсмертя») роботи архієпископа Луки (В. Войно-Ясенецького) “Дух, душа і тіло»: «В дусі відпечатуються, його формують, в ньому зберігаються всі акти душі і тіла». Візьму на себе сміливість до цього висловлювання додати, що в дусі відпечатуються, зберігаються не тільки акти душі і тіла, а й самого духу. Чотири компоненти, що становлять єдине інтуїтивне поле змісту музики, є цьому переконливим підтвердженням. Кажучи більш докладно, це означає, що в цих 4-х компонентах інтуїтивного поля музики (в духові музики) знаходять своє відображення всі елементи музичної мови (інтонація, темп, тембр, ритм, динаміка, лад і т. д.), які беруть участь у вираженні і зображенні життєвого досвіду людини і віддзеркалюються у ньому у вигляді інтуїтивних смислів.
Таке трактування інтуїтивного змісту не суперечить науковому погляду на функцію інтуїції, який розглядає її як сприйняття ідеальних властивостей об’єктів та явищ, тобто їх суті.
Звичайно, що музику ми сприймаємо по-різному – образно, емоційно, рухаючись. Але для осмислення її змісту, перш ніж приступити до аналізу, ми невідворотно мусимо звернутись до інтуїції. Без інтуїтивного сприйняття осмислення змісту музичного твору неможливе.
На закінчення важливо додати наступне. Інтуїтивне поле пронизує собою всю існуючу музику, однак, до інтуїтивного виміру ми можемо віднести лише твори, центром яких є дух-інтуїція. Це такі твори, які виражають:
- інтуїтивний стан свідомості (наприклад, медитативний),
- інтуїтивно-душевний зміст відчуттів-переживань;
- певну інтуїтивну сутність (казкову, фантастичну, магічну, релігійну, містичну, міфічну тощо);
- інтуїтивний зміст уявних образів (не маючи на меті, як головне завдання, його візуалізацію).
Зразки музики духовного жанру та інтуїтивної музики (для слухання) ми можемо собі нагадати з 1-го розділу «Музика духовної та інтуїтивної сфери».